"14" червня 2011 р.Справа № 22-31/214-05-4062
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Будішевської Л.О.,
Суддів: Мишкіної М.А., Сидоренка М.В.,
при секретарі судового засідання Скоробогатько О.В.,
за участю представників сторін:
від прокуратури - Кустура В.М. - посвідчення
від позивача - ОСОБА_2 - довіреність
від відповідача - ОСОБА_3 - довіреність
від третьої особи - ОСОБА_4 - довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Першого заступника прокурора Одеської області
на ухвалу господарського суду Одеської області від 30.09.2005р.
у справі № 22-31/214-05-4062
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Цезар”
до відповідача Державного підприємства „Одеський морський торгівельний порт”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області
про зобов'язання укласти договір
встановив:
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30 вересня 2005 року затверджено мирову угоду від 29.09.2005 р. у справі № 22-31/214-05-4062, укладену між ТОВ „Цезар”, правонаступником якого є ТОВ „Готель Одеса” та ДП „Одеський морський торгівельний порт”, у зв'язку з чим провадження у справі припинено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Суд дійшов висновку, що мирова угода не суперечить вимогам діючого законодавства, не порушує прав та інтересів третіх осіб та стосується лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.
Умовами зазначеної мирової угоди сторони домовились про використання та експлуатацію спільного майна -цілісного майнового комплексу готелю «Одеса»протягом 49 років, розмір компенсації за використання належної державному підприємству «Одеський морський торговельний порт»частки в розмірі 80/100 цілісного майнового комплексу готелю «Одеса», який з урахуванням ПДВ становить 1500000 грн. за кожний рік використання, починаючи з 01.01.05 р., позивач зобов'язується утримувати спільне майно у належному технічному стані не допускаючи його зіпсування та знищення, відповідно здійснювати поточний і капітальний ремонти, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних фондів, а також досягнення економічної ефективності його використання з отримання прибутків.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою господарського суду перший заступник прокурора Одеської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Цезар».
Обґрунтовуючи свою позицію, скаржник зазначає, що мирова угода від 29.09.2005 р. є, фактично, договором оренди державного нерухомого майна, оскільки за її умовами відповідач передав у володіння та користування ТОВ «Цезар»державне майно -80/100 часток цілісного майнового комплексу готелю «Одеса»строком на 49 років, а ТОВ «Цезар», в свою чергу, сплачує порту компенсацію за використання цього майна.
Крім того, скаржник вважає, що у представника ДП «Одеський морський торговельний порт»не було повноважень на укладання угоди щодо передачі у строкове платне користування (в оренду) приватній особі 80/100 частин державного нерухомого майна готельного комплексу «Одеса», оскільки відповідно до ст. ст. 2, 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендодавцем державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю. Також прокурор зазначає, що ця мирова угода стосується прав і обов'язків держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області щодо предмету позову.
В запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ „Готель Одеса” та ДП «Одеський морський торговельний порт»зазначають, що діюче законодавство встановлює можливість використання спільного майна одним із співвласників на підставі певної домовленості з іншими співвласниками, тобто шляхом укладання цивільного правочину стосовно порядку володіння і користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, у відповідності до ч. 2 ст. 358 ЦК України. Також сторони мирової угоди зазначають, що спірна мирова угода не може вважатись договором майнового найму, так як доля ДП «Одеський морський торговельний порт»у розмірі 80/100 часток не є річчю, яка визначена індивідуальними ознаками, оскільки за висновком судової будівельно-технічної експертизи її неможливо виділити в натурі і визначити її індивідуальними ознаками. Зазначені обставини підтверджені рішенням господарського суду Одеської області від 14.09.2009 р. у справі № 6/98-09-3398.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
14.04.2005 р. ТОВ «Цезар»звернувся з позовом до ДП «Одеський морський торговельний порт»про спонукання узгодити розмір компенсації та порядок її оплати за користування 80/100 готельного комплексу, що розташований в м. Одеса, на Новому Молу Одеського морського торговельного порту.
30.09.2005 р. сторони звернулись до господарського суду з заявою про затвердження мирової угоди, так як ними була досягнута згода щодо закінчення справи миром. Оскаржуваною ухвалою мирову угоду було затверджено з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови.
Колегія суддів вважає, що мирову угоду від 29.09.2005 р. не можна вважати договором оренди цілісного майнового комплексу, оскільки на правовідносини між сторонами у цій справі щодо користування нерухомим майном готельного комплексу «Одеса»розповсюджується режим права спільної часткової власності.
Крім того, скаржник помилково ототожнює визначену в мировій угоді компенсацію за використання належної державному підприємству «Одеський морський торговельний порт»його частки з орендною платою, так як приписи ч. 3 ст. 358 ЦК України передбачають саме матеріальну компенсацію від іншого співвласника за користування спільним майном, тобто зазначена умова мирової угоди не суперечить вимогам чинного законодавства, а навпаки здійснена у її відповідності, оскільки користування часткою майна без грошової компенсації порушувало б права відповідача на отримання доходу від використання позивачем майна, що є у їх спільній частковій власності.
Так, згідно з ст. ст. 356, 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, і ці особи можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо спільного користування майном, що безпосередньо підтверджується листами № 533 від 27.12.2004 р. та № 020п/1-642 від 27.12.2004 р. (а.с. 47,48).
При цьому, під час вирішення питання про затвердження мирової угоди суд перевіряє повноваження сторін на право укладати мирову угоду, а умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання, а мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи.
Враховуючи, що предметом позову в даній справі є узгодження розміру компенсації та порядок її оплати за користування часткою готельного комплексу „Одеса”, у господарського суду при зверненні сторін під час розгляду справи з заявою про затвердження мирової угоди були відсутні правові підстави для відмови в цьому.
Так, згідно з п. п. 4.2., 5.1.1. статуту ДП «Одеський морський торговельний порт», здійснюючи право повного господарського відання своїм майном, володіє, користується та розпоряджається ним на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту та самостійно здійснює свою діяльність згідно з фінансовими планами, затвердженими Міністерством, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку відповідно до галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон'юнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації, самостійно обирає шляхи виконання мети і напрямків діяльності, передбачених у статуті. При цьому, скаржником не наведено суду жодних обставин, які б свідчили, що при укладенні мирової угоди від 29.05.2005 р. відповідач діяв всупереч своїм статутним документам.
Також судова колегія приймає до уваги, що Міністерство транспорту України надало згоду на укладання ДП «Одеський морський торговельний порт»мирової угоди на тих умовах, на яких вона була укладена, що підтверджується листом від 10.08.2005 року № 2882/0/14-05/27, залученим до матеріалів справи. Отже при укладанні мирової угоди відповідач не перевищив своїх повноважень.
Посилання скаржника щодо порушення прав регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області судовою колегію не приймаються до уваги, оскільки вони базуються на припущеннях про приховування під мировою угодою іншого правочину, а саме договору оренди державного нерухомого майно, що було спростовано вище.
Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків ухвали місцевого господарського суду.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд,
постановив :
Ухвалу господарського суду Одеської області від 30.09.2005 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Будішевська Л.О.
Суддя Мишкіна М.А.
Суддя Сидоренко М.В.