Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" травня 2011 р. Справа № 5023/2328/11
вх. № 2328/11
Суддя господарського суду Погорелова О.В.
при секретарі судового засідання Болтенко А.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - позивача - ОСОБА_1, за дорученням
першого відповідача - ОСОБА_2, за дорученням
другого відповідача - ОСОБА_3, за дорученням,
розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк", м. Харків
до Споживчого товариства Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", м. Харків (перший відповідач) , Відкритого акціонерного товариства "ІБК "Авантаж", м. Харків (другий відповідач)
про визнання правочину нікчемним, -
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд визнати нікчемним договір купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1, укладений 25.03.2010 року між першим та другим відповідачами. Судові витрати просить суд покласти на відповідачів.
До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.
23.05.2011 року до господарського суду від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує в повному обсязі, вважає його безпідставним та просить суд відмовити в його задоволенні.
Суд, дослідивши відзив та додані до нього докази, долучає їх до матеріалів справи.
В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі та наполягає на його задоволенні.
Присутні в судовому засіданні представники першого та другого відповідачів проти позову заперечують в повному обсязі та просять суд відмовити в його задоволенні.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представників першого та другого відповідачів, суд встановив наступне.
25.03.2010 року між ВАТ “ІБК “Авантаж” та СТ “ЖБК “Авантаж” було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1, у відповідності до умов якого ВАТ “ІБК “Авантаж”(продавець) передало у власність СТ “ЖБК “Авантаж”(покупця) векселі емітента АТЗТ “ФК “Авантаж”, загальною номінальною вартістю 11 500 000,00 грн. (одинадцять мільйонів п'ятсот тисяч грн. 00 коп.).
Факт передання ВАТ “ІБК “Авантаж”(продавцем) та прийняття СТ “ЖБК “Авантаж”(покупцем) у свою власність зазначених векселів підтверджується Актом прийому-передачі ЦП від 06.04.2010 р.
Згідно з п. 2.1. вказаного договору, СТ “ЖБК “Авантаж”(покупець) зобов'язується сплатити ВАТ “ІБК “Авантаж”(продавцю) загальну договірну вартість переданих векселів у розмірі 11 500 000,00 грн. (одинадцять мільйонів п'ятсот тисяч грн. 00 коп.) у строк - до 31.12.2011 р.
12.11.2010 р. між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 була укладена додаткова угода № 1 до вищевказаного договору, якою Сторони підтвердили дійсність, укладеного між ними договору та підтвердили чинність своїх прав та обов'язків до них, а також встановили строк оплати наступним чином: сума у розмірі 3 млн. грн. сплачується до 31.12.2011 р., сума 8,5 млн. грн. - до 31.12.2012 року.
При укладенні Договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1 від 25.03.2010 р., сторонами додержані вимоги передбачені законодавством.
06.12.2010 року господарським судом Харківської області було порушено провадження у справі № Б-19/266-10 про банкрутство Відповідача-1.
Після публікації в газеті "Голос України" оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Відповідача-1 з грошовими вимогами до Відповідача-1 звернувся цілий ряд кредиторів, в тому числі й Позивач та Відповідач-2.
В обґрунтування позову ПАТ “Укрсоцбанк” наводить, що протягом 2010 року Відповідач-1 при укладанні договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1, з ВАТ “ІБК “Авантаж” та договорів з АТЗТ “Спецстроймонтаж” зобов'язався сплачувати суму, що більш ніж в два рази перевищувала наявні у нього активи. Ці правочини, є невигідними для СТ “ЖБК “Авантаж”, оскільки не передбачають отримання прибутку або будь якого економічного ефекту від їх виконання, та були укладені з метою доведення Відповідача-1 до банкрутства, а тому вони вважаються такими, що порушують публічний порядок, та є нікчемними.
Відповідно до норм Цивільного кодексу України нікчемним (абсолютно недійсним) визнається той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Згідно приписів ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В силу ч. 2 ст. 215 ЦК України, норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними. Нікчемними, зокрема, є правочини: укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547 ЦК України); укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219 ЦК України); укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст. 221 ЦК України); укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226); вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); які порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України).
