"21" червня 2011 р. Справа № 59/354-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. -головуючого,
Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П.
розглянувши матеріали
касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.03.2011р.
у справігосподарського суду Харківської області
за позовомсільськогосподарського приватного підприємства "Віза-Агро"
до1) публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк",
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"
провизнання договорів, додаткових угод частково недійсними
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1. (представник за дов. від 28.10.2010р. № 1623),
відповідача 1: не з'явився,
відповідача 2: ОСОБА_2 (представник за дов. від 25.05.2011р. № 540), ОСОБА_3 (представник за дов. від 08.02.2010р. №141), ОСОБА_4. (представник за дов. від 16.08.2010р. № 1323)
Сільськогосподарське приватне підприємство "Віза-Агро" (далі -СПП "Віза-Агро") звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі -ПАТ "УкрСиббанк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" (далі -ТОВ "Українська лізингова компанія") про визнання недійсним кредитного договору №11150441000 від 28.04.2007р., визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 01-168/08-обл від 27.06.2008 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2010 р. у справі № 59/354-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2011р., позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 3.9. ст. 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до договору фінансового лізингу № 01-168/08-обл від 27.06.2008р. В частині визнання недійсним кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, ТОВ "Українська лізингова компанія" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати в частині визнання недійсним п. 3.9. ст. 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до договору фінансового лізингу № 01-168/08-обл від 27.06.2008р., та винести нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи скаргу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволені касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства.
Однією з позовних вимог СПП "Віза-Агро", рішення суду про задоволення якої і оскаржує в касаційному порядку ТОВ "Українська лізингова компанія", є визнання недійсним п. 3.9. ст. 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до договору фінансового лізингу № 01-168/08-обл, укладеного 27.06.2008р. між СПП "Віза-Агро" (лізингоодержувач) та ТОВ "Українська лізингова компанія" (лізингодавець).
Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом 1-ї і 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 1115, 1117 ГПК України, касаційна інстанція зазначає, що згідно ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Судом встановлено, що згідно п. 3.1. ст. 3 договору позивача зобов'язано сплачувати на користь другого відповідача лізингові платежі відповідно до графіку та вимог ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 1 та № 4 до договору відповідно).
Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу; винагорода (комісія) лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Пунктом 3.6 загальних умов фінансового лізингу лізингоодержувача зобов'язано не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно п. 3.5 загальних умов, сплатити на користь лізингодавця Винагороду, яка визначається виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до цієї дати та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.
Судом також встановлено, що спірним п. 3.9. ст. 3 загальних умов фінансового лізингу позивача зобов'язано сплачувати ще один платіж -додаткову винагороду, яка визначається за формулою: "сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт -сума чергового лізингового платежу", де коефіцієнтом є відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59%, до курсу гривні до долару США, за яким ПАТ "УкрСиббанк" по дорученню відповідача фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих відповідачем для придбання предмету лізингу.
Таким чином, судом попередніх інстанцій встановлено наявність двох різних видів платежів, як винагороду відповідачу-2 за отриманий позивачем предмет лізингу, що закріплено пунктами 3.6 та 3.9 загальних умов фінансового лізингу.
Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Отже, суд попередніх інстанцій встановив, що виходячи з умов договору фінансового лізингу, в п. 3.6 ст. 3 загальних умов фінансового лізингу та в Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1) сторонами визначено конкретний розмір платежу як винагороди лізингодавцю за передане в лізинг майно, в той час як п. 3.9 ст. 3 загальних умов фінансового лізингу визначено платіж, як винагорода, яка підлягає сплаті відповідачу виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, що не передбачено ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".
За таких обставин та враховуючи, що встановлена п. 3.9. ст. 3. загальних умов фінансового лізингу винагорода не є видом платежу, передбаченого як компенсація відсотків за кредитною угодою № 11150441000 від 28.04.2007р. в силу відсутності доказів отримання відповідачем -2 грошових коштів у відповідача -1 за цією угодою, та не є видом платежу, передбаченого як інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, висновок суду попередніх інстанцій про задоволення позову в частині визнання недійсним п. 3.9 ст. 3 загальних умов фінансового лізингу як такого, що суперечить вимогам Закону (ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг") і порушує майнові права та інтереси позивача, колегія визнає правомірним та обґрунтованим.
Касаційний перегляд рішення та постанови в частині відмови в позові про визнання недійсним кредитного договору №11150441000 від 28.04.2007р. колегія не здійснює, оскільки судові акти в цій частині сторонами не оскаржуються.
Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2011р. у справі №59/354-10 залишити без змін.
Головуючий суддя: Н.Г.Ткаченко
Судді: Л.Й. Катеринчук
Г.П. Коробенко