22 березня 2011 року ( 12 год. 21 хв.) Справа № 2а-0870/261/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Артоуз О.О.
при секретарі судового засідання Вітковській С.О.
за участю представників:
позивача: Тоцького Б.М., Кузьміної В.О.
відповідача: Крошки В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовною заявою: Запорізького комунального підприємства міського
електротранспорту «Запоріжелектротранс»
до: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Запоріжжі
про: скасування податкових повідомлень - рішень
06 січня 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту “Запоріжелектротранс” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про скасування податкових повідомлень - рішень від 23.12.2010 №0000640806/0, № 0000600806/0 та №000590806/0.
Відповідно до позовної заяви, в період з 11.10.2010 по 03.12.2010 на підприємстві "Запоріжелектротранс" проводилася планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010.
Зазначеною перевіркою встановлені порушення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме визнані нікчемними угоди з ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина», встановлено безпідставне віднесення до валових витрат по Договору з КП "Сприяння" та завищення валових витрат внаслідок включення до них відшкодувань у зв'язку з каліцтвом осіб, які не є працівниками підприємства. Позивач з зазначеними порушеннями не згодний та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в свої запереченнях зазначив, що правочини укладені між підприємством «Запоріжелектротранс» та ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина» не спричиняють реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний прядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.
Щодо отримання послуг з побудови автоматизованої системи управління доходами і витратами КП «Сприяння».
Відповідно умов договору наступним етапом виконання робіт (послуг) є впровадження автоматизованої системи на базі здійснених заходів у першому етапі.
Згідно акту виконаних робіт №1 від 22.01.2009 перший етап проведено у січні 2009 року. Відповідно наданим до перевірки первинним документам, договорам та ін. не встановлено факту укладання додаткової угоди, акту виконаних робіт на проведення другого етапу, а саме впровадження автоматизованої Системи управління доходами та витратами.
Виходячи з генерального договору №54 "Замовником" даних послуг ("Запоріжелектротранс") у господарській діяльності буде використовуватись саме автоматизована система (АСУ БДР), а не результати дослідження, проведені на першому етапі робіт.
Таким чином, до складу валових витрат безпідставно включено витрати по інформаційно - консультативним послугам, які не пов'язані з веденням господарської діяльності підприємства.
Щодо завищення валових витрат на, суму витрат по виплаті відшкодувань у зв'язку з каліцтвом осіб, які не є працівниками підприємства В перевіреному періоді ЗКПМЕ «Запоріжелектротранс» включило до складу валових витрат щомісячні виплати особам, які не є працівниками підприємства, у зв'язку із отриманням травм в електротранспорті. Суми відшкодування визначено рішенням судів. Такий витрати не відносяться до складу валових так, як вони не пов'язані безпосередньо з господарською діяльністю позивача.
Щодо податкового повідомлення - рішення №0000640806/0 від 23.12.2010 по донарахуванню податку з доходів фізичних осіб з виплат фізичним особам відшкодувань матеріальної шкоди за рішенням суду, доходи, фактично отримані платниками податку - фізичними особами як відшкодування немайнової (моральної) шкоди, податковим агентом не оподатковано за місяці, в яких надано такі доходи (здійснено сплату), внаслідок чого підприємством допущене неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб.
Позивач вважає висновки щодо зазначених правопорушень неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству.
В зв'язку з цим представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, з підстав зазначених в запереченнях, просив відмовити в задоволенні адміністративному позові в повному об'ємі.
Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.
Надаючи правову оцінку рішенням відповідача суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В період з 11.10.2010 по 03.12.2010 на підприємстві "Запоріжелектротранс" проводилася планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010.
10 грудня 2010 р. підприємству наданий Акт «Про результати планової виїзної перевірки Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» (код за ЄДРПОУ 03328379) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010 від 10.12.2010 № 112/08-06/03328379, який підписано з запереченнями. Заперечення розглянуті податковим органом та не прийняті.
На підставі вищезазначеного Акту перевірки підприємству "Запоріжелектротранс" направлені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 23.12.2010 №0000640806/0, № 0000600806/0 та №000590806/0, які отримані підприємством "Запоріжелектротранс" 28.12.2010.
Щодо операцій з придбання товарів ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина».
Відповідачем виключені зі складу податкового кредиту та складу валових витрат підприємства на придбання у ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина» товарів. На думку перевіряючих, первинні документи надані до перевірки по ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина» є недійсними, а договори з ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому є нікчемними.
