21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
22 червня 2011 р. Справа 7/92/2011/5003
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця
до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про стягнення 37 884,00 грн.
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.
Представники
позивача: ОСОБА_3 - адвокат, договір № 01/34-11 про надання юридичних послуг від 10.05.2011 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_3 видане 29.10.2007 року, паспорт серія НОМЕР_4 виданий 26.06.1997 року.
відповідача: ОСОБА_2 - свідоцтво про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності - фізичної особи від 30.12.1996 року.
До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 37 884,00грн..
Ухвалою суду від 24.05.2011 року порушено провадження у справі № 7/92/2011/5003 та призначено до розгляду на 09.06.2011 року.
В судовому засіданні 09.06.2011 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неотриманням копії позовної заяви та доданих до неї документів та неможливістю подання до суду необхідних документів витребуваних ухвалою.
Ухвалою суду від 09.06.2011 року розгляд справи відкладено до 22.06.2011 року.
В судовому засіданні 22.06.2011 відповідач подав заяву в якій зазначає, що позовні вимоги визнає повністю.
Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що сторонами не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) передано товар Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (Покупець) згідно видаткових накладних на загальну суму 37 884,00 грн., а саме згідно:
- накладної № РН-0000001 від 05.10.2010 року передано товар на суму 6 200,00 грн. без ПДВ;
- накладної № РН-0000003 від 07.10.2010 року передано товар на суму 10 726,00 грн. з ПДВ;
- накладної № РН-0000004 від 08.10.2010 року передано товар на суму 20 958,00 грн. без ПДВ;
Відповідач за отриманий товар розрахунків не проводив.
Таким чином сума заборгованості становить 37 884,00 грн..
Слід вказати, що факт передачі відповідачу товарно-матеріальних цінностей підтверджується, окрім видаткових накладних підтверджується також фактами відображеними в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 18.04.2011 року (зокрема визнанням факту отримання товару від позивача).
В судовому засіданні відповідач позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 37 884,00 грн. визнає в повному обсязі.
11.04.2011 року позивачем заявлено вимогу (№ 31) відповідачу про сплату боргу за отриманий товар. Факт надіслання та одержання відповідачем вимоги підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення наявним в матеріалах справи (а.с.12, т.1).
Непроведення відповідачем розрахунків спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.
На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 37884,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Задовольняючи позов суд врахував подану відповідачем заяву про визнання позову.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
22.06.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) - на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) - 37 884 грн. 00 коп. - боргу, 378 грн. 84 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Банасько О.О.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 24 червня 2011 р.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи.