33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2011 року Справа № 11/199-10
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Огороднік К.М. , суддя Дужич С.П.
при секретарі Снічук І.О.
за участю представників сторін:
позивача: представник Сапьолкіна Н.В.
відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області у справі № 11/199-10 від 03.02.11р. (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Приватного підприємства "Агропром"
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 58 975,19 грн.
Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р. змінено склад суду. На період відпустки судді Іоннікової І.А. визначено колегію у складі головуючий суддя Юрчук М.І., судді Огороднік К.М., Дужич С.П.
Рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 11/199-10 від 03.02.11р. задоволено позов приватного підприємства "Агропром" та стягнуто з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на користь приватного підприємства "Агропром" 44 952 грн. 48 коп. - боргу; 1 240 грн. 81 коп. - пені; 11 238 грн. 12 коп. - штрафу; 240 грн. 16 коп. - 3% річних; 1 303 грн. 62 коп. - інфляційних втрат; 589 грн. 75 коп. - витрат зі сплати державного мита та 236 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що в порушення норм чинного законодавства та умов договору поставки №40-06/10 ВН від 08.06.2010р., укладеного між позивачем приватним підприємством "Агропром" та відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, відповідач не виконує покладені на нього зазначеним договором зобов'язання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції від 03.02.11р. у справі 11/199-10 в частині задоволення позову про стягнення штрафу в сумі 11 238,12 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити суму штрафу до 1000,00грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування, посилається на те, що при з'ясуванні обставин справи, суд першої інстанції мав би дійти висновків щодо неспіврозмірності суми штрафних санкцій фактичній сумі боргу, оскільки сума штрафних санкцій є значною, у порівнянні з заборгованістю, а відтак судом не було дотримано вимог ст.233 ГК України та не застосовано п.3 ст.551 ЦК України, у відповідності до якого, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 03.02.11р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 03.02.11р. у справі №11/199-10 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 8 червня 2010 року між приватним підприємством "Агропром" (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки № 40-06/10 ВН.
Пунктами 1.1., 1.2., 2.2., 2.3. вищевказаного договору № 40-06/10 ВН визначено, що в строки, визначені договором, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях-додатках до договору, які є невід'ємними частинами договору. Покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватися сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатися у відповідних специфікаціях-додатках. Протягом строку дії договору, грошові зобов'язання Покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікаціях) на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений українською міжбанківською валютною біржею на день фактичної опати Покупцем ціни договору (її неоплаченої частини), однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати вартості товару Покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання договору.
Також, відповідно до умов договору поставки № 40-06/10 ВН, сторонами приватним підприємством "Агропром" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 08.06.2010р. підписано додаток № 1 до договору № 40-06/10 ВН, 18.06.2010р. - додаток № 2, 19.06.2010р. - додаток № 3, 21.06.2010р. - додаток № 4, 22.06.2010р. - додаток № 5, якими встановлено назву товару, його кількість, ціну, загальну вартість, терміни поставки та календарний графік платежів.
Як вбачається з матеріалів справи, приватним підприємством "Агропром", на виконання умов договору поставки №40-06/10 ВН, поставив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар визначений договором на загальну суму 44 952 грн. 48 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000836 від 09.06.2010р., № РН-0000915 від 19.06.2010р., № РН-0000927 від 21.06.2010р., № РН-0000951 від 23.06.2010р. (а.с.16, 18, 20, 22).
Вказана продукція отримана відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за довіреностями № 7 від 08.06.2010р., № 17 від 18.06.2010р., № 8 від 18.06.2010р., № 12 від 21.06.2010р.(а.с.17, 19, 21, 23).
Однак, матеріали справи не містять документів на підтвердження обставини, щодо проведення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Направлена 09.09.2010р. на адресу відповідача претензія № 116 про сплату боргу, отримана відповідачем, згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, 16.09.2010р., проте залишена без належного реагування.
За таких обставин заборгованість відповідача за договором поставки №40-06/10 ВН від 08.06.2010р. становить 44 952,48 грн.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно, ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем приватним підприємством "Агропром" покладені на нього зобов'язання, щодо поставки товару, відповідно до укладеного з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договору поставки 40-06/10 ВН, виконувались належним чином.
Однак, відповідачем свого обов'язку, щодо повного розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки, не виконано. Дана обставина відповідачем не заперечується, як і не заперечується і сума заборгованості в сумі 44 952,48 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 7.2.1. договору визначено, що за затримку з оплатою за поставлений товар, Покупець несе відповідальність сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини), а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період прострочення суми заборгованості за кожний день протермінування оплати.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом першої інстанції задоволені позовні вимоги, щодо стягнення 1 240 грн. 81 коп. - пені; 11 238 грн. 12 коп. - штрафу; 240 грн. 16 коп. - 3% річних; 1 303 грн. 62 коп. - інфляційних втрат; 589 грн. 75 коп. - витрат зі сплати державного мита та 236 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Перевіривши правомірність проведених розрахунків щодо стягнення з відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вищевикладених сум на їх відповідність нормам чинного законодавства, апеляційний суд погоджується з розрахунками суду першої інстанції та не вбачає підстав для їх зміни.
Апелювання відповідача, щодо зменшення суми штрафу до 1000грн. у зв'язку з не співрозмірністю суми штрафних санкцій фактичній сумі боргу, оскільки сума штрафних санкцій є значною, у порівнянні з заборгованістю, не приймаються судом до уваги.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували хоча б часткове виконання, покладених на відповідача договором поставки зобов'язань, претензія позивача про оплату заборгованості залишена без уваги, разом з цим пояснень про причину неналежного виконання зобов'язань відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для застосування наведених апелянтом норм, а саме п.3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, щодо зменшення суми штрафних санкцій.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд -
Рішення господарського суду Вінницької області від 03.02.2011р. у справі №11/199-10 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Справу №11/199-10 повернути господарському суду Вінницької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили..
Головуючий суддя Юрчук М.І.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Дужич С.П.