14 червня 2011 року Справа № 2а/2370/4069/2011
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Трофімової Л.В.,
при секретарі - Левчуку А.С.,
за участю представників: позивача -ОСОБА_2 за довіреністю, відповідача -ОСОБА_3 за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Черкаського міського центру зайнятості про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести виплати,
ОСОБА_4, звернувшись до суду з адміністративним позовом, просить визнати дії Черкаського міського центру зайнятості неправомірними та зобов'язати відповідача провести виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 13.04.2011р. ОСОБА_4 звернувся із заявою до Черкаського міського центру зайнятості із проханням зареєструвати його як такого, який шукає роботу. Проте, листом від 26.04.2011р. №1490/04 ОСОБА_4 відмовлено у реєстрації в державній службі зайнятості на підставі п. 20. пп.13 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних». На думку позивача зазначені дії відповідача є неправомірними.
На підставі вищевикладеного позивач просить:
- визнати відмову Черкаського міського центру зайнятості у реєстрації ОСОБА_4 як такого, який шукає роботу, неправомірною;
- зобов'язати Черкаський міський центр зайнятості зареєструвати позивача як такого, який шукає роботу із 13.04.2011р.;
- визнати факт затримки працевлаштування ОСОБА_4 через неправомірність дій Черкаського міського центру зайнятості і зобов'язати відповідача виплатити позивачу невідпрацьовану з вини Черкаського міського центру зайнятості заробітну плату, виходячи із розміру мінімальної плати, сума якої буде визначена пізніше;
- визнати моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_4 неправомірними діями Черкаського міського центру зайнятості обґрунтованою і зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію у розмірі заробітної плати за час затримки реєстрації, сума якої буде визначена пізніше.
У подальшому в ході розгляду справи позивач уточнив зміст позовних вимог (заява про уточнення розміру позовних вимог від 14.06.2011р.), зазначивши про те, що пройшло два місяці і позовні вимоги про відшкодування за неодержану через вину відповідача заробітну плату складають суму одна тисяча дев'ятсот двадцять гривен, а матеріальну шкоду оцінено у таку ж суму.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач позов не визнав із підстав, викладених у запереченні, зокрема, зазначивши, що на момент звернення до Черкаського міського центру зайнятості (13.04.2011р.) ОСОБА_4 не надано даних про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Крім того, відповідач зазначив, що позивачу було відмовлено у реєстрації як особі, яка шукає роботу на підставі п. 20 п.п.13 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», затвердженого постановою КМУ від 14.02.2007р. № 219.
Заслухавши пояснення представника позивача і відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначено Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (надалі за текстом -Основи № 16/98-ВР).
За змістом статті 11 Основ № 16/98-ВР страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 25 Основ № 16/98-ВР до видів соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відноситься, зокрема, страхування від безробіття: допомога по безробіттю; відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією.
Спеціальним законом, що визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю є Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року N 803-XII (надалі за текстом -Закон N 803-XII).
Згідно частини 1 статті 1 Закону N 803-XII зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
За змістом частини 2 статті 1 Закону N 803-XII В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".
Згідно пункту 1 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. № 219 (надалі за текстом - Порядок) громадяни мають право на безоплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні. До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час.
Відповідно до пункту 2 Порядку під час проведення реєстрації громадянина працівник центру зайнятості із застосуванням автоматизованої системи заповнює персональну картку особи, що звернулася до центру зайнятості (далі - картка), в якій зазначаються особисті дані особи (прізвище, ім'я та по батькові, інформація про реєстрацію місця проживання, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності, що визначений пунктом 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", підстава припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально, та ознайомлює громадянина з пам'яткою "Ваші права - Ваші обов'язки". Форму картки та пам'ятки затверджує Мінсоцполітики. Достовірність внесених до картки даних та згоду на їх обробку громадянин засвідчує особистим підписом.