Згідно п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України N 12 від 24 грудня 1999 року під публічним порядком Верховний Суд України розуміє "правопорядок держави, основоположні принципи, складаючи основу існуючого у ньому строю (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності і недоторканості загальних конституційних прав, свобод, гарантій, тощо.)"
Статтею 228 ЦК України визначено коло правочинів, які є нікчемними та підпадають під такі, що порушують публічний порядок це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Тобто це правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Також, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" прямо передбачено, що “усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок”(глава 18). Вищезгадана постанова Пленуму Верховного суду України спрямована на надання відповідних роз'яснень, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок, з метою забезпечення судами правильного й однакового застосування законодавства під час розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.
Об'єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави.
Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення.
Варто відмітити, що у разі кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Визначення правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинна передувати постанова компетентного органу про притягнення учасника (учасників) такого правочину до адміністративної відповідальності, чи вирок суду про притягнення названих осіб до кримінальної відповідальності, який набрав чинності. Умисел сторін (сторони) на незаконний результат повинен встановлюватися в момент винесення постанови про адміністративне правопорушення або під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді.
Так, згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", у разі якщо йдеться про підтвердження вини, яка повинна братися до уваги при визнанні правочинів такими, що порушують публічний порядок, як це зазначено в пункті 18 постанови, саме суд повинен визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку.
Згідно ст. 219 Кримінального кодексу України, під доведенням до банкрутства, треба розуміти дії умисні, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.
Приписами п. п. 3.2 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджені наказом Міністерства економіки України N 14 від 19 січня 2006 р. наведено визначення ознак дій з доведення до банкрутства.
Також, п. З вказаних Методичних рекомендації наведено коло суб'єктів, які уповноважені проводити аналіз при визначенні ознак дій з доведення до банкрутства, це є власники, органи, уповноважені управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань банкрутства, арбітражний керуючий, органи податкової служби, керівництво).
Визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.
Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому.
Договір купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1 укладений між Відповідачами та за своїм змістом являють собою правочин, а саме юридичну дію, спрямовану на досягнення цивільно-правових результатів, здійсненних у господарської діяльності Відповідача-1.
Як вказує стаття 627 Цивільного Кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Цінні папери, які були отримані на підставі Договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1 використані Відповідачем-1 як засіб платежу по своїм зобов'язанням у процесі господарської діяльності.
Правочин - це правомірна, не заборонена законом дія, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідач-1 за Договором купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1 від 25.03.2010р. отримав цінні папери та на момент звернення ВАТ “ІБК “Авантаж” до Відповідача-1 з грошовими вимогами у справі про банкрутство № Б-19/266-10 вказане зобов'язання вже було частково виконане СТ “ЖБК “Авантаж” на суму 1590000,00 грн., у зв'язку з чим розмір грошового зобов'язання СТ “ЖБК “Авантаж” перед ВАТ “ІБК “Авантаж” за Договором купівлі-продажу цінних паперів № Б-250310-3/1 від 25.03.2010 р. існує у сумі 9910000,00 грн. про що Відповідач-2 був проінформований повідомленням про розгляд кредиторських вимог.
Відсутність економічного ефекту від договору, не повинно вважатися доказом порушення публічного порядку та визнаватися нікчемним.
Таким чином, відсутні підстави та докази вважати невигідним для Відповідача-1, вказаний договір.
Посилання Позивача на інші угоди, які були укладені Відповідачем-1 з іншими суб'єктами господарювання також не являються доказами порушення публічного порядку.
Згідно приписів цієї статті усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та перешкоджати здійсненню їх обов'язків.
Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Враховуючи вищевикладене, ретельно дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, позивачем не доведено умисел сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату, не доведено, чим саме правочин порушуватиме публічний порядок і підпадатиме під дію ст. 228 ЦК України за сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак, не доведено в законному порядку вину Відповідача-1, а тому суд відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 7 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відносно першого відповідача - Споживчого товариства Житлово-будівельний кооператив "Авантаж", м. Харків - відмовити повністю.
В задоволенні позову відносно другого відповідача - Відкритого акціонерного товариства "ІБК "Авантаж", м. Харків - відмовити повністю.
Суддя Погорелова О.В.
Повний текст рішення складений та підписаний 23 травня 2011 року