"21" червня 2011 р. м. Київ К-35839/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів - Смоковича М.І.
Ситникова О.Ф.
Малиніна В.В.
Чумаченко Т.А.
Мироненка О.В. (суддя -доповідач)
провівши письмовий розгляд справи за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Перевальської райдержадміністрації Луганської області про стягнення разової щорічної допомоги до Дня Перемоги за 2003-2007 роки за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Перевальської райдержадміністрації Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2009 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2009 року,
У січні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Перевальської райдержадміністрації Луганської області про стягнення разової щорічної допомоги до Дня Перемоги за 2003-2007 роки. Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником бойових дій в Афганістані, на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 12 якого передбачає пільги для учасників бойових дій. зазначає, що діями відповідача порушено його право на виплату вказаної допомоги, у 2003-2007 роках щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня учасникам бойових дій виплачувалась, але в значно меншому розмірі, а саме: в 2003 році -90 грн., в 2004 році -120 грн., в 2005 році -250 грн., в 2006 році -250 грн., в 2007 році -280 грн. посилаючись на Закон України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік», дія статті 1 якого продовжено на 2003 рік. Закон України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік», Закон України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік». Закон України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та Закон України «Про Державний бюджет на 2007 рік», зазначає що щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня повинна бути виплачена в сумі 8103,45 грн., а саме: за 2003 рік 268x5=1250 грн., за 2004 рік 284,69x5= 1303.45 грн., за 2005 рік 322x5 = 1360 грн., за 2006 рік 359x5 =1545 гри., за 2007 рік 287x5= 1655 грн. просив визнати дії відповідача щодо виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня незаконними, зобов'язати відповідача перерахувати щорічну одноразову ветеранів грошову допомогу до 5 травня у відповідності до ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та здійснити виплату на його користь недоплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня у сумі 7113.45 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2008 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу. щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за 2004р., 2007р. у розмірі меншому, ніж визначено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано право позивача на перерахунок розміру грошової допомоги як учаснику бойових дій та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок розміру разової грошової допомоги за 2004 та 2007 роки, стягнуто на користь позивача з відповідача заборгованість по невиплаченій разовій грошовій допомозі за 2004р. в сумі 130,00грн., та за 2007р. в сумі 1655,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся із заявою про поновлення пропущеного строку оскарження постанови суду першої інстанції та скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду 30 липня 2008 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції змінено в абзаці четвертому резолютивної частини постанови слів «за 2004р. в сумі 130 грн. та за 2007р. в сумі 1655грн.»на «за 2004р. в сумі 342,25 грн. та за 2007р. в сумі 1770,3 грн.». В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, справа -направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Зі справи вбачається, що позивач є учасником бойових дій в Афганістані, на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 12 якого передбачає пільги для учасників бойових дій. зазначає, що діями відповідача порушено його право на виплату вказаної допомоги, у 2003-2007 роках щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня учасникам бойових дій виплачувалась, але в значно меншому розмірі, а саме: в 2003 році -90 грн., в 2004 році -120 грн., в 2005 році -250 грн., в 2006 році -250 грн., в 2007 році -280 грн. посилаючись на Закон України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік», дія статті 1 якого продовжено на 2003 рік. Закон України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік», Закон України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік». Закон України «Про Державний бюджет на 2006 рік»та Закон України «Про Державний бюджет на 2007 рік», зазначає що щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня повинна бути виплачена в сумі 8103,45 грн., а саме: за 2003 рік 268x5=1250 грн., за 2004 рік 284,69x5= 1303.45 грн., за 2005 рік 322x5 = 1360 грн., за 2006 рік 359x5 =1545 гри., за 2007 рік 287x5= 1655 грн. просив визнати дії відповідача щодо виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня незаконними, зобов'язати відповідача перерахувати щорічну одноразову ветеранів грошову допомогу до 5 травня у відповідності до ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та здійснити виплату на його користь недоплаченої щорічної грошової допомоги до 5 травня у сумі 7113.45 грн.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Такий висновок зроблений судом з порушенням правил застосування норм матеріального та процесуального права.
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачено, що учасникам війни виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Однак Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»(ст. 44) учасникам війни, до яких відноситься позивач, взагалі в 2004 році не передбачена виплата щорічної разової допомоги, а законами України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»(ст. 34) та «Про Державний бюджет України на 2006 рік»(ст.30) встановлено виплату цієї допомоги учасникам війни лише в розмірі 50 гривень.
Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку, на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.
Отже, для вирішення даного спору суду необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (44, 34, 30) законів України «Про Державний бюджет України на 2004 та 2006 роки»фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 44, 34, 30 відповідно законів України «Про Державний бюджет України на 2004 та 2006 роки».
Зазначених обставин та норм матеріального права не врахував суд, під час вирішення спору в цій справі, чим порушив правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надав перевагу приписам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру виплати позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів -,
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Перевальської райдержадміністрації Луганської області задовольнити частково.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2009 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді
Смокович М.І. Ситников О.Ф. Малинін В.В. Чумаченко Т.А. Мироненко О.В.