01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
10.06.2011 № 27/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів:
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М. (доповідач),
суддів: Корсака В.А.,
Михальської Ю.Б.,
за участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Арм Груп Україна”
на рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2011 року
у справі № 27/14 (Суддя: Дідиченко М.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Лізинговий дім”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Арм Груп Україна”
про стягнення 127 754,87 грн.
У грудні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія „Лізинговий дім” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм Груп Україна” про стягнення 127 754, 87 грн., з яких 117, 016, 80 грн. - боргу за орендну плату, 2 091, 27 грн. - збитків від інфляції, 729, 08 грн. -3 % річних та 7 917, 72 грн. - пені, за порушення умов договору оренди № 05-0611 від 05.06.2009 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору оренди № 05-0611 від 05.06.2009р., позивач передав у тимчасове володіння та користування відповідачеві самоскиди MAN модель TGA 41, 400 8x4 BB-WW в кількості 3 штуки. Відповідач об'єкти оренди використовував, проте, в порушення умов договору, зобов'язання зі сплати орендних платежів виконав частково.
Рішенням Господарського м. Києва від 07.02.2011р. позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Арм Груп України” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім” заборгованості по орендним платежам у розмірі 117 016 (сто сімнадцять тисяч шістнадцять) грн. 80 коп., збитки від інфляції в розмірі 936 (дев'ятсот тридцять шість) грн. 13 коп., 3 % річних у розмірі 729 (сімсот двадцять дев'ять) грн. 08 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 186 (одна тисяча сто вісімдесят шість) грн. 80 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233 (двісті тридцять три) грн. 71 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що в матеріалах справи містяться виписки банку по особовому рахунку, які підтверджують здійснення відповідачем грошових переказів на користь позивача.
Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, проте надав відзив, в якому проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2011р. - без змін.
Відповідачем не використано наданого йому законом права на участь його представника у судовому засіданні. Причини неявки суду не повідомлені. Однак, матеріали справи містять докази належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується, зокрема, поштовими повідомленнями № 29040123, № 29040107 про вручення поштових відправлень.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім”(орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Арм Груп України”(орендар) укладено договір оренди № 05-0611, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов'язаний передати, а орендар прийняти у тимчасове користування та володіння самоскиди MAN модель TGA 41, 400 8x4 BB-WW в кількості 3 штуки, загальною вартістю 2 280 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ (вартість однієї одиниці -760 000, 00 грн. в т.ч. ПДВ).
За умовами п. 1.2 договору сторони обумовили, що термін оренди складає 2 місяці з моменту прийняття майна, що орендується, за актом прийому-передачі.
05.06.2009р. сторони підписали акт прийому-передачі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв самоскиди MAN модель TGA 41, 400 8x4 BB-WW в кількості 3 штуки (а.с. 16).
Відповідно до п. 4.1 договору орендар сплачує плату в розмірі 105 012, 00 грн., в т.ч. ПДВ 17 502, 00 грн. за кожен місяць роботи. Оплата проводиться до 25 числа кожного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2009 р. орендар повернув, а орендодавець прийняв самоскид MAN модель TGA 41, 400 8x4 BB-WW в кількості 1 штука, про що сторонами складено відповідний акт прийому-передачі (а.с. 20).
На підставі цього, 06.07.2009 р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди № 05-0611 від 05.06.2011р., в якій встановили, що орендна плата за липень 2009 року становить 77 008, 80 грн. Починаючи з серпня 2009 р., орендар сплачує орендну плату в розмірі 70 008, 00 грн. (а.с. 19).
Додатковою угодою від 05.08.2009 р. до договору оренди № 05-0611 від 05.06.2011р. сторони продовжили термін дії договору до 05.09.2009 р.( а.с. 17).
Відповідно до акту прийому-передачі (повернення) № 2 від 31.08.2009 р. орендар повернув орендодавцеві самоскиди MAN модель TGA 41, 400 8x4 BB-WW в кількості 2 штуки.( а.с. 18).
Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що в порушення умов Договору відповідач розрахувався за надані послуги частково, здійснивши на користь позивача переказ загальним розміром 135 012,00 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 117 016,80 грн.
Встановивши фактичні обставини справи у їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
За визначенням ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
В ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За приписами ст.627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи, відповідач розрахувався за надані послуги частково, перерахувавши на рахунок орендодавця 07.07.2009 р. - 105 012, 00 грн., 18.08.2009 р. - 5 000, 00 грн. та 11.09.2009 р. - 25 000, 00 грн., а всього 135 012,00 грн. (а.с. 69-71).
На підставі вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з відповідача основного боргу та приймає до уваги посилання апелянта на те, що в матеріалах справи містяться виписки банку по особовому рахунку, які підтверджують здійснення відповідачем грошових переказів на користь позивача, проте дані виписки підтверджують часткову сплату відповідачем заборгованості.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі становить 117 016,80 грн.
В ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки орендну плату не вніс, а, отже, є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
За визначенням ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 пункту 9.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів сплати орендних платежів, орендар несе відповідальність у вигляді сплати ним пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день протермінування.
Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, ч.1 пункту 9.2 Договору передбачена відповідальність за несвоєчасне здійснення розрахунків у вигляді пені.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні Договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати орендної плати.
З матеріалів справи вбачається, що пеню за прострочення оплати послуг з оренди, наданих в червні 2009 року, позивач просить стягнути за період з 30.06.2009 р. по 29.07.2009 р., пеню за прострочення оплати послуг з оренди, наданих в липні 2009 р., - за період з 31.07.2009 р. по 30.08.2009 р., пеню за прострочення оплати послуг з оренди, наданих в серпні 2009 р., - за період з 31.08.2009 р. по 23.10.2009 р.
Проте, за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, нарахування пені за прострочення оплати послуг з оренди, наданих в червні 2009 р., можливе по 25.12.2009 р., нарахування пені за прострочення оплати послуг з оренди, наданих в липні 2009 р., можливе по 25.01.2010 р., нарахування пені за прострочення оплати послуг з оренди, наданих в серпні 2009 р., можливе по 25.02.2010 р.
Відповідач, посилаючись на ч.2 ст. 258 ЦК України, просить суд застосувати до вимоги позивача про стягнення пені позовну давність.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було правомірно частково відмовлено позивачеві в задоволенні його позовної вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасну оплату відповідачем орендних платежів за договором, оскільки послуги з оренди за червень, липень та серпень 2009 р., позивач зобов'язаний був оплатити у строк до 25.06.2009р., 25.07.2009р. та 25.08.2009 р., то перебіг позовної давності щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення оплати орендних платежів за ці місяці почався від 26.06.2009р., 26.07.2009р. та 26.08.2009 р., тобто позовна давність за вказаними вимогами сплинула 26.06.2010р., 26.07.2010р. та 26.08.2010р. відповідно, так, як позов заявлено позивачем 16.12.2010 р.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 10 141,22 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у розмірі 2 091, 26 грн. за період з червня 2009 р. по вересень 2009 р. та 3 % річних у розмірі 729, 08 грн. за період з 30.06.2009 р. по 25.11.2010 р.
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком суду першої інстанції, який перевірено Київським апеляційним господарським судом, загальний розмір збитків від інфляції за прострочення оплати наданих послуг з оренди складає 936, 13 грн.
Крім цього, за розрахунком суду першої інстанції, який перевірено Київським апеляційним господарським судом, загальний розмір 3 % річних за прострочення оплати наданих послуг з оренди складає 4 845, 53 грн.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Як свідчать матеріали справи, позивач клопотання про вихід суду при прийнятті рішення про стягнення 3 % річних за несвоєчасну оплату послуг з оренди за межі позовних вимог не заявляв.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3 % річних за несвоєчасну оплату послуг з оренди в розмірі 729, 08 грн.
Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.
Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК щодо покладення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Арм Груп Україна”
на рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2011р. у справі № 27/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2011р у справі № 27/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 27/14 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді