"21" червня 2011 р. м. Київ К-18564/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів - Смоковича М.І.
Ситникова О.Ф.
Малиніна В.В..
Чумаченко Т.А.
Мироненка О.В. (суддя -доповідач)
провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_5 до Ленінської районної в місті Дніпропетровську ради, третя особа -ОСОБА_6, про визнання рішення не чинним та його скасування за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року,
У лютому 2009 року позивач звернулася в суд із позовом до Ленінської районної в місті Дніпропетровську ради, третя особа -ОСОБА_6, про визнання рішення не чинним та його скасування. Свої вимоги мотивує тим, що 14 березня 1989 року виконкомом Ленінської районної ради м. Дніпропетровська було постановлено рішення за №127/2 про узаконення житлового будинку, прибудови, сіней, літньої кухні, сараю по АДРЕСА_1. В 2007 році вона звернулась до прокурора Ленінсько району м. Дніпропетровська із заявою про перевірку зазначеного рішення виконкому у зв'язку з численними порушеннями при його винесенні. 06 липня 2007 року прокурором Ленінського району м. Дніпропетровська на підставі її заяви було винесено протест за №2435 на зазначене рішення виконкому з вимогою про його негайне скасування у зв'язку з численними порушеннями законодавства при його винесенні. 21 вересня 2007 року виконком Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради розглянувши зазначений протест прокурора виніс рішення за №1125 про скасування свого рішення за №127/2 від 14 березня 1989 року. Підчас перегляду рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 993 року ухваленого на підставі рішення Ленінської районної ради м. Дніпропетровська від 14 березня 1989 року за №127/2, у зв'язку з нововиявленими обставинами вона дізналась про скасування рішення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради від 21 вересня 2007 року за №1125. Про факт відкликання свого протесту прокурором та скасування виконкомом свого рішення від 21 вересня 2007 року за №1125 її ніхто не повідомив. 15 грудня 2008 року їй було надано письмову відповідь в.о. прокурора Ленінського району м. Дніпропетровська, з якої вона зрозуміла, що відкликання протесту прокурора мало місце за ініціативи прокуратури Дніпропетровської області на підставі заяви ОСОБА_6 При цьому підставами було зазначено наявність рішення суду від 20 січня 1993 року та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої прокурор розглядає заяви і скарги, крім тих, що віднесені до компетенції суду. Зазначила, що рішення №671 від 29.08.2008р. прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки, на думку позивача, прокурор не мав права відкликати свій протест і відповідно виконавчий комітет, з цих підстав, не мав права скасовувати своє рішення від 21.09.2007р. №1125. Посилаючись на те, що вказані обставини позбавляють можливості захистити спадкові права, позивачка просила його позов задовольнити.
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2009 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 15 березня 2010 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано, провадження закрито.
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна заява про зобов»язання видати Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 568 кв.м. з цільовим призначенням -для ведення садівництва, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади , орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно - правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений порядок судового вирішення.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із визначенням власника домоволодіння, тобто, наявний спір про право на власність, який слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції усунув порушення вимог процесуального законодавства та обґрунтованого закрив провадження по справі.
Справа не є публічно - правовим спором і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративна справа), яке наведене у п.1 ч.1 ст.3 КАС України і компетенція адміністративних судів, встановлена ст.17 Кодексу, на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органу державної влади, зазначеного в якості відповідача.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.
Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.
Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді
Смокович М.І. Ситников О.Ф. Малинін В.В. Чумаченко Т.А. Мироненко О.В.