36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
24.05.2011 Справа № 18/668/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікоплюсресурс", 53210, м. Нікополь, вул. Гагаріна, 72/123
до Закритого акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання Екоресурс", 36010, м. Полтава, вул. Половка, 62Б,
про стягнення 36 916,27 грн.
Суддя Ківшик О.В.
Представники :
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: не з'явилися.
24.05.2011 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.
Суть спору: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікоплюсресурс", м. Нікополь до Закритого акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання Екоресурс", м. Полтава про стягнення 36 916,27 грн. заборгованості внаслідок порушення останнім умов укладеного між сторонами 07.07.2010 р. Договору № 01-07-10 надання послуг щодо виробництва та відвантаження палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів згідно ТУ У 23..2-13930752-005-2003, з яких: 36 000,00 грн. основний борг, 570,00 грн. інфляційні нарахування, 340,27 грн. три проценти річних.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Останній відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України був належним чином повідомлений про час і місце проведення судового засідання (поштове повідомлення № 3600108595823 про вручення ухвали суду про відкладення розгляду даної справи наявне у матеріалах справи від 24.05.2011 р.).
Відповідач представництво у судове засідання втретє не забезпечив, вимог суду не виконав, причин щодо цього суду не повідомив.
Розгляд справи відкладався з огляду на неявку відповідача та невиконання ним вимог суду.
Останній відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань, оскільки :
(1) ухвала суду про порушення провадження у даній справі від 10.03.2011 р., ухвали суду про відкладення розгляду даної справи від 05.04.2011 р. та від 28.04.2011 р., які були направлені за наявними в матеріалах справи поштовими реквізитами відповідача (місце його реєстрації), повернулись до суду з огляду на сплив терміну зберігання кореспонденції на поштовому відділенні;
(2) реєстрація зміни місцезнаходження Закритого акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання Екоресурс" не здійснювалася (див. витяг з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій станом на 15.04.2011 р. № 09/2-13-643д);
(3) до компетенції господарських судів не входить установлення фактичного місцезнаходження учасників процесу.
Крім того, відповідно до п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у разі нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення строку вирішення спору, з урахуванням ч. 3 ст. 69 ГПК України, суд не оцінює вказані обставини як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача (у минулих судових засіданнях), оцінивши надані докази,
встановив :
07.07.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікоплюсресурс" (замовник) та Закритим акціонерним товариством "Науково-виробниче об'єднання Екоресурс" (виконавець) було укладено Договір № 01-07-10 про надання послуг щодо виробництва та відвантаження палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів (далі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1 Договору замовник доручає і оплачує, а виконавець виробляє і відвантажує узгоджені письмовими заявками від замовника відповідної форми партії палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів згідно ТУ У 23..2-13930752-005-2003.
При цьому сторони, зокрема, узгодили наступне :
- обсяг виготовлення продукції складає 100 000 літрів, за ціною станом на дату укладання даного договору 3,80 грн./л., а загальна орієнтовна сума договору складає 380 000,00 грн., в тому числі ПДВ 63 333,33 грн. (п. 1.2 Договору);
- виробництво продукції виконавець здійснює на підставі замовлення на постачання, що замовник направляє в термін за 30 календарних діб до зазначеної дати постачання (п. 3.1 Договору);
- ціна на кожну окрему партію продукції погоджується протоколом узгодження ціни (пп.. 4.1 Договору);
- оплата за надані послуги в рамках діючої угоди проводиться замовником виконавцю на умовах 100% передоплати за кожну партію продукції за 3 банківських дні до узгодженої заявкою дати відвантаження (п. 4.4 Договору);
- договір дійсний з моменту підпису обох сторін і укладений на термін до 01.06.2010 р., а в частині взаєморозрахунків до повного виконання зобов'язань (п. 6.1 Договору).
Платіжним дорученням № 107 від 30.09.2010 р. (копія наявна у матеріалах справи а.с. 8) позивач (замовник) перерахував відповідачу (виконавцю) грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн., з призначенням платежу : "передоплата згідно договору".
З огляду на невиконання відповідачем договірних зобов'язань, позивач направив на адресу останнього претензію № б/н від 14.12.2010 р. з вимогою повернути грошові кошти в сумі 36 000,00 грн. або поставити товар в розмірі 9 730 літрів згідно договору (а.с. 10).
За даними позивача на момент подання позову до суду відповідач свої зобов'язання щодо надання послуг по виробництву та відвантаженню палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів не виконав, передплату не повернув, заборгованість останнього складає 36 000,00 грн..