Реєстрація громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводяться державною службою зайнятості за місцем їх проживання за умови пред'явлення паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту (пункт 3 Порядку).
Пунктом 13 Порядку передбачено, що відповідно до статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. Державна служба зайнятості здійснює підбір підходящої роботи для громадян відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про зайнятість населення". За відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистою заявою з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого зазначаються у картці. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, визначення розміру і строку виплати допомоги по безробіттю чи припинення виплати такої допомоги громадянин повинний ознайомитися та поставити свій підпис в картці обліку прийнятих рішень центру зайнятості.
За змістом пункту 20 Порядку громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня виявлення факту подання недостовірних даних, що мав місце під час перебування особи на обліку як безробітної, або неповідомлення державної служби зайнятості про виїзд за межі України з метою працевлаштування чи провадження іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку. Громадяни можуть зареєструватися в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, після закінчення шести місяців з дати зняття їх з обліку за умови, що вони повернули отримані кошти з дати подання недостовірних даних.
Судом встановлено, що листом Черкаського міського центру зайнятості населення від 26.04.2011р. № 1490/04(а.с.5) за підписом директора Вахненка С.Г. позивачу (на вх. №Т-9 від 18.04.2011р.) повідомлено про умови реєстрації осіб, яких знято з обліку на підставі пп. 13. п. 20 Порядку.
Судом досліджено акт Черкаського міського центру зайнятості від 24.12.2010р. № 338 щодо перевірки достовірності даних безробітних, розслідування страхових випадків (а.с. 11). Зі змісту зазначеного акту вбачається, що позивач перебуваючи на обліку в Черкаському міському центру зайнятості з 13.07.2004р. по 08.02.2005р. приховав відомості про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності з 06.05.2003р., унаслідок чого незаконно отримав допомогу по безробіттю у сумі 21 грн., матеріальну допомогу по безробіттю у сумі 157 грн. 77 коп. та вартість навчання у сумі 1 337 грн. 60 коп. (загальна сума 1 516 грн. 17 коп.).
Згідно відомості виплат по ПК ОСОБА_4 (а.с. 13) вбачається, що кошти у сумі 1 516 грн. 37 коп. направлено до установи банку та отримані позивачем, проте не повернуто, враховуючи постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2011р. у справі №2-а-2023/11 (а.с. 31-34).
У матеріалах справи міститься наказ Черкаського міського центру зайнятості від 24.12.2010р. № 910 (а.с. 12) про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю у сумі 21 грн., матеріальна допомога в період профнавчання у сумі 157 грн. 77 коп., вартість навчання у сумі 1 337 грн. 60 коп. (всього 1 516 грн. 37 коп.).
Суд констатує, той факт, що у порядку добровільного виконання позивачем вищевказану суму відповідачу - Черкаському міському центру зайнятості не повернено, а вжито заходи для стягнення із позивача у судовому порядку(а.с.31-34). Згідно постанови Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2011р. у справі №2-а-2023/11 встановлено, що ОСОБА_4 як фізична особа -підприємець був зареєстрований 06.05.2003р. у виконавчому комітеті Соснівської районної ради, номер реєстраційної справи 656/16, вказана реєстрація не припинена на даний час (а.с.33) .
У судове засідання позивач надав апеляційну скаргу від 01.05.2011р. (а.с. 27-28) без відмітки про отримання зазначеної скарги канцелярією Соснівського районного суду м. Черкаси та без доказів її направлення поштою на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2011р. у справі №2-а-2023/11.
Судом дано оцінку тому факту, що у заяві до Черкаського міського центру зайнятості від 13.07.2004р.(а.с.21) позивач вказав, що не був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, що спростовується актом Черкаського міського центру зайнятості від 24.12.2010р. № 338 (а.с. 11), а також зазначається у постанові Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2011р. у справі №2-а-2023/11 (а.с. 31-34).
Згідно частини 1 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 2 березня 2000 року N 1533-III Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.
