Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" травня 2011 р. Справа № 5023/1970/11
вх. № 1970/11
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Павленко А.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1., дов. від 21.03.11р.
Відповідач - не з"явився.
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСВ", м. Харків
про стягнення коштів
Позивач - ТОВ “Овіс” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (з урахуванням прийнятих ухвалою суду від 26.04.2011 року уточнень) про стягнення з відповідача -ТОВ “АКСВ” на свою користь суму боргу за договором № 10/0102-09 від 01.02.2009 року в розмірі 31260,00 грн.; інфляційні в розмірі 12136,74 грн., 3% річних -1312,85 грн., пеня в розмірі 5573,05 грн., штраф у розмірі 10000,00 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором № 10/0102-09 від 01.02.2009 року щодо своєчасного внесення орендної плати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 березня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05 квітня 2011 року о 12:20 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 05.04.2011 року, 14.04.2011 року, 27.04.2011 розгляд справи відкладався.
19 травня 2011 року позивач, через канцелярію суду надав заяву про уточнення позовних вимог, з якої вбачається збільшення позовних вимог, та в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за договором № 10/0102-09 від 01.02.2009 року в розмірі 46212,00 грн.; інфляційні в розмірі 12145,34 грн., 3% річних -1309,11грн., пеня в розмірі 4401,21 грн., штраф у розмірі 10000,00 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Розглянувши подану заяву та враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.
У призначеному судовому засіданні 19 травня 2011 року представник позивача позов, з урахуванням наданих уточнень підтримав та наполягав на його задоволенні.
Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.
Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 18.02.2011 року, місцезнаходження відповідача - 61080, м. Харків, проспект Гагаріна, 316, буд. 30, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву. Як свідчить наявні в матеріалах справи поштові повідомлення, відповідачем отримано ухвалу про порушення провадження у даній справі від 24 березня 2011 року.
Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач - ТОВ «АКСВ» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
Присутній в судовому засіданні 19 травня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.
Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
01 лютого 2009 року між позивачем ТОВ «Овіс» (далі - позивач, орендодавець) та Відповідачем - ТОВ «АКСВ (далі- відповідач,орендар) укладено Договір оренди № 10/0102-09 (далі- договір), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, технологічне обладнання, яке знаходиться за адресою м.Харків, пр-т Гагаріна, буд..201Б, загальною площею 90,80 кв.м.
Додатковою угодою № 1 від 01.02.2009 року до договору оренди сторони змінили п. 1.3. договору оренди, зазначивши загальну площу оренди - 148,3 кв.м., встановивши розмір орендної плати 8898,00 грн. на місяць.
Факт передачі майна в оренду підтверджується актом приймання-передачі приміщень в оренду від 01 лютого 2009 року.
Додатковою угодою № 2 від 01.01.2010 року до договору оренди сторони змінили п. 1.3. договору оренди, зазначивши загальну площу оренди - 115,0 кв.м., встановивши розмір орендної плати 6900,00 грн. на місяць.
Додатковою угодою № 3 від 20.04.2010 року до договору оренди сторони змінили п. 1.3. договору оренди, зазначивши загальну площу оренди - 57,5 кв.м. встановивши розмір орендної плати 3738,00 грн. на місяць.
Відповідно до п. 3.4 договору передбачено, що внесення орендних платежів проводиться щомісячно на поточний рахунок орендодавця в строк до 15 числа поточного місяця в національній валюті.
Відповідно до умов пункту 3.5. Договору, сторони домовились, що до орендної плати не входять, а сплачуються окремо, Орендарем плата за комунальні послуги, а саме: витрати за електроенергію, водопостачання, теплопостачання, каналізації, послуги телефону, які оплачуються протягом п'яти днів згідно з виставленим Орендодавцем рахунком (п. 3.6 договору).
Пунктом 8.1 договору оренди встановлений строк його дії - на два роки одинадцять місяців. Таким чином, станом на момент розгляду справи договір є діючим.
Позивач свої вимоги за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу послуги з оренди майна, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання наданих послуг, проте, Орендар (відповідач) порушив умови Договору щодо своєчасного та у повному обсязі внесення позивачу плати за оренду приміщення, та за отримані експлуатаційні витрати; виставлені позивачем рахунки щодо оплати оренди та комунальних послуг сплачував частково, внаслідок чого, станом на 19 травня 2011 року склалась заборгованість з орендної плати за період з 15 вересня 2009 року по 19 травня 2011 року в сумі 41653,00 грн., за спожиті комунальні послуги за період з 01.09.2010 року по 01.02.2011 року в сумі 4559,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості в добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.
Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 41653,00 грн. та за спожиті комунальні послуги в сумі 4559,00 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати за договором оренди № 10/0102-09, який був укладений між сторонами по справі 01 лютого 2011 року.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення орендної плати та за спожиті комунальні послуги в загальній сумі 46212,00 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктами 7.3 та 7.4 договору оренди сторонами встановлено відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у вигляді пені у розмірі 0,5 % від заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання та у вигляді штрафу у розмірі 10000,00 грн..
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
За прострочення внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за період з 20.05.2010 року по 19.05.2011 року склала 4401,21 грн., розрахунок якої перевірено судом у відповідності до вимог законодавства.
Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, пеня у сумі 4401,21 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
За прострочення внесення орендної плати, на підставі п. 7.4 договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 10000,00 грн.
Враховуючи, те що, судом встановлено, що відповідач прострочив внесення орендної плати, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу штраф у розмірі 10000,00 грн., та підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем за прострочення відповідачем зобов'язання по договору оренди за внесення платежів з орендної плати за період з 15.09.2009 року по 19.05.2011 року нараховано 3% річних в розмірі 1142,49 грн., та інфляційні 10849,14 грн.
За прострочення сплати комунальних платежів за період з 01.03.2009 року по 19.05.2011 року нараховано 3% річних в розмірі 166,62 грн., та інфляційні 1296,20 грн.
Розрахунок інфляційних та річних перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та підлягають стягненню з відповідача.
За таких обставин, суд вважає вимоги позивача правомірні та обґрунтовані, такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України, суд -
Прийняти до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овіс» 61022 м.Харків, вул. Клочківська, 98-А; п/р. 26004006293 у ПАТ „Банк Грант” м.Харків , МФО 351607 код ЄДРПОУ 3320500 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСВ» (м.Харків, пр. Гагаріна, б.316,кв.30; п/р 2600206140009 в АКБ „Правекс-банк” , МФО 321983, код ЄДРПОУ 36225180 заборгованість з орендної плати в розмірі 46212,00 грн.; інфляційні збитки у розмірі 12145,34 грн.; 3% річних в розмірі 1309,11 грн.; пеню в розмірі 4401,21грн. штраф в розмірі 10 000,00 гривень, 740,68 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 23 травня 2011 року
справа № 5023/1970/11