33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"23" травня 2011 р. Справа № 11/14/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
судді Грязнов В.В. ,судді Савченко Г.І.
при секретарі Яковлєв Д.В.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Франчук В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Державну екологічну інспекцію у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від 29.03.11 р. у справі № 11/14/2011/5003
за позовом Державна екологічна інспекція у Вінницькій області
до Балківська сільська рада
про відшкодування збитків в сумі 93 668,67 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.03.2011 року у справі № 11/14/2011/5003 (суддя Матвійчук В.В.) в позові відмовлено. Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що в наявному в матеріалах розрахунку розмірів збитків відповідно до чинного законодавства не зазначено, яку шкоду заподіяно відповідачем, у чому вона полягає. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про нанесення шкоди: ні в якості реальних збитків, ні у якості упущеної вигоди.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу у якій просить останнє скасувати в зв'язку з неналежним дослідженням матеріалів справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Зокрема вказує, що видобуток води потребує отримання відповідного дозволу, оскільки самовільне водокористування може призвести до непередбачених наслідків. Зазначає, що судом не враховано особливості правового регулювання настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.
В судове засідання позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресату.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечив, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін. В судовому засіданні підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційнійну скаргу.
Зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази не витребовувались, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду скарги без участі представників позивача.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Вінницької області від 29.03.2011 року у справі № 11/14/2011/5003 залишити без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, державною екологічною інспекцією у Вінницькій області проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства на території Балківської сільської ради Барського району, за результатами якої складено акт від 21.05.2010 р.
В ході перевірки було встановлено, що в процесі діяльності відповідач здійснював спеціальне водокористування (видобуток підземних вод) за відсутності дозволу на спеціальне водокористування.
Згідно довідок Балківської сільської ради № 173 від 02.06.2010р. за період з 01.01.2007р. по 02.06.2010р. здійснено забір води із артезіанської свердловини в об'ємі 13 100 м. куб.
На підставі даних перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення № 010676 від 21.05.2010р., винесено постанову № 006-11/32 від 25.05.2010р. про накладення адміністративного стягнення, якою визнано сільського голову с. Балки ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 47 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.
Відповідно до висновків перевірки, здійснюючи спеціальне водокористування без відповідного дозволу, відповідачем нанесено державі збитки в загальному розмірі 93 668,67 коп.
Як стверджується матеріалами справи, в добровільному порядку вказану суму збитків відповідач не відшкодував.
Спеціальне водокористування, відповідно до положень ст. 49 Водного кодексу України, здійснюється на підставі дозволу.
Пунктом 9 статті 44 Водного кодексу України визначено, що водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне використання водних ресурсів лише за наявності дозволу.
Статтею 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Згідно норм статті 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Відповідно до норм статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
Згідно норм статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Виходячи з наведеного вище колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Як встановлено судом, артезіанська свердловина знаходиться на землях запасу Войнашівської сільської ради Барського району за межами населеного пункту (довідка № 2-10-29 від 11.02.2011р.). На баланс Балківської сільської ради не передавалась.
При цьому твердження апелянта, що артезіанська свердловина знаходиться все ж таки на території Балківської сільської ради з огляду на отримання відповідачем дозволу спецводокористування № 4630, судом до уваги не приймається. Вказаний дозвіл отримано відповідачем лише 16.02.2011 року, в той час як Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства складено 21.05.2010 року. Відтак зазначений дозвіл жодним чином не підтверджує перебування свердловини на час перевірки саме на землях Балківської сільської ради.
Забір підземних вод з артезіанської свердловини проводився для забезпечення питною водою мешканців 16-ти квартирного будинку по АДРЕСА_1, про що свідчать пояснення мешканців будинку від 28.03.2011р. та ПП. ОСОБА_1.
При цьому, матеріали справи не містять доказів які б стверджували використання питної води з артезіанської свердловини відповідачем.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції що, позивачем не доведено обставини щодо використання питної води з артезіанської свердловини відповідачем.
Положеннями ст. 111 Водного кодексу України передбачена відповідальність за порушення водного законодавства у вигляді відшкодування збитків.
Позивач вказує, що внаслідок самовільного використання артезіанської свердловини відповідачем завдано державі збитки на суму 93 668,67 грн.
Стаття 1166 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачає презумпцію вини правопорушника.
Відповідно до ч. 6 ст. 225 Господарського кодексу України Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватись методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.
Позивачем розраховано розмір збитків відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використанні водних ресурсів затвердженої наказом Мінекобезпеки України № 37 від 18.05.1995р. та Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використанні водних ресурсів затвердженої наказом Мінекобезпеки України № 389 від 20.07.2009р.
При цьому колегія суддів зауважує, що стаття 22 Цивільного кодексу України визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками, а також вина, особи, яка завдала збитків. Відсутність будь-якого з цих елементів виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків, якщо інше не передбачено законом. Також у цій статті визначено поняття збитків, якими є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З аналізу вказаних норм законодавства випливає, що відшкодування шкоди у разі спеціального водокористування без дозволу здійснюється у розмірі, визначеному Методикою, у разі встановлення самого факту завдання шкоди, порушення цивільного права чи інтересу власника водних ресурсів (в даному випадку), вини порушника та причинного зв'язку, між шкодою та діями порушника.
У позовній заяві та акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства не зазначено, яку шкоду заподіяно відповідачем, у чому вона полягає. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про нанесення шкоди: ні в якості реальних збитків, ні у якості упущеної вигоди.
Зважаючи на наведене Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 29.03.2011 року у справі № 11/14/2011/5003 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Викладені в апеляційній скарзі інші обставини не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
1. В задоволенні апеляційної скарги Державної екологічної інспекції у Вінницькій області від 08.04.2011 року № 1472/07 відмовити.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 29.03.2011 року у справі № 11/14/2011/5003 залишити без змін.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Вінницької області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Савченко Г.І.