08 червня 2011 р.Справа № 22-а-8063/08
Категорія:8.2.11.Головуючий в 1 інстанції: Коваль Ю.М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: судді Домусчі С.Д.
суддів: Скрипченка В.О., Шеметенко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову господарського суду Миколаївської області від 07 серпня 2008 року по справі за позовом державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу, що утворився внаслідок несплати ставки єдиного податку за період з січня по травень 2008 року, -
18 червня 2008 року Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва звернулась до господарського суду Миколаївської області з адміністративним позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, в якому просила суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету борг в сумі 650 грн., який утворився внаслідок несплати ставки єдиного податку за період з січня по травень 2008 року.
Постановою господарського суду Миколаївської області від 07 серпня 2008 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права.
Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав.
Ухвалюючи постанову про відмову у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що фізична особа -підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, його взято на облік як платника податків та він є платником єдиного податку, згідно поданої заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 14 грудня 2007 року. Видом діяльності відповідача є «інші види підприємницької діяльності», код діяльності 99.90.0, «роздрібна торгівля електропобутовими товарами, радіо і телеапаратурою», код діяльності 52.45. Позивач не надав суду доказів здійснення відповідачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а тому суд першої інстанції встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки єдиний податок сплачується виключно з доходів отриманих фізичною особою -суб'єктом господарської діяльності.
Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований Реєстраційно-ліцензійною палатою виконавчого комітету Миколаївської міської ради, як фізична особа -підприємець 27 грудня 1999 року (а.с. 8). Відповідач перебуває на обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва з10 січня 2000 р. (а.с. 7). Видом діяльності відповідача є «інші види підприємницької діяльності», код діяльності 99.90.0, «роздрібна торгівля електропобутовими товарами, радіо і телеапаратурою», код діяльності 52.45.
У 2008 році відповідач був платником єдиного податку, згідно поданої заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 14 грудня 2007 року року та Свідоцтва (а.с.5, 6).
Позивач зазначає, що в період з січня по травень 2008 року відповідачем не сплачений єдиний податок, розмір якого визначений рішенням Миколаївської міської ради від 18 серпня 2006 року № 4/14, за кодом діяльності 60.24 (а.с. 9, 10).
За розрахунком ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва заборгованість відповідача складає 650 грн. за період з січня по травень 2008 року (а.с. 4).
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва про стягнення заборгованості по єдиному податку з відповідача в примусовому порядку, однак судом відмовлено у задоволенні позову із помилковим застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Згідно п. 2 зазначеного Указу суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Абзацом 2 п. 5 Указу встановлено, що суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Відповідач з січня 2008 року перейшов на спрощену систему оподаткування шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
На думку позивача в порушення пунктів 2 та 5 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»відповідачем в період з січня по травень 2008 року не сплачено єдиний податок у повному обсязі, що підтверджується даними розрахунку боргу податковим керуючим. Проте позивач не наддав суду облікової картки відповідача.
Окрім іншого позивач не надав до суду копій звіту, який подається у строк та за формою визначеною до п. 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі»№ 599 від 29 жовтня 1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 752/4045, із змінами і доповненням, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України від 28 грудня 2001 року № 521, від 16 лютого 2004 року № 92.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірі, встановлених законодавством, а також стягувати до державного бюджету суми заборгованості суб'єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі, та нарахованої на неї пені у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 вищевказаного Закону податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.
У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.
Наведеними нормами Закону передбачено альтернативний порядок надіслання платнику податків податкових вимог: або вручення такої вимоги під розписку платнику податків чи його уповноваженій особі, або надіслання податкової вимоги листом із повідомленням про вручення.
Проте, невиконання податковим органом наведених вище положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»виключає можливість задоволення позовних вимог податкового органу про стягнення податкового боргу в судовому порядку.
Провівши розрахунок боргу відповідача, позивач звернувся із позовною заявою до адміністративного суду про стягнення боргу.
Однак до звернення до суду податкова інспекція не виконала вимоги п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та пункту 5.8 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 266 від 03 липня 2001 року.
Саме за таких обставин не підлягають задоволенню позовні вимоги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але при цьому помилково застосовано норми матеріального права, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, апеляційний суд дійшов висновку про зміну постанови суду першої інстанції, із виключенням з мотивувальної частини оскаржуваної постанови посилання на ненадання позивачем доказів здійснення відповідачем підприємницької діяльності в період з січня по травень 2008 року як на підставу відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201, 207, 212, ч. 5 чт. 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Миколаївської області від 07 серпня 2008 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини постанови господарського суду Миколаївської області від 07 серпня 2008 року посилання на ненадання Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва доказів здійснення фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 підприємницької діяльності в період з січня по травень 2008 року як на підставу відмови у задоволенні позову.
В іншій частині постанову господарського суду Миколаївської області від 07 серпня 2008 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий: суддя Домусчі С.Д.
суддя Скрипченко В.О.
суддя Шеметенко Л.П.