"09" червня 2011 р. м. Київ К-20078/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Черпака Ю.К.,
Шведа Е.Ю.,
при секретарі: Чернікові П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Підгайцевської сільської ради Луцького району Волинської області (далі -сільська рада), третя особа: ОСОБА_6 про визнання нечинним рішення, -
У лютому 2006 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просили визнати нечинним рішення сільської ради від 25 жовтня 2002 року № 4-11 в частині вилучення 0,20 га. земельної ділянки, розташованої в селі Струмівка Луцького району Волинської області, яка належала їм на праві постійного користування. Посилалися на те, що рішеннями сільської ради №37 від 21.12.1991 року та №11-5 від 21.04.2000 року спірну земельну ділянку передано їм у постійне користування для будівництва житлового будинку. Проте відповідач в порушення норм чинного законодавства без їх згоди та законних підстав передав цю земельну ділянку іншій особі.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2007 року у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що у позивачів не виникло право на користування земельною ділянкою, оскільки вони у визначеному законом порядку не встановили межі земельної ділянки, яка їм була виділена, не отримали Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2007 року рішення районного суду скасовано і ухвалено нове, яким визнано нечинним рішення сільської ради № 4-11 від 25 жовтня 2002 року в частинах перенесення та вилучення земельної ділянки, загальною площею 0,18 га, землекористувачами якої є позивачі.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2009 року роз'яснено вказану постанову суду апеляційної інстанції в частині понять незаконності та не чинності рішення.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить судові рішення апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає зазначені рішення необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Зокрема, судом не враховано, що позивачі не набули статусу землекористувачів, тому їхня згода на вилучення земельної ділянки не потребувалась. Користування земельною ділянкою припиняється автоматично у разі не використання її за цільовим призначенням. Позивачі протягом двох років не проводять будівництво на земельній ділянці, тому втратили право користування нею.
В запереченні позивачі просять постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Вважають, що судом апеляційної інстанції обгрунтовано задоволено їх позов. Зазначали, що ухвала про роз'яснення постанови виносилась без участі сторін та без належного повідомлення їх про час і місце її розгляду.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАСУ), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з таких підстав.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка у позивачів вилучена в порушення ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції закону 2001 року), оскільки не було згоди на її вилучення.
Доводи, викладені в цій частині у касаційній скарзі, не спростовують та не дають підстав вважати постанову суду такою, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні врахувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 -149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, не додержання якого є підставою для визнання рішення цього органу недійсним.
Рішенням Підгайцівської сільської ради за № 37 від 21.12.1991 року ОСОБА_7 виділено у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, садівництва та огородництва 0,20 га земельної ділянки в селі Струмівка Луцького району Волинської області.
Рішенням тієї ж сільського ради № 11-5 від 21.04.2000 року земельну ділянку, яка знаходиться на городі ОСОБА_7, надано в постійне користування для будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_8, що свідчить про зміну цільового використання земельної ділянки.
Не дивлячись на наявність не змінених і не скасованих рішень та в порушення приписів встановлених статтями 140 -149 Земельного кодексу, сільська рада рішенням № 4 -11 від 25.10.2002 року фактично вилучила у ОСОБА_7 0,18 га. земельної ділянки, яка знаходиться у селі Струмівка Луцького району, без її згоди, тому апеляційний суд обґрунтовано прийшов до висновку про визнання вказаного рішення незаконним.
При цьому, апеляційний суд за межі позовних вимог не вийшов, права та інтереси позивачів не порушив.
Оскаржуваним рішенням у ОСОБА_7 вилучено якраз 0,18 га землі, тому апеляційний суд і зазначив це у постанові.
Однією з підстав припинення права на земельну ділянку є використання її не за цільовим призначенням, проте таке припинення здійснюється в судовому порядку (п. «а»ст. 143 ЗК).
Однак, апеляційний суд припустився процесуальних порушень при вирішенні питання щодо роз'яснення судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КАС України суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця, які звернулись із заявою про роз'яснення судового рішення) та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові справи про роз'яснення рішення. Порядок вручення повістки встановлений ст. 35 КАС України.
В порушення згаданих норм, суд апеляційної інстанції розглянув заяву про роз'яснення рішення без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, що свідчить про недотримання норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення.
Тому ухвала суду про роз'яснення судового рішення підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд.
Під час повторного розгляду слід звернути увагу на відмінність між незаконністю і нечинністю нормативних актів.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223,227, 230, 231 КАС України, суд,-
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року скасувати і в цій частині справу направити на новий судовий розгляд суду апеляційної інстанції.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235 -244-2 КАС України.
Судді: