Справа: № 2-а-16627/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов В.Є.
Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.
"07" червня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
суддів:
при секретарі:
за участю:Федорової Г.Г.,
Данилової М.В., Губської О.А.,
Петриченко Ю.П.,
позивача - ОСОБА_5,
представника позивача -ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Національної служби посередництва та примирення про стягнення коштів, -
У вересні 2010 року ОСОБА_5 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Національної служби посередництва та примирення (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з Національної служби посередництва та примирення кінцевий розрахунок в розмірі 2 482,00 грн. та понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 1 000,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5, відмовлено.
Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції -скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 02.06.2004 року ОСОБА_5 працювала на посаді заступника начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Київській області, а з 02.06.2008 року -на посаді начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Київській області (а.с. 5-6).
Відповідно до заяви ОСОБА_5 від 19 травня 2010 року Головою Національної служби посередництва і примирення було прийнято наказ «Про надання відпустки ОСОБА_5.»№ 98-к, згідно якого позивачу була надана частина щорічної основної відпустки (а.с. 10).
Наказом Голови Національної служби посередництва і примирення 19 травня 2010 року №99-к позивач був звільнений з посади начальника відділення Національної служби посередництва і примирення в Київській області з 28.05.2010 року за угодою сторін (відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України) (а.с. 7).
28.05.2010 року ОСОБА_5 на ім'я Голови Національної служби посередництва і примирення було подано заяву про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної документації на заяві позивача (а.с. 11).
До трудової книжки позивача було внесено запис про його звільнення із займаної посади із зазначенням дати звільнення -28.05.2010 року (а.с. 5-6).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що матеріальна допомога для оздоровлення у розмірі посадового окладу, що має виплачуватися при наданні щорічної відпустки відповідачем, всупереч вимогам Кодексу законів про працю України, виплачена не була, повний розрахунок при звільненні відповідачем проведений не був.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_5 до відповідача звернулася в день, коли вона була вже звільнена, а тому у відповідача не було підстав для виплати вказаної матеріальної допомоги.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про державну службу»від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна, безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому, ця частина відпустки не обов'язково повинна бути першою її частиною (ст. 12 Закону України «Про відпустки»).
Оскільки, виплата допомоги на оздоровлення передбачена нормами ч. 1 ст. 35 Закону № 3723-ХІІ, то відповідач зобов'язаний був забезпечити виплату працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу незалежно від дати звернення останнього з заявою про її виплату.
Згідно ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положенням ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В своїх поясненнях відповідач зазначив, що підставою для відмови у виплаті позивачу матеріальної допомоги для оздоровлення було те, що заява про надання матеріальної допомоги позивачем була подана вже після її звільнення, а не разом із заявою про надання їй частини щорічної основної відпустки. При цьому, відповідач керувався листом Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо надання матеріальної допомоги на оздоровлення держслужбовцям»від 13.05.2008 року № 287/13/84-08, відповідно до якого допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки за заявою працівника.
Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що посилання відповідача на лист Міністерства праці та соціальної політики України від 13.05.2008 року № 287/13/84-08 суперечать наведеним вище нормам Закону України «Про державну службу», оскільки цей лист носить суто інформаційний характер, не є нормативно-правовим актом і не є обов'язковим для виконання.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат, понесених на оплату надання юридичних послуг, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно п. 1.2 Розділу І Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320, під поняттям готівкових розрахунків розуміють платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Відповідно до п. 5.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 року № 614 та зареєстрованого в Мін'юсті України 05.02.2001 року за № 105/5296, розрахункова квитанція - це розрахунковий документ, бланк якого виготовлений друкарським способом відповідно до п. 2.7 Положення, а окремі реквізити заповнюються від руки або шляхом проштамповування при реєстрації розрахунків за продані товари (надані послуги) або при видачі коштів покупцеві у разі повернення товару, рекомпенсації послуги, прийняття цінностей під заставу та в інших випадках. Форма №РК-1 розрахункової квитанції наведена в додатку 3.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні квитанції про прийняття готівкових коштів від 21.08.2010 року, 23.09.2010 року, 15.12.2010 року, 22.12.2010 року, які б підтверджували факт здійснення таких оплат, а містяться лише розписки як на підтвердження оплати позивачем послуг з надання юридичної допомоги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача в цій частині, оскільки зазначені розписки не є розрахунковими документами в розумінні п. 5.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів та не містять відомостей про наявність розрахункових квитанцій.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачається підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_5 до Національної служби посередництва та примирення про стягнення коштів слід задовольнити частково.
Зобов'язати Національну службу посередництва та примирення виплатити ОСОБА_5 допомогу для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року -задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року -скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_5 до Національної служби посередництва та примирення про стягнення коштів -задовольнити частково.
Зобов'язати Національну службу посередництва та примирення виплатити ОСОБА_5 допомогу для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Суддя:
Суддя: Г.Г. Федорова
М.В. Данилова
О.А Губська
Повний текст постанови складено та підписано -14.06.11р.