Справа №2-1356/11
11 лютого 2011 р. Святошинський районний суд м. Києва
в складі: головуючого Морозова М.О.
при секретарі Родько Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин №1090” про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ “Магазин №1090” про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 2002 р. по 2008 р.р. в сумі 27440 грн. 07 коп., моральної шкоди в розмірі 7000 грн. При цьому, посилається на те, що перебувала у трудових відносинах з вказаним товариством по трудовому контракту на один рік з 1.11.2001 р. по 31.10.2002 р. Наказ про її звільнення не видавався і після 31.10.2002 р. вона продовжує працювати у відповідача, однак останній в порушення ст. 115 КЗпП України не виплачує їй зарплату, розмір якої становить згідно контракту 500 грн. в місяць, чим заподіяв їй моральну шкоду, бо порушились її звичайні життєві зв'язки, що вимагало додаткових зусиль для організації її життя.
В ході розгляду справи ОСОБА_1 позовні вимоги збільшила і просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі з 1.11.2002 р. по 31.12.2008 р. в розмірі 31497 грн. 90 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 17541 грн. 93 коп.
Представник позивача позовні вимоги його довірительниці в судовому засіданні підтримав.
Представник відповідача неодноразово в судові засідання не з'являвся, на адресу відповідача, вказану у позовній заяві та по якій товариство зареєстроване в ЄДРПОУ, судові повістки з зазначенням часу та місця розгляду справи, належним чином надсилались, вони повертаються до суду з позначками поштового відділення, що обслуговує адресу відповідача: «за закінченням терміну зберігання», тому суд, враховуючи думку позивача, її представника, матеріали та обставини справи, вважає за можливе вирішити спір без участі представника відповідача відповідно до ст.ст. 74, 169 ЦПК України.
Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, з'ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ „Магазин №1090”, де працювала головним бухгалтером по трудовому контракту з 1.11.2001 р. по 31.10.2002 р. з оплатою праці згідно штатного розкладу, відповідно якого посадовий оклад головного бухгалтера становить 500 грн. (т.1 а.с. 18).
Згідно ст. 36 ч.1 п.2 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (п.2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Згідно ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Як вбачається з копії наказу №4 від 1.11.2002 р. ТОВ «Магазин №1090», ОСОБА_1 була звільнена з посади головного бухгалтера у зв'язку з закінченням контракту, а на директора ТОВ «Магазин №1090»були покладені обов'язки по веденню бухгалтерської роботи і складання бухгалтерської звітності у зв'язку з відсутністю в штатному розкладі посади головного бухгалтера з 1.11.2002 р. (т.1.а.с. 144, 196).
Відповідно до штатного розкладу, табелю обліку робочого часу з 1.11.2002 р. ОСОБА_1 в списках ТОВ «Магазин №1090»не значиться (т.1.а.с. 124-127, 181-186).
З відомостей, наданих ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва, головним бухгалтером ТОВ «Магазин №1090»за період 2002-2009 р.р. значиться ОСОБА_2 (т.1.а.с.278-279).
З наданих з боку позивача по справі звітів та відомостей видно, що головним бухгалтером ТОВ «Магазин №1090»з листопада 2002 р. Є ОСОБА_2 (т.1.а.с.22-63).
ОСОБА_1 пояснювала в ході розгляду справи, що їй було відомо про наявність наказу №4 від 1.11.2002 р. та відсутність її в списках ТОВ «Магазин №1090», ненарахування їй заробітної плати, і цей факт підтверджується матеріалами справи. Між тим, вказаний наказ ОСОБА_1 не оскаржувався.
Твердження ОСОБА_1 про те, що копія наказу від 1.11.2002 р. їй не була вручена, трудові відносини продовжувались, суд вважає безпідставними, бо відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику копію наказу про звільнення у разі звільнення працівника з ініціативи власника (ст.ст. 40, 41 КЗпП України). В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. ОСОБА_1 була звільнена з роботи за ч.2 ст. 36 КЗпП України і вимогу про видачу їй копії наказу про звільнення не пред'являла.
Крім того, суд приймає до уваги рішення Святошинського райсуду м. Києва від 21 грудня 2007 р. по цивільній справі №2-3245-1/07 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин №1090” про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яким у позові було відмовлено, і вказаним судовим рішення, яке набрало законної сили, було встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ „Магазин №1090”, де працювала головним бухгалтером по трудовому контракту з 1.11.2001 р. по 31.10.2002 р. (т.2 а.с.35).
Як передбачено ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв*язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд вважає безпідставними і необгрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, коли не підлягають задоволенню її позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати. Крім того, позивач не навела будь-яких доказів того, що дії чи бездіяльність відповідача призвели до її моральних страждань. Приймаючи до уваги вищенаведене, вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.
В силу ст. 88 ЦПК України суд покладає на рахунок держави витрати, понесені судом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 36, 39, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 74, 88, 169, 212, 214, 215 ЦПК України, суд-
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Магазин №1090” про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.
Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя