Справа №2-783/2011 р.
26 травня 2011 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого - судді Володарець Н.М.
при секретарі - Рикові К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Євпаторійської державної нотаріальної контори, треті особи Кримське Республіканське підприємство «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» та ОСОБА_3, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, скасування реєстрації та визнання майна не спадковим,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Першої Євпаторійської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, скасування реєстрації та визнання майна не спадковим. Свої позовні вимоги мотивує тим, що їй на праві власності належить 7/16 часток АДРЕСА_1 Для виділу належної їй частки із спільної часткової власності вона звернулася до суду з відповідним позовом, проте була вимушена залишити його без розгляду у зв'язку з тим, що до матеріалів справи було представлено два свідоцтва про право на спадщину, які вона вважає недійсними, що стало підставою для подання цього позову. Так, свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.06.1993 року на ім'я ОСОБА_4 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.07.1994 року на ім'я ОСОБА_5 були видані відповідачем усупереч вимогам закону та нормативно-правовим актам, а саме спадкодавець ОСОБА_6 у відповідності з договором купівлі-продажу від 08.04.1977 року придбала у власність 7/16 часток АДРЕСА_1 та у відповідності до ст. 28 Положення про державний нотаріат УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 31.08.1964 року №941, зобов'язана була зареєструвати його протягом шести місяців у відповідному органі, тобто не пізніше 08.10.1977 року. Проте з зазначених Свідоцтв вбачається, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не втигнувши зареєструвати свою частку нерухомості, проте замість неї це зробив хтось інший через два роки та дев'ять місяців після її смерті, тобто 18.01.1993 року за реєстровим №5. Відповідач - Перша Євпаторійська нотаріальна контора - не міг не помітити факт реєстрації права власності на померлу. Крім того, в договорі купівлі-продажу від 08.04.1977 року зазначено, що весь будинок має загальну житлову площу 23,4 кв. м, проте у Свідоцтвах зазначена житлова площа 39,8 кв. м, на зміну якої у відповідача не було ніяких правових підстав. Просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23.06.1993 року за реєстровим номером 4-1929 та як наслідок реєстрацію 14/144 частки АДРЕСА_1 від 02.02.1994 року за реєстровим номером 5 скасувати; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.07.1994 року за реєстровим номером 5-1617, та 7/16 часток АДРЕСА_1, належні ОСОБА_6 на праві власності, визнати неспадковим майном.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення, аналогічно викладеному у позові. Крім того зазначили, що у разі задоволення цього позову у позивача ОСОБА_1 виникне право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на 7/16 часток АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Першої Євпаторійської державної нотаріальної контори в судове засідання не звився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Від відповідача до суду надійшла заява, згідно якої відповідач позовні вимоги не визнав, просив суд розглянути справу у відсутність представника Першої Євпаторійської державної нотаріальної контори та відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи КРП «БРТІ м. Євпаторії» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав їх необгрунтованими та безпідставними, пояснив, що відповідно до матеріалів інвентарної справи на АДРЕСА_1 відповідно до заяви від 19 квітня 1977 року, поданої начальнику БТІ від ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6, 20 квітня 1977 року проведено реєстрацію права власності відповідно до договору купівлі-продажу від 8 квітня 1977 року за ОСОБА_8 - 1/8 частка, ОСОБА_9 - 7/16 часток та за ОСОБА_6 - 7/16 часток зазначеного вище домоволодіння. Отже, право власності ОСОБА_6 на належну їй частку в домоволодінні було зареєстровано належним чином. В подальшому, після смерті ОСОБА_6 до БТІ її спадкоємцями було представлено дублікат договору купівлі-продажу від 08.04.1977 року, оскільки його оригінал було втрачено, та без представлення його державному нотаріусу спадкоємці не могли оформити спадщину. А отже у зв'язку з втратою оригінала договору в БТІ було зареєстровано його дублікат, як підставу права власності яке вже існувало з 1977 року, та на цьому дублікаті було зазначено про це. На підставі зазначеного дублікату договору купівлі-продажу спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були отримані Свідоцтва про право на спадщину, які оскаржуються позивачкою. Вважає, що зазначені свідоцтва видані у відповідності з законом та підстав для визнання їх недійсними, скасування реєстрації та визнання майна не спадковим немає. Крім того зазначив, що площа будинку у свідоцтвах зазначена 39,8 кв. м на підставі представленої нотаріусу Довідки-характеристики від 2 липня 1992 року, оформленої БТІ у відповідності до діючого законодавства та матеріалів інвентарної справи. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, з заявами та клопотаннями до суду не зверталася. При таких обставинах суд вважає можливим розглянути справу у її відсутність.
