Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" травня 2011 р. Справа № 5023/1716/11
вх. № 1716/11
Суддя господарського суду Задорожна І.М.
при секретарі судового засідання Цирук О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився.
відповідача - ОСОБА_1. (дов. ВРЕ № 235498 від 31.12.2010р.).
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата люкс", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків
про визнання недійсним договору
Товариство з обмеженою відповідальністю "Даталюкс" звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір про відкриття і обслуговування акредитивів № 2 - ДЛ від 27.06.2006 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Даталюкс" в особі директора ОСОБА_2, який діє на підставі статуту та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк", посилаючись на відсутність у відповідача - Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" індивідуальної ліцензії на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п.в) ч. 4 ст.5 КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як способу платежу або як застави відповідно до п.г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Крім того, позивач посилається на те, що на день укладення спірного договору іноземний курс валюти становив 5,05грн. за один долар США, проте на сьогоднішній день іноземний курс валюти становить 7,935 за один долар США, що значно перевищує суму заборгованості на яку розраховував позивач при підписанні договору.
Ухвалою господарського суду від 17.03.2011 року порушено провадження, розгляд справи призначено на 06 квітня 2011 року о 10:00.
Ухвалою господарського суду від 06.04.2011 року було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Клопотання відповідача про залучення у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
- SAMSUNG ELECTRONICA OVERSEAS BV (адреса: Олоф Палмстраат ,10, NL 2616 , Делф Нідерланди) по акредитиву №LC042/140509;
- DELL DISTRIBUTION( EMEA) LTD, Milbank Haus, Western Road, Bracknell, Berkshire RG 12 1 RD, Uniated Kindom по акредитиву №LC 077/070706/А;
- Uniated Kindom по акредитиву №LC 077/070706/А; Компанія ТОВ "Тошиба Телевіжен Сентрал Еуроп", адреса:1 Покою ,Біскупіце Подгорне, 55- 040 Кобережніце, Польша по акредитиву №LC 090/211209;
-Optoma Europe Ltd, адреса : Лондон,Варвод стріт, 72 ВІФ ОТД Великобританія і фактичною адресою 42 Санктон Вей, Ватфорд Бізнес Парк, Ватфорд, Хертфордріш ВД18 8 КЗ, Великобританія, суд вважав за необхідне вирішити в наступному судовому засіданні. Розгляд справи відкладено до 27.04.2011 року.
Ухвалою господарського суду від 27.04.2011 року було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача (наданим у відзиві вх.№7609 від 06.04.2011 року) щодо залучення у справі третіх осіб на боці відповідача та відмовлено в задоволенні клопотання "Даталюкс сервіс" (вх. № 8728 від 26.04.2011р.) про вступ у справу в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Також, судом задоволено клопотання представника відповідача щодо продовження терміну розгляду справи на підставі ч.3 ст.69 ГПК України на п'ятнадцять днів.
Представник позивача в судове засідання 17.05.2011 року не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні та у відзивах на позовну заяву вх.№7609 від 06.04.2011 року та вх.№8789 від 27.04.2011 року заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що на підставі заяви позивача, відповідачем були відкриті чотири акредитива, SAMSUNG ELECTRONICA OVERSEAS BV (адреса: Олоф Палмстраат,10, NL 2616 ,Делф Нідерланди) по акредитиву №LC042/140509;DELL DISTRIBUTION(EMEA) LTD, Milbank Haus, Western Road, Bracknell, Berkshire RG 12 1 RD, Uniated Kindom по акредитиву №LC 077/070706/А; Компанія ТОВ "Тошиба Телевіжен Сентрал Еуроп", адреса: 1 Покою, БіскупіцеПодгорне, 55- 040 Кобережніце, Польша по акредитиву №LC 090/211209; Optoma Europe Ltd, адреса: Лондон, Варвод стріт, 72 ВІФ ОТД Великобританія і фактичною адресою 42. Санктон Вей, Ватфорд Бізнес Парк, Ватфорд, Хертфордріш ВД18 8 КЗ, Великобританія по акредитиву №LC 089/241209 та було здійснено розрахунки по зовнішньоекономічним контрактам позивача з неризедентами, згідно умов договору акредитиву та заяв позивача, та посилається на те, що правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем не можна розглядати як отримання позивачем від відповідача мультивалютного кредиту.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
27.06.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про відкриття та обслуговування акредитивів №2 -ДЛ, в подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до договору про обслуговування акредитивів №2 -ДЛ - №1 від 27.06.2006 року, № 1 від 29.06.2006 року, №2 від 06.09.2006 року, №4 від 14.02.2008 року, №5 від 20.03.2008 року, №6 від 17.10.2008 року, №7 від 31.10.2008 року, №08 від 31.10.2008 року, №9 від 26.11.2009 року, № 10 від 28.07.2010 року.
Відповідно до умов п.1.1. договору сторонами було передбачено, що банк за заявою клієнта відкриває на умовах цього договору акредитиви на користь третьої особи (бенефіціар), зазначеної в заяві клієнта, в межах ліміту договору, встановленого в базовій валюті, що дорівнює USD 1 000 000,0грн., а відповідач (клієнт) взяв на себе зобов'язання, зокрема, сплатити встановлені договором комісії/штрафи.
Крім того, в цьому пункті сторони передбачили, що відкриття банком акредитиву здійснюється в будь-якій валюті, що передбачена цим пунктом договору та заявою клієнта.
Валютою акредитиву за цим договором може бути:
- долар США,
- гривна України
- Євро.
Ліміт договору розраховується в базовій валюті незалежно від валюти Акредитивів, що будуть відкриті за заявою Клієнта.
Під терміном "базова валюта" в цьому договорі розуміється валюта, в яку за офіційним курсом Національного Банку України для розрахунку ліміту договору перераховуються суми відкритих Акредитивів та /або запитаних до відкриття Акредитивів в різних валютах цього договору.
Базовою валютою за цим договором є долар США.
В рамках дії договору про відкриття і обслуговування акредитивів № 2 -ДЛ відкрито чотири акредитиви:
№LC042/140509 на суму 2 000 000,0 доларів США,
№LC 077/070706/А на суму 600 000,0 доларів США,
№LC 089/241209 на суму 100 000,0 доларів США,
№LC 090/211209 на суму 200 000,0 Євро.
Позивач зазначає, що відповідачем порушено вимоги підпункту "г" пункту 4 ст. 5 Декрету, а саме використано іноземну валюту, як засіб платежу без наявності індивідуальної ліцензії НБУ, що чинним законодавством не допускається. Крім того, позивач посилається на те, що грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Також, позивач вказує на те, що на день укладення договору іноземний курс валюти становив 5,05 грн. за один долар США, проте на сьогоднішній день іноземний курс валюти становить 7,935 грн. за один долар США, що значно перевищує суму заборгованості на яку розраховував позивач при підписанні договору, тобто з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу значно зросла, яку необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився фінансовий стан товариства.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Статтями 6, 627 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, згідно ст. 628 Цивільного кодексу України.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях ст. 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються права та обов'язки учасників.
Позивач звернувся до банку з метою відкриття акредитиву саме в іноземній валюті, при цьому повністю розуміючи всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погодився з ними підписавши його.
При укладенні спірного договору позивачу були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах. Укладаючи договір, сторона з'ясовує, на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін.
Умовами договору про відкриття та обслуговування акредитивів №2 - ДЛ від 27.06.2006 року передбачено зобов'язання банку на умовах цього договору відкрити акредитиви на користь третьої особи. Банк виконав свої зобов'язання за договором, а саме на підставі заяв позивача на акредитив відкрив чотири акредитиви №LC042/140509 на суму 2 000 000,0 доларів США,№LC 077/070706/А на суму 600 000,0 доларів США, №LC 089/241209 на суму 100 000,0 доларів США,№LC 090/211209 на суму 200 000,0 Євро, що підтверджується матеріалами справи та не заперечує позивач в позовній заяві.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є Закон України "Про банки і банківську діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України "Про Національний банк України". Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Частиною 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.
Нормою ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Матеріалами справи встановлено наявність у Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" Банківської ліцензії № 75 від 24.12.2001р., виданої Національним банком України на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та дозволу № 75-2 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі, операції з залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до п. 5.3. глави 5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001р., письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Тобто, письмовий дозвіл за № 75-2 разом з додатком до зазначеного дозволу надають відповідачу право здійснювати операції з валютними цінностями.
Станом на час вчинення спірного правочину і до сьогодні, межі, про які йдеться в п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (щодо термінів і сум валютних кредитів перевищення яких потребує ліцензії) не визначені. Отже, законодавчого припису, який міг би бути наразі порушений операцією з видачі валютного кредиту не існує.
Згідно листа Національного банку України № 18-311/5472 від 27.10.2010р., за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Таким чином, відповідач по справі (банк) має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі, операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за договором про відкриття та обслуговування акредитивів № 2-ДЛ від 27.06.2006 року відповідає вимогам законодавства України.
У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно, ст. 20 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, господарський договір, в т.ч. спірний договір про відкриття та обслуговування акредитивів №2 - ДЛ від 27.06.2006 року може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Така правова позиція суду відповідає п. 7 та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Однак, позивачем, ні в позові, ні в письмових поясненнях не доведено яким чином його права та/або законні інтереси порушуються спірним правочином - договором про відкриття та обслуговування акредитивів №2 - ДЛ від 27.06.2006 року.
Не наведено з цього приводу і відповідних обґрунтованих доводів представником позивача у судових засіданнях. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав чи інтересів позивача. Також, позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним. Положення норми ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства) та норми ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України (правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним) потребують наявності норми права, котра прямо передбачає необхідність одержання індивідуальної ліцензії на вчинення передбаченої правочином господарської операції (зокрема - надання кредиту в іноземній валюті).
Проте, в даному випадку такі норми відсутні. Натомість, нормами ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України прямо передбачена можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом. Такою системою спеціальних норм є блок нормативно-правових актів, які регулюють здійснення банківської діяльності та операцій.
Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки мають право розміщати залучені кошти від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, здійснювати операції з валютними цінностями. При цьому, відповідно до ст. 2 вищевказаного закону коштами вважаються гроші в національній валюті або іноземній валюті чи їх еквіваленті.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, приймаючи до уваги, що зміст оспорюваного договору не суперечить вимогам діючого законодавства, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними договору про відкриття та обслуговування акредитивів №2 - ДЛ від 27.06.2006 року.
Посилання позивача на те, що на день укладення спірного договору іноземний курс валюти становив 5,05грн. за один долар США, проте на сьогоднішній день іноземний курс валюти становить 7,935 за один долар США, що значно перевищує суму заборгованості на яку розраховував позивач при підписанні договору, господарський суд не приймає до уваги та зауважує на те, що відповідно до вимог Господарського кодексу України, підприємець має право на вільний вибір діяльності, вільне формування програм такої діяльності, укладення будь-яких договорів, що не суперечать чинному законодавству, законодавець поклав на підприємця і ризик за результати такої діяльності. Ризик можна визначити як можливу небезпеку настання шкідливих наслідків, невдачі.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 6, 15, 16, 192, 203, 215, 227, 533, 627, 628, 1093 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 5 Декрету КМУ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст. 1, 4, 12, 21, 32, 33, 43, 44-49, 66-67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суддя Задорожна І.М.
Повне рішення складено 19.05.2011 року.