01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.06.2011 № 9/53
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 16 від 10.01.2011;
від відповідача: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. у справі № 9/53
за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», м. Київ
до закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія», м. Київ
про стягнення страхового відшкодування 24990 грн. в порядку регресу
В лютому 2011 приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» звернулося з позовною заявою до господарського суду міста Києва до Закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» про стягнення 24990 грн. страхового відшкодування в порядку регресу за договором добровільного комплексного страхування на транспорті № 030114/4002/0000155 від 08.11.2010 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги, яке особа що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, що кореспондується зі ст.ст. 993, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. у справі № 9/53 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» позовні вимоги задоволені повністю.
Стягнуто з закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» 24990 грн. основного боргу, 249 грн. 90 коп. державного мита та 236 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Рішення обґрунтоване приписами ст.ст. 993, 1187, 1191 ЦК України, ст.. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 27, 29 Закону України «Про страхування»; п. 22.1 ст. 22, ст. 29, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 202 ГК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, закрите акціонерне товариство «Українська екологічна страхова компанія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва 23.03.2011 р. у справі № 9/53 суддя Бондаренко Г.П скасувати, винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не є стороною за договором обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не є особою, яка постраждала внаслідок ДТП, а отаке, між; позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідносини.
Також апелянт зазначив, що чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування.
При цьому апелянт обґрунтував свої вимоги приписами ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України; п.п. 37.4, п.п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.11 р. № 01-23/3/2 у зв'язку з виробничою необхідністю, а саме обранням судді Іваненко Ю.Г. на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ змінено склад колегії суду та призначено розгляд справи у складі колегії суддів: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Лосєва А.М., Борисенко І.В.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно довідки ДАІ з обслуговування Васильківського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області 15.11.2010 року о 19 год. 10 хв. в м. Васильків сталася ДТП Внаслідок порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху було пошкоджено транспортний засіб Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_1, страхувальником якого є ОСОБА_2.
Як вбачається з матеріалів справи зазначену ДТП згідно договору № 030114/4002/0000155 від 08.10.2010 р., укладеного між сторонами, визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 00056448 від 15.12.2010 р. Згідно розрахунку сума страхового відшкодування склала 43755 грн. 11 коп. (а.с. 11).
Виконуючи свої зобов'язання за договором страхування, позивач сплатив своєму страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 43775 грн. 11 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 036887 від 20.12.2010 р. на підставі зазначеного договору.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Вина ОСОБА_3. встановлена у судовому порядку, що підтверджується копією постанови Васильківського міськрайонного суду у справі № 3-4246/10 (а.с. 35).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3. застрахована закритим акціонерним товариством «Українська екологічна страхова компанія» згідно із полісом № ВС/9003882 (далі по тексту - поліс) (а.с. 34).
Строк дії визначено п. 3 полісу з 02.12.2009 р. (09:30) по 01.12.2010р. включно.
Відповідно до п. 4 полісу № ВС/9003882, страхувальником - особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована полісом, є ОСОБА_3.
Вказаним договором (поліс № ВС/9003882) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 25500 грн., франшиза 510 грн. (пункт 2 полісу).
За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди України» від 27.03.1992 р. № 6 джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Регресною вимогою № 11 від 11.01.2011р., до якої додані документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач звернувся до відповідача з проханням відшкодувати у порядку регресу шкоду, заподіяну в результаті ДТП.
Враховуючи визначені полісом № ВС/9003882 розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також встановлену судом вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 24990 грн.
Пунктом 37.4. ст. 37 цього Закону передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствами, установами та організаціями, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 08.11.2010 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного комплексного страхування на транспортні № 030114/400/0000155, за яким позивачем було застраховано майнові інтереси ОСОБА_2., пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки «Міцубісі», державний номер НОМЕР_1.
З матеріалів справи вбачається, що ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3. вимог пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2010р. відповідно до якої ОСОБА_3. визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення.
Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що у даному випадку особою, відповідальною за завдані збитки власнику пошкодженого автомобіля, у даному випадку є відповідач відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, власників наземних транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 0.12.2009 р. та винна у ДТП - ОСОБА_3 відповімо до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодування відповідачем як страховиком.
До позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного комплексного страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа - ОСОБА_2, мав до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Достатньою підставою для виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу є факт виникнення у нього права на регрес та факт забезпечення транспортного засобу винуватця ДТП.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно застосовані положення Цивільного кодексу України, а саме: страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором і страхового акта (аварійного сертифіката); особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом; страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відсутні підставі для задоволення апеляційної скарги, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст. 43 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду міста Києва у справі № 9/53 залишити без змін, апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Українська екологічна страхова компанія» без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
21.06.11 (відправлено)