Цей висновок ґрунтується на наступних обставинах: один з постачальників ТОВ «Ікар Плюс» відсутній за місцезнаходженням і не повністю задекларував свої зобов'язання, а один з постачальників ТОВ «Дизель-Запчастина» притягається до відповідальності за ухилення від сплати податків.
З такою позицією суд не може погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).
Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.
В п.18 постанови № 9 від 06.11.2009 Пленум Верховного Суду України зазначив: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Окрім цього Пленум зазначив також, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
В разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено.
Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи шляхом їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 за № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) плат ником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, про тягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в не оборотні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господар ської діяльності платника податку.
Згідно п.п.7.4.5 цього Закону не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку с придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.
В акті перевірки зазначено, що документи постачання товарів від ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина» не мають юридичної сили та не можуть бути підтвердженням факту придбання товару ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина». Тому відсутні підстави для відображення у податковому обліку, а саме включення до податкового кредиту сум ПДВ відповідних періодів підприємством «Запоріжелектротранс».
Як вбачається з акту перевірки відповідачем не перевірялось фактичне виконання робіт, передбачених договором, що призвело до припущень з боку відповідача щодо невиконання цього договору.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ч.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з положеннями п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Таким чином, вірність та обґрунтованість формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. Податковою не доведено, що придбання послуг та товарів не пов'язано з господарською діяльністю позивача.
Пред'явлені до перевірки та надані у судовому засіданні документи є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та повністю підтверджують факт здійснення операції і, відповідно, право позивача на включення до податкового кредиту та до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.
В Акті перевірки не наведено, у чому саме надані первинні фінансово-бухгалтерські документи не відповідають наведеним вимогам. Усі первинні документи з обліку господарської операцій з ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина» оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств та завірені печатками підприємств.
Пунктом 1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно п.п.7.2.6 п.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх утримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.5 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Як встановлено п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно п.п.7.2.4 цього пункту право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
Таким єдиним випадком є факт відсутності у платника податку на додану вартість податкової накладної, тобто не підтвердження сум сплаченого податку податковими на кладними.
Як було встановлено, на момент вчинення зазначених вище правочинів ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина» були зареєстроване в установленому Законом порядку в якості платника ПДВ з присвоєним податковим органом індивідуальним податковим номером, який використовується для справляння цього податку.
Жодних доказів того, що угоди, укладені з ТОВ «Ікар Плюс» та ТОВ «Дизель-Запчастина»”, не були направлені на реальне настання передбачених ними наслідків, в акті перевірки не наведено.
Крім того до суду надавалися всі необхідні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів від зазначених постачальників (договори, акти приймання-передачі, сертифікати якості та відповідності на придбаний товар, оплата за поставлений товар, картки складського обліку про обліковування на складі придбаного товару, подальший рух придбаних товарів для використання у власній господарській діяльності та інш.), що спростовує висновок про безтоварність операцій.
Щодо отримання послуг по встановленню автоматизованої системи управління доходами і витратами по КП «Сприяння».
У ході проведення перевірки було надано Генеральний договір від 18.08.08 за №54, в якому зазначено, що на виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради (власника підприємства «Запоріжелектротранс») від 28.07.2005 №243 «Про затвердження Порядку поетапного створення та введення в дію єдиної автоматизованої системи управління фінансовими ресурсами комунальних підприємств» підприємством «Запоріжелектротранс» з комунальним підприємством КП «Сприяння» укладений Генеральний договір №54 від 18.08.2008 р. про надання послуг.
Договором передбачено, що обсяг наданих послуг, фактична вартість послуг та порядок розрахунків визначаються Додатковими угодами по кожному етапу. Додатковою угодою №1 від 18.08.2008 до Генерального договору про надання послуг передбачено надання послуг з інформаційного обстеження підприємства «Запоріжелектротранс», розробку методологічної документації, розробку «Положення про бюджет доходів та витрат» згідно Календарного плану - графіку надання послуг.
Роботи першого етапу виконано повністю і у визначений термін, що підтверджено актом виконаних робіт №1 від 22.01.2009 р. на суму 33552,55 грн.
Генеральним договором №54 від 18.08.2008 р. про надання послуг (п.7.1) визначено, що договір діє до повного виконання сторонами обов'язків по ньому. Згідно п. 7.2 передбачено, що термін надання послуг по кожному етапу набирає силу після підписання Додаткових угод.
