79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.04.08 Справа№ 28/39А
(29/190-32/311)
За позовом: Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма “Світоч», м. Львів
до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Львові, м. Львів
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Суддя Морозюк А.Я.
Секретар судового засідання
Онишко І.Р.
м.Львів, вул.Личаківська,128,
Зал судового засідання № 302.
Представники сторін
Від позивача: Дудяк Р.А. -представник
Від відповідача: Борівець І.Б. - старший державний податковий інспектор, Ільницький Р.В.- головний державний податковий інспектор
Розглядається справа за позовом Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма “Світоч» до Державної податкової інспекції у м. Львові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Львові № 492320/2/1277 від 19.01.2004 року та № 492320/3/6904 від 02.04.2004 року про визначення податкового зобов»язання з податку на додану вартість в розмірі 388 703,00 грн -основного боргу та 194 351,00 грн -штрафних санкцій, на загальну суму 583 054,00 грн.
Хід розгляду справи викладений у відповідних ухвалах суду.
Ухвалою суду від 18.03.2008 року було замінено відповідача 2 та відповідача 3 у справі (ДПА у Львівській області та ДПА України) належним відповідачем -ДПІ у м. Львові.
В судовому засіданні 01.04.2008 року було оголошено перерву до 22.04.2008 року у зв»язку із подання сторонами суду додаткових пояснень по справі та додаткових доказів.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, наведених у по зовній заяві та письмовому поясненні, позивач просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові № 492320/2/1277 від 19.01.2004 року та № 492320/3/6904 від 02.04.2004 року про визначення податкового зобов»язання з податку на додану вартість в розмірі 388 703,00 грн -основного боргу та 194 351,00 грн -штрафних санкцій.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні на позовну заяву, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
ДПІ у м. Львові було проведено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма “Світоч» за період з 01.01.2002 року по 31.03.2003 року.
За результатами перевірки складено Акт від 01.09.2003 року №21/23-2/00382154/3342(далі-Акт перевірки), яким серед іншого було встановлено, що позивачем у період з 01.01.2002 року по 31.03.2003 року до податкового кредиту відносилися суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, оформлених з порушенням п.п. 7.2.1. п.п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на загальну суму ПДВ 388 703,66 грн(стор.17-20 Акту перевірки).
На підставі вищенаведеного Акту перевірки, та з врахуванням результатів адміністративного оскарження, ДПІ у м. Львові було прийнято податкове повідомлення-рішення № 492320/2/1277 від 19.01.2004 року, яким ЗАТ «ЛКФ «Світоч» визначено суму податкового зобов»язання за платежем податок на додану вартість в сумі 403467 грн -основного платежу та 200110 грн -штрафних санкцій, усього 603577 грн, а також було прийнято повторне податкове повідомлення-рішення № 492320/3/6904 від 02.04.2004 року на ту-ж суму та з тих-же підстав.
З матеріалів справи вбачається, що сума ПДВ 388 703 грн увійшла до суми ПДВ 403467 грн, визначеної як основний платіж у вищезазначених спірних податкових повідомленнях-рішеннях.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.05.2007 року скасовано постанову господарського суду м. Києва від 09.11.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 року в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 492320/2/1277 від 19.01.2004 року та № 492320/3/6904 від 02.04.2004 року про визначення податкового зобов»язання з податку на додану вартість в розмірі 388 703,00 грн - основного боргу та 194 351,00 грн -штрафних санкцій, і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанцій.
При прийнятті постанови суд виходив з наступного.
Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР ( тут і далі із змінами та доповненнями, в редакції станом на час існування описаних в Акті перевірки правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону, податкова накладна видається в разі продажу товарів(робіт,послуг) покупцю на його вимогу.
У разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця згідно з пунктом 7.2.6 цього Закону покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість,сплачену у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт(послуг)-актом прийняття робіт(послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт(послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені ДПІ в результаті перевірки позивача, не роблять податкові накладні наперед недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці податкові накладні (при їх оцінці в сукупності з іншими доказами) можуть бути підставою для висновку суду про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операції, сплати податку на додану вартість та його сум.
Недотримання позивачем порядку, встановленого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону (щодо подання заяви до відповідного органу державної податкової служби), не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкового органу, так як відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених(нарахованих) сум ПДВ.
Окрім цього, слід також зазначити, що згідно із п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Отже, Закон України «Про податок на додану вартість» не пов»язує право будь-якого суб»єкта підприємництва на виникнення податкового кредиту з ПДВ із заповненням за певною формою податкових накладних, лише пов»язуючи таке право виключно із фактами сплати коштів у оплату товарів (робіт, послуг) чи отриманням податкових накладних, що у даному випадку і мало місце.
В матеріалах справи наявні копії всіх податкових накладних, на підставі яких позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в загальному розмірі 388 703 грн в період з 01.01.2002 року по 31.03.2003 року. В цих податкових накладних міститься інформація, яка дає повну можливість ідентифікувати як покупця(позивача), так і його контрагентів - продавців товарів(робіт,послуг). Контрагенти позивача, що виписували вищевказані податкові накладні, зареєстровані як платники ПДВ, матеріалами справи підтверджується фактичне отримання позивачем від контрагентів товарів(робіт,послуг). Таким чином, матеріали справи ідентифікують позивача та його контрагентів, підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.
З огляду на все вищенаведене, визначення податковим органом позивачу в оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях суми основного боргу по ПДВ в розмірі 388703 грн та застосування штрафних санкцій в сумі 194351 грн, є неправомірним і безпідставним. Відтак, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд дійшов до висновку, що задоволення позовних вимог шляхом визнання нечинними спірних податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Львові № 492320/2/1277 від 19.01.2004 року та № 492320/3/6904 від 02.04.2004 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 388703 грн -основного боргу та 194351 грн -штрафних санкцій, забезпечить позивачу захист його прав, свобод та інтересів від порушення з боку суб'єкта владних повноважень - ДПІ у м. Львові.
Керуючись п.6 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст. 69-71,86,158,160,162,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України (із змінами та доповненнями), господарський суд -
1. Адміністративний позов задоволити повністю.
2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові № 492320/2/1277 від 19.01.2004 року та № 492320/3/6904 від 02.04.2004 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 388703 грн - основного боргу та 194351 грн -штрафних (фінансових) санкцій.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Морозюк А.Я.