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом щодо стягнення з відповідача 36 916,27 грн. заборгованості внаслідок порушення останнім умов укладеного між сторонами 07.07.2010 р. Договору № 01-07-10 надання послуг щодо виробництва та відвантаження палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів згідно ТУ У 23..2-13930752-005-2003, з яких: 36 000,00 грн. основний борг, 570,00 грн. інфляційні нарахування, 340,27 грн. три проценти річних.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 Цивільного кодексу України).
Статтею 631 Цивільного кодексу України, встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Аналогічні приписи викладені у п. 7 ст. 180 Господарського кодексу України.
Момент укладення договору визначається відповідно до правил статті 640 Цивільного кодексу України, за якими договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони узгодили, що Договір дійсний з моменту підпису обох сторін і укладений на термін до 01.06.2010 р. (п. 6.1 Договору). Також необхідно зазначити, що відрізняються дати підписання сторонами даного договору, а саме : замовник підписав "07.07.2010 р.", а виконавець "07.07.2009 р.".
Тобто, Договору, на який посилається позивач як на підставу позову, надано зворотню дію, що не відповідає наведеним вище нормам права.
Доказів щодо внесення сторонами змін до Договору позивачем суду не надано, на наявність таких представник останнього не посилався.
Крім того, відповідно до умов п. 3.1 Договору виробництво продукції виконавець здійснює на підставі замовлення на постачання, що замовник направляє в термін за 30 календарних діб до зазначеної дати постачання. Ціна на кожну окрему партію продукції погоджується протоколом узгодження ціни (пп.. 4.1 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується позивачем (письмові пояснення по справі № б/н від 25.03.2011 р. (вх. № 5664д від 01.04.2011 р.), останнім не було дотримано умови Договору стосовно направлення відповідачу відповідного замовлення, а також не було оформлення протоколу узгодження ціни.
За викладеного, обґрунтування підстав позову з посиланням на Договір суд оцінює як неправомірні.
Платіжним дорученням № 107 від 30.09.2010 р., позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн., з призначенням платежу : "передоплата згідно договору".
Тобто, у вказаному первинному документі відсутнє посилання на конкретний Договір, який був би підставою для виникнення у відповідача зобов'язань щодо надання послуг по виробництву та відвантаженню палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктіву, перерахування коштів відбулось після закінчення строку дії Договору.
Твердження позивача щодо наявності договірних відносин між сторонами з надання послуг по виробництву та відвантаженню палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів, інших, ніж Договір, є недоведеними, оскільки доказів на підтвердження того, що мало місце укладання будь якого іншого правочину (в тому числі в порядку ст. 207 Цивільного кодексу України) позивач суду не надав, а перерахування коштів за вищевказаним платіжним дорученням є одностороннім правочином, який не породжує виникнення будь яких зустрічних зобов'язань у відповідача.
Крім того, позивачем також не надано суду обґрунтувань підстав позову в частині наявності права вимоги щодо повернення попередньої оплати з огляду на наступне.
Відповідно ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (п. 2 ст. 693 Цивільного Кодексу України).
Посилання позивача на претензію (див. а.с. 10-11) суд не оцінює як правомірне, оскільки за відсутності вчиненого сторонами правочину у відповідача відсутнє зобов'язання щодо вчиненння на користь позивача будь яких дій; позивачем не надано доказів щодо надсилання вищевказаної претензії відповідачеві, а також доказів щодо її отримання останнім.
За викладеного, позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обов'язку відповідача з надання послуг щодо виробництва та відвантаження палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів або повернення ним перерахованих позивачем коштів, в тому числі настання строку виконання, а тому зобов'язання останнього не є порушеним.
Жодного посилання щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 36 000,00 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України позивач суду не надавав.
Відповідно зі ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 Цивільного кодексу України).
Як встановлено вище, відповідач на момент прийняття рішення не мав зобов'язань з надання послуг щодо виробництва та відвантаження палива нафтового з відпрацьованих нафтопродуктів позивачеві, а тому не міг не порушити строків виконання вищевказаних зобов'язань.
Крім того, ст. 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, в свою чергу грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Вищого господарського суду України від 29.03.2011 р. у справі № 16/194, від 28.09.2010 р. у справі № 14/330 (які розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень). Як вбачається з позовної заяви, позивач вказує на порушення відповідачем зобов'язання за Договором, яке не є грошовим, а тому приписи наведеної норми права на спірні правовідносини не поширюються.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних відсутні.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, позовні вимоги є недоведеними, а тому позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України понесені позивачем судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
1. У позові відмовити.
2. Рішення надіслати сторонам за адресами зазначеними у його вступній частині.
СУДДЯ О.В.КІВШИК
Повне рішення складене 30.05.2011 р..
Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.