79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
27.04.11 Справа № 21/108(10)
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Галушко Н.А.
суддів Краєвська М.В.
Орищин Г.В.
розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради, м. Львів № 1104/вих-560 від 04.03.2011 року (вх. ЛАГС № 641 від 18.03.2011 р.)
на рішення господарського суду Львівської області від 22.02.2011 року
у справі № 21/108 (10)
за позовом: ФОП ОСОБА_2, м. Львів
до: Львівської міської ради, м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Департамент містобудування Львівської міської ради, м. Львів
про визнання права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Оліярник Р.І. -представник
від третьої особи: не з'явився
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішенням господарського суду Львівської області від 22.02.2011 р. у справі № 21/108(10) (суддя Чорній Л.З.) задоволено позовні вимоги фізичної особи -підприємця ОСОБА_2: визнано за фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 право власності на будівлю літ. «В-1», що знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м. за їх підставністю та обґрунтованістю.
Львівська міська рада, не погоджуючись з таким рішенням, подала апеляційну скаргу № 1104/вих-560 від 04.03.2011 року, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, зокрема, що здійснене будівництво проведено на земельній ділянці, наданій в оренду без права забудови, а також без дозволу та затвердженої проектної документації; реконструйоване нерухоме майно по АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом та право власності на нього може бути визнане лише у випадку проходження процедури, передбаченої рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.11.2005р. №1224; вимоги позивача про визнання за ним права власності на об'єкт самовільно збудований суперечить праву власності територіальної громади м. Львова на земельну ділянку; позивачем не подано доказів, що підтверджують введення ним в експлуатацію зазначеного об'єкту нерухомого майна, що видається Держархбудінспекцією.
Позивач та третя особа у справі в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки не повідомили, правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористались, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:
На підставі ухвали Львівської міської ради від 18.12.2008 року №2311 «Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини програми комплексного благоустрою території міста»між Львівської міською радою та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки від 28.09.2009 року, яким останньому передано в оренду земельну ділянку, кадастровий номер № 4610136900:09:001:0018, загальною площею 0,0030 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 для обслуговування малої архітектурної форми терміном до 18.12.2011 року (а.с. 14-15).
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Львівської області у даній справі слід скасувати та у задоволені позовних вимог відмовити, виходячи з наступного:
Як встановлено судом першої інстанції, після оформлення землекористування позивачем за власний рахунок проведено реконструкцію малої архітектурної форми під торговий павільйон, в зв'язку з чим останній звернуся з позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на даний торговий павільйон. На думку позивача, на реконструйованому об'єкті виконані всі передбачені державними стандартами, будівельними нормами і правилами роботи; будівля має ознаки капітальної, розміщена на орендованій земельній ділянці у відповідності до містобудівної документації, відповідає вимогам генерального плану м. Львова і знаходиться за межами червоних ліній житлового кварталу, а тому виходячи з правових норм ст.ст. 331, 376 ЦК України, у нього виникає право власності на новостворене нерухоме майно з моменту завершення будівництва (створення майна).
Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
З матеріалів справи вбачається, що на підставі ухвали Львівської міської ради від 18.12.2008 року №2311 та укладеного договору оренди земельної ділянки від 28.09.2009 року, позивачу надано в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_1 для обслуговування малої архітектурної форми загальною площею 30,0 кв.м.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, є істотними умовами договору оренди землі.
Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 629 даного Кодексу визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 17 договору оренди земельної ділянки від 28.09.2009 року орендарю забороняється самовільна забудова земельної ділянки.
Однак, як встановлено судовою колегією, ФОП ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, що надавалась йому в оренду для обслуговування малої архітектурної форми.
Відповідно до ст. 375 ЦК України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.
Пунктом 3 статті 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно норм ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього; право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Статтею 29 Закону України «Про планування і забудову»передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, позивачем не було отримано від власника земельної ділянки та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на будівництво та здійснення будівельних робіт на орендованій земельній ділянці, що ним не спростовано.
Крім цього, згідно технічного паспорта на будівлю торгового павільйону за позивачем зареєстровано об'єкт нерухомого майна загальною площею 45,4 кв.м., проте, згідно договору йому передано в оренду земельну ділянку для обслуговування малої архітектурної споруди загальною площею 30,0 кв.м.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Стаття 18 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Так, згідно Указу Президента України від 17.02.2003 року «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», який у силу ст. 106 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України, для виконання вимог Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою КМУ від 25.12.1998 року за № 2073, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.
Відповідно до п. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Як вбачається з укладеного між сторонами договору оренди землі в державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах»він не зареєстрований, що сторонами у справі не спростовано, а тому не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку, договір є неукладеним.
За таких обставин, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про виникнення у позивача права власності на будівлю літ. «В-1», що знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 45,4 кв.м та підставності позовних вимог.
Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 22.02.2011 року слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради № 1104/вих-560 від 04.03.2011 року задоволити повністю.
Рішення господарського суду Львівської області від 22.02.2011 року у справі № 21/108 (10) скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу направити в місцевий господарський суд.
Головуючий - суддя Галушко Н.А.
суддя Краєвська М.В.
суддя Орищин Г.В.