Вислухавши доводи позивача, її представника та представника третьої особи - КРП «БРТІ м. Євпаторії», дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необгрунтованими та не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що 8 квітня 1977 року між ОСОБА_10 з одного боку, та ОСОБА_9 і ОСОБА_6 з другого боку, було укладено договір, згідно якого ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у рівних частках кожна купили 7/8 часток будинку з відповідною часткою будинку - надвірних будівель, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до зазначеного договору весь будинок має загальну житлову площу 23,4 кв. м. Зазначений договір купівлі-продажу посвідчений нотаріусом Євпатоірйської державної нотаріальної контори за реєстром №184.
Відповідно до заяви, яка міститься в матеріалах інвентарної справи БТІ на зазначене домоволодіння, 19 квітня 1977 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 звернулися до начальника БТІ з вимогою зареєструвати за ними належні їм за договорами купівлі-продажу від 08.04.1977 року частки АДРЕСА_1. З довідки, розташованій на аркуші 2 інвентарної справи, про належність будівель АДРЕСА_1, зареєстрованих інвентарізаційним бюро у реєстровій книзі домоволодінь під реєстровим №5 (ел. р №7585394), вбачається, що 20 квітня 1977 року було проведено реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 7/16 часток та ОСОБА_9 на 7/16 часток відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого Євпаторійською нотконторою 08.04.1977 року по реєстру №184.
Таким чином, з матеріалів ретельно дослідженої в судовому засіданні інвентарної справи на АДРЕСА_1 вбачається, що право власності ОСОБА_6 на 7/16 часток домоволодіння було зареєстровано у встановленому законом порядку, а отже доводи позивача щодо проведення реєстрації зазначеного права власності лише після смерті ОСОБА_6 суд вважає необгрунтованими та не підтвердженими належними і допустимими доказами, та такими, що суперечать матеріалам інвентарної справи та встановленим судом обставинам.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим 11 вересня 1990 року відділом ЗАГС Центрального райвиконкому м. Сімферополь. Після її смерті відкрилася спадщина, яка зокрема складалася з 7/16 часток АДРЕСА_1. У встановлений законом строк до Євпаторійської державної нотаріальної контори з відповідними заявами про видачу Свідоцтва про право на спадщину звернулися спадкоємці померлої - її сини: 11 вересня 1990 року ОСОБА_4 про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом (на обов'язкову частку у спадщині) та 8 жовтня 1990 року - ОСОБА_5 про видачу Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складеним за життя ОСОБА_6, а саме 25 липня 1986 року.
Відповідно до п. 125 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР №45/5 від 31.10.1975 року (діючої до 14.06.1994 року), державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність родинних чи інших відносин осіб, що подали заяву про видачу свідоцтва, з спадкодавцем, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи. Згідно п. 126 цієї Інструкції при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом державний нотаріус шляхом витребування відповідних доказів перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад і місце знаходження спадкового майна, на яке видається свідоцтво, з'ясовує коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, а також перевіряє в державній нотаріальній конторі чи виконавчому комітеті відповідної місцевої ради депутатів трудящих, який посвідчив заповіт, чи не скасований він. На підставі п. 128 Інструції, якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок (частина будинку) або квартира в будинку, державний нотаріус вимагає правовстановлюючий документ про належність будинку (частини будинку), квартири спадкодавцю, довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації. Після втрати чинності зазначеної Інтрукції відповідні положення були передбачені Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що для видачі свідоцтв про право на спадщину у підтвердження права власності померлої ОСОБА_6 на 7/16 часток домоволодіння спадкоємцями було представлено дублікат Договору купівлі-продажу, укладеного 8 квітня 1977 року між ОСОБА_10 з одного боку, та ОСОБА_9 і ОСОБА_6 з другого боку, про придбання ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у рівних частках кожною 7/8 часток будинку з відповідною часткою будинку - надвірних будівель, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений дублікат було видано 22 вересня 1991 року державним нотаріусом Євпаторійської державної нотаріальної контори взамін втраченого ОСОБА_11, діючій він імені спадкоємся ОСОБА_5 на підставі довіреності від 12 січня 1991 року у межах наданих їй повноважень.
