Справа № 2а-2а/1570/3008/2011
24 червня 2011 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.04.2011р. № 0000832301/0, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомир»(надалі по тексту -Позивач або ТОВ «Автомир») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (надалі по тексту Відповідач або ДПІ у Київському районі м. Одеси) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.04.2011р. № 0000832301/0. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що ДПІ у Київському районі м. Одеси було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2010р. Відповідно до висновку акту, відповідачем було встановлено порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі по тексту - Закон України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 105140 грн., у т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 105140 грн. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 05.04.2011 року 0000832301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 131383 грн. (за основним платежем -105104,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -26276,00 грн.). Позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийнято на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представники відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечували в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх всіма наявними на час розгляду у сторін доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Судом встановлено, що на підставі направлень від 25.02.2011 року № 174/23-02/32, від 14.03.2011 року № 205/23-02/47, виданих ДПІ у Київському районі м. Одеси посадовими особами ДПІ у Київському районі м. Одеси, згідно з п. 75.1 ст. 75, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-У та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси від 31.01.2011р. № 48-п проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Автомир»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010р.
За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Автомир»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010р.»від 28.03.2011 року № 596/23-02/31639395141 (а.с. 26-51), відповідно до якого відповідачем, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 105140 грн., у т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 105140 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2011 року № 0000832301/0 (а.с. 25), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 131383 грн. (за основним платежем -105104,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -26276,00 грн.).
Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, став висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 420559 грн., у т.ч. за 4 квартал 2010 року на суму 420559 грн., внаслідок віднесення до складу валових витрат безповоротної фінансової допомоги, а саме вартості товарів (робіт, послуг) отриманих від ФОП ОСОБА_1 Зокрема в акті перевірки зазначено, що у зв'язку з тим, що позивачем не здійснено компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які позивач отримав від ФОП ОСОБА_1, то підстав для віднесення вартості цих товарів (робіт, послуг) до валових витрат не має, оскільки їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведеному у п. 5.1.ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР.
На думку податкового органу саме на суму 420559 грн. повинні бути зменшені валові витрати у 4 кварталі 2010 року, оскільки у цьому податковому періоді відбулося списання на прибутки суми вартості товарів, робіт, послуг, компенсація за які не проведена у зв'язку із спливом строків позовної давності.
Суд з даними висновками відповідача не погоджується, виходячи з наступного.
Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств установлені ст. 11 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994р. Відповідно до п.11.2 ст.11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податків товарів.
В акті перевірки та у судовому засіданні відповідачем не оспорюється, що позивач на підставі накладних отримав товари (роботи, послуги) на виробничі потреби та їх вартість була ним віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала перша подія (отримання товарів), що відповідає вимогам закону.
Відповідно до п. 1.22 ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Відповідно до п.4.1.6 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР к доходам підприємства відноситься сума безповоротної фінансової допомоги, що вимагає від платника податків при списанні сум кредиторської заборгованості, яка залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, включати ці суми до складу валового доходу підприємства у звітному періоді, у якому відбулося списання. Так, в акті перевірки зазначено, що станом на 01.10.2010 року кредиторська заборгованість по постачальнику ФОП ОСОБА_1 становить 420559,33 грн. та позивачем самостійно на підставі п.п. 1.22.1 п. 1.22. ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 28.12.1994р №334/94-ВР включено кредиторську заборгованість у сумі 420559,33 грн. у 4 кварталі 2010 року до складу валових доходів як безповоротну фінансову допомогу.
Як з'ясовано судом, правильність відображення в акті перевірки показників кредиторської заборгованості ТОВ «Автомир»визнається, з огляду на що суд не вбачає правових підстав для дослідження обставин та джерел виникнення кредиторської заборгованості.
Отже кредиторська заборгованість позивача є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні п. 1.22 ст. 1 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994р. За таких підстав позивач правомірно відніс її до складу валового доходу у 4 кварталі 2010 року.
Разом з тим, діючим Законом України №334/94-ВР не передбачена норма, яка б зобов'язувала платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми товарів, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (оприбуткування товару), у разі несплати товарів у межах строку позовної давності та віднесення такої кредиторської заборгованості до валового доходу.
При цьому суд не приймає посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову на п.5.1 ст.5 Закону України №334/94-ВР від 28.12.1994р, оскільки вказана норма Закону не встановлює порядку ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств , а лише дає поняття валових витрат та їх складу.
Так відповідно до п.5.1 ст. 5 України №334/94-ВР від 28.12.1994р. валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За приписами п 5.2. зазначеної статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
З первинних документів, доданих до матеріалів справи (а.с. 101-211), на підставі яких позивачем формувались валові витрати, не вбачається порушень у їх формуванні.
При цьому суд вважає також необхідним зазначити, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2008 року по справі № 2-а-3211/08 за позовом ТОВ «Автомир»до ДПІ у Київському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень, зокрема, встановлено, що у 2 кварталі 2007 року позивачем правомірно віднесені до складу валових витрат вартість отриманих послуг від ФОП ОСОБА_1 на суму 471050,00 грн. Зазначене рішення набрало законної сили.
Таким чином, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачає обов'язку платника податків зменшувати загальну суму валових витрат податкових періодів, у яких відбулося закінчення строків позовної давності на суму заборгованості, по якій закінчився строк позовної давності. Закон зобов'язує платника податку збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на таку суму, що й було зроблено позивачем та встановлено в акті перевірки.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивач правомірно, на підставі п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Законом України №334/94-ВР відніс вартість отриманих від ФОП ОСОБА_1 товарів (робіт, послуг) по кредиторській заборгованості по якій минув строк позовної давності в сумі 420559 грн. до складу валових витрат по першій з подій - даті оприбуткування (для товарів), та даті фактичного отримання (для робіт та послуг), а тому позиція податкового органу, щодо обов'язку позивача зняття з валових витрат у сумі 420559 грн. та донарахування податку на прибуток є необґрунтованою і безпідставною та спростовується встановленими фактами та наявними доказами.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси не надано доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Автомир»про скасування зазначеного податкового повідомлення -рішення.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає за необхідне на підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.
Таким чином, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Автомир», правомірні, обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.04.2011р. № 0000832301/0 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове -повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 05.04.2011р. № 0000832301/0.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний 25 червня 2011 року.
Суддя С.О. Cтефанов