Частинами 1, 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»встановлюються права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб. Так застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно персональної картки № 23009220407600004 позивача (а.с.20) вбачається, що ОСОБА_4 знято з обліку Черкаським міським центром зайнятості 08.02.2005р. за наказом №НТ 050208. Постановою КМ України від 27.04.1998р. № 578 "Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення"" визначено, що громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, та безробітні знімаються з обліку у разі: п.44 пп.а) працевлаштування громадянина, у тому числі за направленням державної служби зайнятості або самостійно, а також на сезонні роботи (з дня прийняття на роботу) - при цьому в КПО робиться запис про прийняття на роботу, ставиться дата і номер наказу.
Державна служба зайнятості діє на підставі Закону України "Про зайнятість населення" та Положення про державний фонд сприяння зайнятості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.91 року N 47 "Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення" (надалі - Положення N 47). Діяльність Державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє на підставі ст. 22 Закону України "Про зайнятість населення" та Положення N 47. Згідно п. 1 Положення N 47 державний фонд сприяння зайнятості населення є самостійною фінансовою системою і утворюється на державному і місцевому рівнях.
Суд бере до уваги, що відповідно до положення про Черкаський міський центр зайнятості, затвердженого 31.01.2011р., центр виконує серед інших наступні функції: ч.4 п.12 контролює правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття та проводить розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплати матеріального забезпечення; ч.4 п.24 виконує інші функції відповідно до чинного законодавства, а також центр має право ч.5 п.11 користуватися в установленому порядку відомостями Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування, необхіними для забезпечення виконання покладених на нього функцій; ч.5 п.15 стягувати відповідно до законодавства кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою. Позивачем у позовних вимогах не уточнювалось про яку саме неправомірну відмову, оформленої яким наказом йдеться, хоча вказано, що вже 18.04.2011 було оскаржено(докази не надано) відмову Директора.
Копії заяви -звернення від 13.04.2011р. із відміткою про отримання центром ні позивачем, ні відповідачем до суду не надано. Проте, у запереченнях відповідача зазначено про те, що 13.04.2011р. ОСОБА_4 було відмовлено в реєстрації, виходячи з відсутності законних підстав для реєстрації (а.с.9). Однак, реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, а іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - тільки за наявності постійної прописки, що встановлено постановою КМ України від 27.04.1998р. № 578 "Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення", а також з наданням інших документів, у т.ч. як вивільненого працівника відповідно до Закону УРСР від 01.03.1991р. № 803-XII "Про зайнятість населення". Відповідно до статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів. Підприємництво як вид господарської діяльності відповідно до ст.42 Господарського кодексу України - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Постановою КМ України від 27.04.1998р. № 578 "Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення""передбачено, що оо державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.
Оскільки ОСОБА_4 як фізична особа -підприємець був зареєстрований 06.05.2003р. у виконавчому комітеті Соснівської районної ради, номер реєстраційної справи 656/16, і вказана реєстрація не припинена на даний час, позаяк докази припинення реєстрації як субєкта підприємництва чи обставин щодо пошуку роботи за інших обставин(за сумісництвом чи у вільний від навчання час) до суду не надано, наказ Черкаського міського центра зайнятості від 24.12.2010р. № 910 є чинним 9а.с. 12), то підстави для одержання статусу безробітного чи реєстрації як такого, що шукає роботу у державній службі зайнятості відсутні.
Оскільки суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, то позовна вимога про визнання відмови Черкаського міського центру зайнятості у реєстрації ОСОБА_4 як такого, що шукає роботу, неправомірною (не конкретизована щодо дати, правового акту чи управлінського рішення, посадової особи; форми правочину) є недоведеною і такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Приписами Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю є одним з видів компенсацій, що забезпечуються державою (підпункт "в" частини першої статті 25); особи, визнані у встановленому законом порядку безробітними, мають право на одержання цієї компенсації - допомоги по безробіттю (частина друга статті 11). У рішеннях Конституційного Суду України неодноразово підкреслювалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, за яким кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (стаття 48 Конституції України), тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007).
