Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
"08" червня 2011 р. № 2-а-4812/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонова М.О.
за участю секретаря судового засідання М'ясникова Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх Справ України в Харківській області
до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова
про про скасування рішення ,
Позивач, Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова, в якому просить суд рішення від 18.04.2011 року №1112 про стягнення суми штрафу та нарахування пені визнати нечинним (скасувати) та зобов'язати УПФУ в Ленінському районі м. Харкова списати суму заборгованості по рішенню від 18.04.2011 року №1112.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що листом УПФУ в Ленінському районі м.Харкова №3827-03/29 від 18.04.2011 року, позивачем отримано від Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Харкова рішення №1111 року про застосування фінансових санкцій у розмірі 22625,39 грн. та нарахування пені у розмірі 3167,55 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків за період з 21.11.2005 р. по 05.12.2005 р., у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду. Розглянувши зазначене рішення, позивач не погоджується з нарахованими фінансовими санкціями та пенею, та вважає рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова №1112 від 18.04.2011 року, винесеними усупереч чинному законодавству України та просить їх скасувати.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій просив слухати справу без його участі, тому суд приходить до висновку про розгляд справи без його участі.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.04.2011 року, Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Харкова винесено рішення №1112 року про застосування фінансових санкцій у розмірі 22625,39 грн. та нарахування пені у розмірі 3167,55 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків за період з 21.11.2005 р. по 05.12.2005 р., у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.
Суд вказує, що відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до приведення законодавства України у відповідність із цим законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Також, стаття 1 Господарського кодексу України закріплює, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Суд вважає за необхідним вказати, що чинним законодавством не визначено поняття “господарська компетенція”. З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, господарська компетенція визначається як сукупність прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій. Господарська компетенція виникає у господарської організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною, для господарських організацій певного виду.
Наказом Головного управління державної служби України, “Про Довідник типових професійних характеристик посад державних службовців” № 65, від 01 вересня 1999 року, визначено що, “компетенція -це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, яку вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань”.
Відповідно до частини 4 статті 19 Господарського кодексу України, органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.
Суд вказує, що Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, органи пенсійної служби наділені компетенцією щодо проведення державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання вимог цього закону.
Суд приходить до висновку про те, що на правовідносини між позивачем та органом пенсійного фонду розповсюджується дія норм господарського кодексу України.
Право на застосування штрафних санкцій органом Пенсійного фонду передбачено, як Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, так і статтями 238 та 239 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарської діяльності та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій встановлюються виключно цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Статтею 239 Господарського кодексу України визначені види адміністративно-господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, серед яких зокрема, адміністративно-господарський штраф.
Суд зазначає, що відповідно до статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше одного року з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Частиною другою зазначеної статті законодавець передбачив виключення із загального правила щодо строків застосування санкцій, зазначивши, що дія цієї статті не поширюється на штрафи, що застосовуються органами державної податкової служби та митними органами. Цей перелік є вичерпним, що дає змогу суду зробити висновок, про те, що загальне правило про шести місячний строк застосування адміністративно-господарських санкцій поширюється на органи Пенсійного фонду України.
Порядок стягнення застосованих штрафів регулюється Господарським кодексом України. Так, в статті 241 ГК України зазначено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які можуть стягуватися адміністративно-господарські штрафи, розмір і порядок їх стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, у яких допущено правопорушення.
Таким чином, законодавець розрізняє поняття “застосування” та “стягнення” фінансових санкцій.
Так, під застосуванням штрафних санкцій законодавець розуміє встановлення підстав, визначення розмірів фінансових санкцій, порядок оформлення та вручення рішень про застосування фінансових санкцій, терміни їх добровільної сплати та порядок оскарження таких рішень. В той час, як стягнення розглядається як примусовий захід, який здійснюється після застосування штрафної санкції до відповідного бюджету. Винесення Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова оскаржуваних рішень є саме застосуванням фінансових санкцій.
Враховуючи, що право на застосування штрафних санкцій передбачено як Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, так і Господарським Кодексом України (ст.ст. 238, 239), а будь-який строк для застосування штрафу та пені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не встановлено, на нашу думку при винесенні рішень про застосування штрафних санкцій та пені підлягає застосуванню строк, встановлений статтею 250 ГК України, а саме: протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до п. 15 статті 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Будь-які приписи, щодо розповсюдження вказаної норми на застосування штрафних санкцій та пені у вказаному законі відсутні. Крім того, Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не передбачено будь яких строків для застосування штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що строк застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату внесків до Пенсійного фонду обмежено шістьма місяцями з дня виявлення порушення, але не пізніше одного року з дня порушення страхувальником встановлених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” термінів сплати.
Також судом встановлено, що протягом 2007-2011 р.р. відповідачем не проводились будь-яких планових чи позапланових перевірок, пов'язаних з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Винесення відповідачем оскаржуваного рішення буз проведення планової чи позапланової перевірки суперечить нормам п.п.2 ч.1 ст.64 Закону України №1058 та пункту 9.3. Інструкції , затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. №21-1, якими передбачено, що накладення санкцій та розрахунок пені здійснюється тільки на підставі акту перевірки або акту звірки.
Матеріалами справи підтверджено, що за результатами останньої проведеної перевірки діяльності позивача з вказаних питань був складений акт перевірки від 31.08.2006 р. №49, у якому чітко зазначено, що порушень з питань правильності обчислення позивачем внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з серпня 2003 р. по червень 2006 р. не встановлено, індивідуальні дані надані достовірно, індивідуальні відомості надані без помилок.
Отже суд приходить до висновку, що штрафи та пеня за оскаржуваними рішеннями нараховані за той період, у якому порушень не виявлено, а тому не можуть вважатися законними. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача списати заборгованість по рішенню від 18.04.2011 року №1112, то суд зазначає, що згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем не надано доказів наявності суми заборгованості по рішенню від 18.04.2011 року №1112, яке на даний час не є узгодженим, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача частково правомірними та такими, що частково ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, частково підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх Справ України в Харківській області до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова про скасування рішення -задовольнити частково.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Харкова № 1112 від 18 квітня 2011 року.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено 13 червня 2011 року.
Суддя Спірідонов М.О.