З причин економічного та технічного характеру Договір знаходиться на стадії початку виконання робіт з впровадження АСУ бюджету доходів та витрат і використання його в господарчій діяльності як у власній, так і комунальних підприємств міста в цілому, а розроблена на першому етапі нормативна документація є базою для впровадження у подальшому АСУ бюджету доходів та витрат.
Суд прийшов до висновку про те, що законодавство України не містить жодної норми про те, що Договір в період його дії є його невиконанням або доказом того, що в майбутньому він не буде виконаний Тому суд вважає віднесення цих сум до складу валових витрат підприємством «Запоріжелектротранс» правомірним.
Щодо витрат по виплаті відшкодувань у зв'язку з каліцтвом осіб, які не є працівниками підприємства за 2007- 2010роки.
В перевіреному періоді ЗКПМЕ «Запоріжелектротранс» включило до складу валових витрат щомісячні виплати особам, які не є працівниками підприємства, у зв'язку із отриманням травм в електротранспорті. Суми відшкодування було визначено рішенням судів.
На думку перевіряючих, такі виплати не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. При цьому перевіряючими не враховано характер діяльності підприємства. Відповідно до Статуту підприємство здійснює діяльність з перевезення пасажирів міським електротранспортом. Ця діяльність пов'язана з експлуатацією джерел підвищеної небезпеки.
Згідно з положеннями п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Таким чином, редакція зазначеної статті зазначаючи формулювання "будь-які" вказує про не вичерпність переліку витрат підприємства зазначених у даній статті для віднесення їх до валових. Обмеження встановлені лише пунктами 5.3-5.7.
Пунктами 5.3 - 5.7 ст.5 Закону визначений вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат платника податку. Серед них витрати по виплаті відшкодувань внаслідок заподіяння шкоди третім особам в процесі здійснення господарської діяльності відсутні.
Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Таким чином суд приходить о висновку, що вищезазначені витрати підприємства підтвердженні відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також у наявності зв'язок таких витрат з веденням виробництва, продажем послуг та відсутні обмеження віднесення таки витрат до валових, зазначених у п. 5.3- 5.7 Закону.
Щодо неправомірне неоподаткування підприємством як податковим агентом сум відшкодувань, які виплачувалися фізичним особам за рішеннями суду як відшкодування моральної шкоди.
Актом перевірки зазначено, що на порушення п.19.2 "б" ст. 19 Закону України від 22.05.2003- p. № 889-IV, Наказу ДПА України "Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. №1ДФ) та Порядку заповнення і подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" від 29.09.2003 №451, зареєстрованого Мінюстом України 22.10.2003р за №960/8281, підприємством не надано до податкового органу інформацію за формою податковою с розрахунку № 1-ДФ про суми доходів, нарахованих (сплачених) платникам податку - фізичним особам ОСОБА_4 - за 4 квартал 2008, ОСОБА_5 - за 2 та 3 квартали 2009 ОСОБА_6 - за 4 квартал 2009.
Відповідно до на пп.4.2.10 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до якого до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема "дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:
а) сум, що спрямовуються на відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди;
процентів, одержаних від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобов'язання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством, якщо інший розмір не встановлено таким цивільно-правовим договором;
в) пені, яка сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або інших сум бюджетного відшкодування;
г) сум шкоди, завданої платнику податку актами і діями, визнаними неконституційними, або завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, яка відшкодовується державою у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, виходячи з законодавчого тлумачення термінів, моральну шкоду, що сплачена за рішенням суду не можливо віднести ні до штрафу, ні до пені, ні до неустойки.
Крім того, відповідно до п.1.15 ст.1 Закону податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - ^юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
При виплаті фізичним особам виплат за рішенням суду підприємство не є і не може бути податковим агентом, так як воно не тільки не зобов'язано, але й не має права здійснювати утримання за рахунок сум, визначених в судовому рішенні. Ці суми мають бути виплачені в повному обсязі.
Відповідно до ст.14 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають - виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Утримання ж податку від суми доходу у вигляді відшкодування моральної шкоди за судовим рішенням за рахунок платника податку - фізичної особи, на користь якої відбулося відшкодування, призвело б до порушення приписів ст. 124 Конституції України, за яким судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, оскільки б фактично було зменшено суму відшкодування, присудженого до стягнення судовими рішеннями.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Адміністративний позов Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленя - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя від 23.12.2010 №0000640806/0.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленя - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя від 23.12.2010 №0000600806/0.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленя - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя від 23.12.2010 №0000590806/0.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 24 травня 2011.
Суддя (підпис) О.О. Артоуз