Указом Президента України від 10.06.1997р. № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" визначено, що Закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Указ Президента України від 27.06.1996р. № 468/96 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів" встановлює, що до Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. Нормативний акт вважається доведеним до відома з моменту його опублікування у друкованих засобах масової інформації. Постанова КМУ від 14.02.2007р. №219 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних»опублікована у виданні Офіційний вісник України від 26.02.2007р. №12 та Урядовий курєр від 07.03.2007р. №43 (а.с.30), а постанову Кабінету Міністрів України N 578 прийнято 27.04.98 р. і опубліковано в "Урядовому кур'єрі" N 85 - 86 від 07.05.98 р. та Офіційному віснику України N 17 від 14.05.98 р.
У силу частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки відповідно до ч.8 положення про Черкаський міський центр зайнятості, затвердженого 31.01.2011р., директор у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства приймає накази, організовує і контролює їх виконання, суд відмічає, що інформації та доказів не надано про скасування чи відміну наказу №НТ 050208 від 08.02.2005р. Черкаського міського центру зайнятості, а також не надано інших наказів з рішеннями стосовно ОСОБА_4 для оцінки останніх судом. Правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ним правопорушення. Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежить від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положеннями про такий орган. У зв'язку із цим тезу(мотивацію) позивача щодо недоведеності факту заборгованості перед центром і не реєстації в органах юстиції Порядку суд оцінює критично.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами частини 2 статті 71 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції про захист прав і свобод людини Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Рішення Європейського суду з прав людини, якими надаються тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов'язкові правила. Рішенням у справі "Папаміхалопулос та інші проти Греції" (Papamichalopoulos and others v. Creece) від 31 жовтня 1995 року, п. 34, серія А, N 330-В Європейський суд з прав людини встановив, що рішення, в якому Суд визнав порушення, покладає на державу-відповідача правове зобов'язання покласти край цьому порушенню і відшкодувати шкоду за його наслідки таким чином, щоб відновити, наскільки це можливо, становище, що існувало до порушення. Виконання принципу restitutio in integrum в даному випадку, означає повернення скаржника у попередній правовий стан, який визначав його як безробітного, та такого, який шукає роботу. Отже, зобов'язати відповідача зареєструвати (розглянути питання про реєстрацію) позивача як такого, що шукає роботу не вбачається за можливе, оскільки позивачем не виконано умови законодавчих актів щодо подачі у письмовому вигляді заяви із зазначенням відповідних даних і надання документів окремими категоріями громадян згідно постанови КМ України від 27.04.1998р. № 578 "Про затвердження положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення"".
Дві вимоги щодо визнання факту затримки працевлаштування через неправомірність дій і проведення виплати заробітної плати у сумі 1 920 грн.; визнання моральної шкоди обгрунтованою і виплати грошової компенсації у сумі 1 920 грн. є похідними від першої та другої, оскільки сутність прийнятих у них рішень безпосередньо залежить від того, чи буде задоволено першу (визнати відмову у реєстрації неправомірною) та другу (зобов'язати зареєструвати позивача як такого, що шукає роботу) вимогу вимогу. Доказів про виникнення за станом на 13.04.2011р. обставин, що слугували б підставою для реєстрації ОСОБА_4 Черкаським міським центром зайнятості до суду не надано. Позивач достатніх беззаперечних доказів обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, щодо виплати заробітної плати як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 Кодексу законів про працю України) суду не надав, тоді як відповідач довів, що діяв відповідно до вимог закону і положення.
Так, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення представника позивача, представника відповідача, надані під час розгляду справи, судом позовні вимоги визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем -фізична чи юридична особа, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 11, 86, 89, 94, 159, 160, 162 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, що може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 20 червня 2011р.
Суддя Л.В.Трофімова