Справа № 2а/1770/714/2011
"18" квітня 2011 р. 10год. 39хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Ставер Ю.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: представник Булак Р.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Приватний підприємець ОСОБА_1
доПенсійний фонд України в Рівненському районі
провизнання нечинними вимог про сплату боргу №Ф-227 від 01.02.2011р.
та №Ф-599 від 01.11.2010р.,
Позивач - Приватний підприємець ОСОБА_1 - звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Рівненському районі про визнання нечинними вимог про сплату боргу № Ф-599 від 01.11.2010 р. та № Ф-227 від 01.02.2011 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що він, як платник єдиного податку відповідно до пункту 6 Указу Президента України № 727/98 звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 33,2 % від фактичних витрат на оплату праці працівників. Крім того вказує, що від суми сплаченого ним єдиного податку 42% направляються до Пенсійного фонду. А відтак, вважає неправомірним виставлення оскаржуваних вимог про сплату суми заборгованості.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, просить його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, які співпадають з позицією, викладеною в поданих письмових запереченнях. Зокрема зазначив, що оскаржувані вимоги прийняті у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, а також Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", від 08.07.2010 року № 2461/VІ. Вказує, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, не включаються до складу податків, що складають систему оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство.
А так, просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, давши оцінку доказам у справі, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Позивач є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом № 737427 серії Ж (копія -в матеріалах справи).
01.11.2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в Рівненському районі сформована вимога про сплату боргу № Ф-599, якою на підставі картки особового рахунку позивача йому було донараховано недоїмку зі сплати страхових внесків за ІІІ квартал (липень, серпень, вересень) 2010 року в розмірі 695,46 грн. з урахуванням сум сплаченого єдиного податку.
Обумовлена вимога про сплату боргу позивачем була оскаржена до Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області (рішенням від 30.11.2010 року № 9868/02 залишена без змін), Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області (рішенням від 24.12.2010 року № 5188/11 залишена без змін), а також Пенсійного фонду України і рішенням останнього від 02.02.2011 року № 1915/09-10 (копія в матеріалах справи) скарга позивача була залишена без задоволення, а оскаржувана вимога -без змін.
Вимогою про сплату боргу від 01.02.2011 року № Ф-227 позивачу на підставі картки особового рахунку було донараховано недоїмку зі сплати страхових внесків за ІV квартал (жовтень, листопад, грудень) 2010 року в розмірі 719,34 грн. з урахуванням сум сплаченого єдиного податку.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом -Закон № 1058-IV) регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом першим статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону № 1058-IV встановлено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 № 400/97-ВР (далі за текстом -Закон № 400/97ВР), яким разом із Законом № 1058-IV не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.
Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності - платника єдиного податку. Указ Президента України № 727/98 регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва.
За таких обставин, суд застосовує нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, прийнятий пізніше та є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а не Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
Разом з тим, відповідно до пп. 4 п. 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (в редакції Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 08.07.2010 р. N 2461-VI) встановлено, що фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески;
Статтею 19 Закону № 1058-IV установлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Відповідно до абзацу дев'ятого статті 1 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 08.07.2010 р. N2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід). Ставку збору у розмірі 33,2% встановлено ст. 4 Закону №400/97-ВР. Згідно зі ст. 53 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік" встановлено розмір мінімальної заробітної плати за місяць на 2010 рік, яка становить: з 1 січня - 869 грн., з 1 квітня - 884 грн., з 1 липня - 888 грн., з 1 жовтня - 907 грн., з 1 грудня - 922 грн. Таким чином, мінімальний страховий внесок за місяць у 2010 році становить: 1 січня - 288,51 грн. (869,00 грн. х 33,2%), з 1 квітня - 293,49 грн. (884,00 грн. х 33,2%), з 1 липня - 294,82 грн.(888,00 грн. х 33,2%), з 1 жовтня - 301,12 грн.(907,00 грн. х 33,2%), з 1 грудня - 306,10 грн. (922,00 грн. х 33,2%).
У відповідності до вимог до пп. 4 п. 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV позивачу необхідно було в термін до 20.10.2010 року здійснити доплату до мінімального страхового внеску з урахуванням сум сплаченого єдиного податку за ІІІ квартал 2010 року та до 20.01.2011 року - за ІV квартал 2010 року відповідно, що позивачем здійснено не було і ним не заперечується.
Згідно з ч.2 ст.106 Закону №1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, яка є виконавчим документом. Отже, Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі правомірно на виконання пункту 3 статті 106 Закону №1058-IV сформувало та направило позивачу оскаржувані вимоги про сплату боргу № Ф-599 від 01.11.2010 року та № Ф-227 від 01.02.2011 року.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку суду доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки спростовуються вищевикладеним та наявними в справі доказами. Натомість, відповідач належними і допустимими доказами довів правомірність формування вимог про сплату боргу № Ф-599 від 01.11.2010 р. та № Ф-227 від 01.02.2011 р., а відтак у суду відсутні підстави для визнання їх нечинними а отже і для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Щербаков В. В.