23 квітня 2008 р.
№ 1/1084-13/410(1/653-28/239)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючого:
Михайлюка М.В.,
Суддів:
Дунаєвської Н.Г.,
Рибака В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Кафе “Ратуша»
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2007 року
у справі
№ 1/1084-13/410(1/653-28/239) господарського суду Львівської області
за позовом
ТОВ “Кафе “Ратуша»
до
Львівської міської ради
про
відшкодування шкоди
за участю представників сторін:
позивача
Борщевський О.А.,
відповідача
не з'явились,
Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2005 р. у справі № 1/653-28/239 рішення господарського суду Львівської області від 17.02.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2005 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Постановою господарського суду Львівської області від 19.06.2006 р. у справі № 1/1084-13/410(1/653-28/239) (суддя: Станько Л.Л.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2007 р. (судді: Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) вказану постанову скасовано, прийняте нове рішення про задоволення позову частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 505,93 грн. боргу за постачання теплової енергії, 131,35 грн. за поступлення газу в березні 2003 р.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просив судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як встановив апеляційний господарський суд, 28.12.1996 р. ТОВ «Кафе Ратуша" уклало з Управлінням комунального майна Департаменту економічної політики та ресурсів виконавчого комітету Львівської міської ради договір №6793, за яким позивачу надано в оренду частину нежитлових приміщень першого поверху адмінбудинку міської Ради за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 1.
Відповідно до п.11.2 договору та п.2 ст.7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна" вказаний договір було пролонговано на тих самих умовах на яких він діяв до 28.12.2006р.
01.03.2003р. відповідач припинив доступ орендаря до орендованих приміщень, а відтак припинено його господарську діяльність. Посилання відповідача на те, що позивач припинив свою діяльність внаслідок призупинення дії дозволу на розміщення об'єкту торгівлі в орендованих приміщеннях на час проведення протиаварійних робіт, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки, неправомірність дій відповідача є фактом, встановленим постановою Львівською апеляційного господарського суду від 11.03.2004р. у справі №1/309-26/149, якою відповідача зобов'язано усунути перешкоди ТОВ "Кафе "Ратуша" у володінні та користуванні об'єктом оренди за договором № 6793 від 28.12.1996р. Дана постанова вступила в законну силу (а.с. 21-25 т. 1).
Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Позивач зазначає, що внаслідок вищевказаних протиправних дій відповідача йому завдано майнової шкоди на загальну суму 183062,34 грн.
У відповідності до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Апеляційний суд прийшов до правильного висновку про те, що даний спір повинен розглядатись у порядку господарського судочинства, а тому обгрунтовано та законно скасував постанову місцевого господарського суду прийняту згідно норм Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач вважає, що за період 01.03.2003 - 30.06.2004 р. з вини відповідача неотримано 156774 грн. доходу. Позивач надав Звіт про фінансові результати діяльності ТОВ «Кафе "Ратуша" за 2002 р., за яким дохід позивача у 2002 р. становив 107500 грн. Згідно розрахунку позивача (а.с.38), плановий дохід на 2003 р. з врахуванням індексу інфляції складає 116315 грн. Виходячи з цієї суми, позивач нарахував неотриманий дохід за вказаний період на суму 156 774 грн.
Відповідно до п.2 ст. 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди чи неотриманого доходу відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що сума збитків, яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання прибутку позивачем в результаті випадкового збігу обставин - орієнтовного отримання доходу в 2003 р. в сумі 116 315 грн.
Зважаючи на те, що теоретична можливість отримання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди, апеляційний господарський суд в цій частині позовних вимог відмовив.
Вищий господарський суд України погоджується з висновком апеляційного суду, оскільки згідно ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів(упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи дійсно були б ним отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків. Всупереч вимог ст. 33 ГПК України позивач таких доказів не надав.
Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі рішення господарського суду Львівської області від 08.01.2004 р. у справі № 4/3753-23/160 з позивача стягнуто на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго" 505,93 грн. боргу за постачання теплової енергії. Борг утворився у період, коли орендовані приміщення позивач не використовував через неправомірні дії відповідача. Це рішення суду виконане, в зв'язку з чим позивач поніс реальні збитки, а тому апеляційний суд підставно задовольнив позов в цій частині.
Згідно доводів позивача на момент припинення доступу до об'єкту оренди в приміщеннях були матеріальні цінності позивача. Згідно інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей від 05.06.2004р. з орендованих приміщень зникли товари на суму 1165,42 грн., а згідно інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей від 05.06.2004 р. товарно-матеріальні цінності на суму 11882,56 грн. зіпсовані та не підлягають реалізації.
Що стосується зникнення товарів позивача на суму 1165,42 грн., суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази їх викрадення чи іншого протиправного вибуття із власності позивача саме з вини відповідача. Водночас, інвентарний опис товарно-матеріальних цінностей не є тим доказом, який підтверджує вину відповідача у зникненні товару та нанесенні збитків позивачу. Також не є належним і допустимим доказом для стягнення збитків інвентарний опис товарно-матеріальних цінностей про зіпсовані товари, оскільки він підписаний лише зацікавленими особами. В зв'язку з викладеним в цій частині позову відмовлено.
Щодо вимог про відшкодування вартості частини сплаченого позивачем страхового платежу в сумі 173,35 грн. за договором страхування орендованого приміщення від 30.08.2002 р., то апеляційний господарський суд прийшов до правильного висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки страховий платіж сплачується незалежно від перебування орендаря в приміщеннях, а відповідно до договору оренди, який станом на березня 2003 р. не був розірваний і не припинив своєї дії.
Суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні шкоди, а саме - 12626,84 грн. боргу по заробітній платі, оскільки сам позивач вказує на те, що лише існує заборгованість по заробітній платі перед працівниками, але не вказує, що заборгованість фактично виплачена працівникам із доходів товариства, і тому підлягає відшкодування за рахунок відповідача. Тобто, позивач не довів, що він реально поніс матеріальну шкоду на виплату заробітної плати працівникам.
Що стосується вимог позивача про відшкодування вартості, сплачених послуг УТЕЛ , УКРТЕЛЕКОМ, ВАТ «Львівгаз", УМГ «Львівтрансгаз", всього - 250,4 грн. та 479,87 грн. єдиного податку та збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, то апеляційний суд стягнув 131,35 грн. за поступлення газу в березні 2003 р. (а.с.37), оскільки як вбачається з поданих платіжних доручень, позивач провів оплату по вказаних платежах за лютий 2003 р., тобто, за період до припинення користування позивача приміщеннями.
Позовні вимоги про стягнення 204 грн. за виготовлення технічного висновку про стан мереж водопроводу та каналізації орендованого приміщення не є збитками чи майновою шкодою, оскільки позивач не зобов'язаний був замовляти такий технічний висновок та зробив його у добровільному порядку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
Щодо доводів касаційної скарги то вони спростовуються вищенаведеним. Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2007 р. у справі № 1/1084-13/410(1/653-28/239) залишити без змін.
Головуючий, суддя
М. Михайлюк
Судді:
Н.Дунаєвська
В.Рибак