"15" червня 2011 р. Справа № 5023/1133/11
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А. , суддя Плахов О.В. , суддя Хачатрян В.С.
при секретарі -Міракові Г.А.,
за участю представників сторін:
позивача -НОМЕР_1(дов.04.03.2011 р.);
відповідача - ОСОБА_2 ( дов. 12.04.2010 р. від 12.04.2010 );
третьої особи - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 (вх. № 2222 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2011 р. по справі № 5023/1133/11
за позовом ФОП ОСОБА_3, м. Харків (ід.№ НОМЕР_1)
до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Харківської обласної дирекції, м. Харків
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фінансово-будівельна корпорація «ФСК», м. Харків
про визнання недійсним договору, -
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовом, в якому просив визнати недійсними: кредитний договір № 011/02/3-1161-06 від 29.06.2006 р. та договори іпотеки № 011/02/3-1161/1-06 від 29.06.06 та № 011/02/3-1161/2-08 від 04.12.2008 р.; зобов'язати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Харківської обласної дирекції прийняти у позивача 5 816 338,50 грн. з розстрочкою платежу на 63 місяці з розрахунку щомісячних платежів у сумі 92 322,80 грн.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю кредитного договору вимогам чинного законодавства, тому позивач просив визнати його недійсним на підставі ст. 207 ГК України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.04.2011р. (суддя Суярко Т.Д.) у задоволені позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2011р. по даній справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимог позивача та прийняти по справі нове рішення про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не повно досліджені обставини справи та порушені норми матеріального і процесуального права. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги факт порушення відповідачем норм діючого законодавства при видачі кредиту в іноземній валюті. Посилається на відсутність у відповідача відповідних ліцензій. Зважаючи на це, апелянт вважає, що господарським судом першої інстанції порушені норми права, які регулюють валютні правовідносини між суб'єктами господарської діяльності.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав заперечення на доводи апеляційної скарги і просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення господарського суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Від третьої особи надійшла заява, в якій він повідомляє суд проте, що підтримує позицію апелянта та просить слухати справу без участі представника третьої особи.
В судовому засіданні представник апелянта (позивача) підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, представник відповідача заперечував проти неї, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області без змін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 29.06.2006 р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»(правонаступником якого є відповідач) та ФОП ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 011/02/3-1161-06. Відповідно до умов якого, банк надає, а позичальник приймає кредит у розмірі 1 200 000,00 дол. США одним траншем з цільовим призначенням придбання нерухомого майна. Дата остаточного повернення кредиту визначена 29.06.2016 р.
У п. 3 Кредитного договору сторони погодили, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися фіксована процентна ставка у розмірі 13% річних.
У зазначений кредитний договір сторонами неодноразово вносилися зміни (від 24.10.2007 р., 25.03.2008 р., 18.09.2008 р.).
Банком свої зобов'язання за договором виконані в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 29.06.2006 р. № 011/02/3-1161-06 були укладені договори іпотеки № 011/02/3-1161/1-06 від 20.06.2006 р. та № 002/3-1161/-08 від 04.12.2008 р. за умовами яких позивач (іпотекодавець) передав відповідачу (іпотекодержателю) нерухоме майно, за рахунок якого іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором № 011/02/3-1161-06 від 29.06.2006 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.
Статтею 345 ГК України передбачено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі і в якому передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін.
За приписами ст.ст. 47,49 Закону України "Про банки та банківську діяльність на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями, кредитні операції -операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему оподаткування і валютноо контролю" від 19.02.1993 № 15 -93).
Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 № 275, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" .
Виходячи із змісту зазначених норм, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Отже, чинним законодавством України встановлена правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.
Спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.
Надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій (стаття 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ). Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. Індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій видає Національний банк України (частина 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ).
Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, визначений в частині 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , до яких відносяться: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, або як застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами -резидентами як дарунок або у спадщину.
Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.
Пункт "в" частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, тільки за умов, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
З огляду на вищезазначене, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
На сьогоднішній день законодавством не встановлено термінів і сум кредитів в іноземний валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.
Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками або іншими фінансовими організаціями) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Крім того, відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 №483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій (операцій з кредитування, придбання іноземної валюти, повернення кредитів в іноземній валюті), єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банка генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.
Отже, Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету N 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
Враховуючи, що господарським судом першої інстанції встановлений факт наявності у відповідача на момент укладення спірного кредитного договору в іноземній валюті банківської ліцензії № 10 від 03.12.2001 р. і дозвілу № 10-03 від 10.02.2004 р. на право здійснення інформацій, визначених п.п. 1-4 ч.2 ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в тому числі на залучення та розміщення іноземної валюти.
Зважаючи викладене судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції про те, що посилання позивача на невідповідність спірного кредитного договору вимогам чинного законодавства є хибними, оскільки ґрунтується на довільному тлумаченні чинного законодавства України. Отже, відсутні підстави, з якими закон пов'язує недійсність договорів відсутні.
Відповідність спірного кредитного договору вимогам чинного законодавства України обумовлює безпідставність позовних вимог про визнання недійсними іпотечних договорів, оскільки відсутні підстави вважати недійсним основне зобов'язання, на забезпечення якого були укладення зазначені договори.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що необхідною передумовою задоволення позовних вимог про визнання договорів недійсними є не тільки суперечливість спірних договорів за змістом, формою і волевиявленням сторін вимогам чинного законодавства, а й порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача в зв'язку з укладенням цих договорів.
За приписами статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, втім, ні з матеріалів справи ані під час апеляційного перегляду взагалі не було встановлено, чим саме спірні договори порушують права або охоронювані законом інтереси позивача і ці обставини не булі доведені позивачем під час розгляду справи за допомогою належних засобів доказування.
За таких обставин, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Апелянтом обставини, викладені в апеляційній скарзі не доведені.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні. Обставини та заперечення, викладені в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи, тому вона залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2011 р. по справі № 5023/1133/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Шутенко І.А.
Суддя Плахов О.В.
Суддя Хачатрян В.С.