Пунктом 24 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР №45/5 від 31.10.1975 року (діючої до 14.06.1994 року), передбачено, що у разі втрати документа, посвідченого або виданого державним нотаріусом, за письмовою заявою громадян, державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій, за дорученням або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, видається дублікат втраченого документа. На дублікаті документа робиться відмітка про те, що він має силу оригіналу, і вчиняється посвідчувальний напис за встановленою формою. Крім того, про видачу дубліката державний нотаріус робить відмітку на екземплярі документа, який зберігається в справах державної нотаріальної контори.
Таким чином, видача дубліката договору купівлі-продажу від 8 квітня 1977 року представнику спадкоємця та представлення цього дублікату для оформлення спадщини не суперечила діючому законодавству.
Відповідно до п. 7 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31 січня 1966 року Заступником Міністра Комунального господарства Української РСР, реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком №1. Відповідно до п. 23 Інструкції на підставі перевірених документів і свого висновку БТІ вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документів власника реєстраційний напис за встановленою формою (додаток №4 до Інструкції). Згідно пункту 34 зазначеної Інструкції зміни в правовому стані повинні бути внесені в реєстрову книгу з посиланням на документ, на підставі якого ці зміни записані.
З довідки про належність будівель АДРЕСА_1, зареєстрованих інвентарізаційним бюро у реєстровій книзі домоволодінь під реєстровим №5, яка міститься в матеріалах інвентарної справи зазначеного домоволодіння, вбачається, що після проведення реєстрації права власності ОСОБА_6 7/16 часток цього домоволодіння, тобто після 20 квітня 1977 року на підставі договору купівлі-продажу від 08.04.1977 року, було представлено до БТІ дублікат зазначеного договору, виданий 22 вересня 1991 року по р№4-3356. Таким чином, у зв'язку з представленням дублікату цього договору на ньому відповідно до положень зазначеної вище Інструкції було зроблено відповідний напис про реєстрацію права власності ОСОБА_6.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що у підтвердження складу і місця знаходження спадкового майна померлої ОСОБА_6 її спадкоємцями було представлено державному нотаріусу зазначений вище дублікат з відповідною відміткою про належну реєстрацію права власності у БТІ.
23 червня 1993 року державним нотаріусом першої Євпаторійської державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_4 Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, яка складається з 2/9 часток житлового будинку з надвірними будівлями, розташоване в АДРЕСА_1, яке складається в цілому з житлового літ. «А», житловою площею 39,8 кв м, сараїв літ. літ. Б.В, в, Г, Д, Ж, И,Л, гаражу літ. «К» та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 1370 кв. м. Зазначене право власності ОСОБА_4 було зареєстровано у БТІ 02.02.1994 року, що підтверджується матеріалами інвентарної справи зазначеного домоволодіння.
15 липня 1994 року державним нотаріусом першої Євпаторійської державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_5 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка складається з 7/16 часток житлового будинку з надвірними будівлями, розташоване в АДРЕСА_1, яке складається в цілому з житлового літ. «А», житловою площею 39,8 кв м, сараїв літ. літ. Б.В, в, Г, Д, Ж, И,Л, гаражу літ. «К» та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 1370 кв. м. зазначене право власності ОСОБА_5 було зареєстровано у БТІ 03.03.1998 року.
Площа житлового будинку у зазначених Свідоцтвах про право на спадщину зазначалася відповідно до довідки-характеристики від 21.07.1992 року, виданої бюро технічної інвентаризації для пред'явлення до Євпаторійської нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, як передбачено зазначеною вище Інструкцією.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, суд прийшов до висновку, що, заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.06.1993 року за реєстровим номером 4-1929 та як наслідок - скасування реєстрації 14/144 частки АДРЕСА_1 від 02.02.1994 року за реєстровим номером 5; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.07.1994 року за реєстровим номером 5-1617, та визнання 7/16 часток АДРЕСА_1, належні ОСОБА_6 на праві власності, неспадковим майном, та обгрунтовуючи їх доводами, викладеними у позові та зазначеними у судовому засіданні, позивачем ОСОБА_1 не представлено суду належних та допустимих доказів у їх підтвердження.
Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог ОСОБА_1 в заявлених нею межах та про відсутність правових підстав для їх задоволення.
На підставі ст. ст. 227, 524, 525, 534, 535, 549, 560, 561 ЦК УРСР, Закону УРСР «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 року, Положення про державний нотаріат Української РСР, затверджене постановою ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1964 року №941, Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31 січня 1966 року Заступником Міністра Комунального господарства Української РСР, керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 61, 88, 209, 212, 214 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першої Євпаторійської державної нотаріальної контори, треті особи Кримське Республіканське підприємство «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» та ОСОБА_3, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, скасування реєстрації та визнання майна не спадковим - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Н.М. Володарець