Головуючий у 1 інстанції - Матвєйшина О.Б.
Суддя-доповідач - Арабей Т.Г.
15 червня 2011 року справа №2а-292/11/1213
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Арабей Т.Г.
суддів Геращенка І.В. , Губської Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська на постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 15 березня 2011 року по справі № 2а-292/11/1213 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання незаконними дій відповідача при неналежному нарахуванні і виплаті щомісячної компенсації за втрату годувальника у зв'язку з Чорнобильською катастрофою,-
Позивач ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Луганська про визнання незаконними дій відповідача при неналежному нарахуванні і виплаті щомісячної компенсації за втрату годувальника у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
Постановою Ленінського районного суду Луганської області від 15 березня 2011 року позов визнання незаконними дій відповідача при неналежному нарахуванні і виплаті щомісячної компенсації за втрату годувальника у зв'язку з Чорнобильською катастрофою було задоволено частково. Визнано дії незаконними та зобов'язано відповідача починаючи з 01.03.2003 року (момент смерті чоловіка позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 року) по 01.01.2011 року виконати перерахунок щомісячної компенсації та сплатити утворену заборгованість, встановити нарахування і виплату позивачу щомісячної компенсації зв'язку з втратою годувальника 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.. 52, 54, 67 УПФУ Ленінського району м. Луганська з урахуванням мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до ст. ст. 28, 42 Закону України «Про згальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, визначеного Законом на відповідний період. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з таким судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська подало апеляційну скаргу на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 15 березня 2011 року, в якій просить скасувати рішення суду 1 інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити за необґрунтованістю, вказує на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Крім того, посилається на порушення позивачем ст..ст.99,100 КАС України у зв'язку з пропуском процесуального строку звернення до суду.
Сторони у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, письмово просили розглядати справу за їх відсутністю. Відповідно до вимог ст. 197 КАС України колегія суддів розглядає апеляційну скаргу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
ОСОБА_2 була в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, має статус вдови померлого інваліда війни і статус вдови учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 1-ої категорії і інваліда 3-ої групи смерть якого пов'язана з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
В грудні 2010 року позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська із заявою про правильне встановлення щомісячної компенсації у разі втрати годувальника у розмірі 50% від прожиткового мінімуму встановленого законодавчо на відповідний період для осіб, що втратили працездатність відповідно до ст. 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року однак у перерахунку щомісячної компенсації було відмовлено у зв'язку з правомірністю здійснення управлінням розрахунку (а.с.17). Встановлені вищезазначені обставини справи не є спірними. Спірним у справі є питання щодо розмірів, в яких відповідач нараховує та виплачує позивачеві щомісячну компенсацію у зв'язку з втратою годувальника, яку позивач отримує у відповідності до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
22 травня 2008 року рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими з 01 січня 2008 року були внесені зміни, зокрема, до ст. ст. 50, 52, 54 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, тобто судом першої інстанції правильно застосовані норми Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених Законів, що визнані неконституційними та є обов'язковими до виконання на території України.
Колегія судів вважає безпідставними посилання апелянта на необхідність застосування у спірних відносинах постанов Кабінету Міністрів України, оскільки, виходячи із приписів пункту першого та шостого статті 92 Конституції України, статті 71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, дія положень наведеного Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Абзацом другим преамбули, частиною 3 статті 4, п.16 Прикінцевих положень Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Законом України від 28.12.2007 р. № 107-V1 в частину першу статті 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внесені зміни, відповідно до яких зазначена компенсація встановлена у розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зміни, внесені підпунктом 14 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-V1.
Таким чином, щомісячна компенсація позивачці у зв'язку з втратою годувальника повинна бути призначена в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи і ухвалюючи судове рішення у даній справі колегія суддів виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, перерахованими Законами чітко визначений розмір компенсації у зв'язку з втратою годувальника, тому відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щомісячна компенсація позивачці у зв'язку з втратою годувальника повинна бути призначена в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Статтею 58 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Колегія судів не приймає посилання відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України „ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ”, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, з огляду на те, що положення частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини(мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, що відповідає положенням ст. 52 ч.1 Закону № 796-Х11 від 28.02.1991 року в редакції яка є чинною на даний час, адже попередні зміни, як було зазначено вище, визнані неконституційними, тому застосовується саме та редакція, яка була до внесення відповідних змін.
Разом з тим, відповідно до абз.1 ч.2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як на час подання цього позову, так і на момент прийняття судом оскаржуваної постанови відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися при виплаті йому відповідачем щомісячної компенсації. Звернення позивача до відповідача із заявою з питання проведення перерахунку щомісячної компенсації за минулий час не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 99 КАС України.
Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що ухвалюється ухвала.
Позивач до суду з позовом звернулася 18.01.2011 року, причину пропуску звернення до суду обумовила хворобою та постійним лікуванням, однак доказів суду не надала.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно поновив цей строк, оскільки позивач про порушення свого права, якщо вона вважала його порушеним, повинна була дізнатися при виплаті їй відповідачем щомісячної компенсації. Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення строку звернення до суду. Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.
Оскільки у правовідносинах предметом розгляду у даній справі сам перерахунок недоплаченої щомісячної компенсації є похідним від визнання дій та бездіяльності відповідача неправомірними, то для їх оскарження статтею 99 КАС України встановлено шестимісячний строк.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відтак колегія суддів приходить до висновку, що застосуванню підлягає строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, тому вимоги позивача підлягають задоволенню лише в межах шестимісячного строку, а в решті мають бути залишені без розгляду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини по справі, однак, з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Луганська на постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 15 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а-292/11/1213 - задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 15 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а-292/11/1213 - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про визнання незаконними дій відповідача при неналежному нарахуванні і виплаті щомісячної компенсації за втрату годувальника у зв'язку з Чорнобильською катастрофою - задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Луганська відносно неналежного нарахування і виплати ОСОБА_2 щомісячної компенсації у зв'язку з втратою годувальника в заниженому розмірі неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Луганська області з 18 липня 2011 року здійснити перерахунок ОСОБА_2 щомісячної компенсації у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст.52,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру, встановленого ч.1ст.28 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , з урахуванням сплачених сум .
В іншій частині позовних вимог - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Колегія суддів Т.Г.Арабей
Судді: І.В. Геращенко
Л.В.Губська