Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів Швеця В.А., Орлової С.О.,
за участю прокурора Шевченко О.С.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 2 червня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5, його захисника ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок Апеляційного суду м. Севастополя від 08 грудня 2010 року, яким
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, судимого
14.05.2007 Апеляційним судом
м. Севастополя за ч. 3 ст. 142 КК України
(в ред. 1960 року), ч. 1 ст. 263 КК України
( в ред. 2001 року) на 8 років позбавлення
волі з конфіскацією майна,
засуджено за ч. 3 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року) на 8 років позбавлення волі, за п. «а» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року) на 11 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено 11 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 3 ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів шляхом часткового складання, до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 14.05.2007 та остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Зараховано ОСОБА_5 в строк відбування призначеного покарання, фактично відбуте покарання за вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 14.05.2007 у виді 3 років 9 місяців 13 днів позбавлення волі з 09.07.2005 по 22.04.2009.
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, не судимого
в силу ст. 55 КК України (в ред. 1960 року)
засуджено за ч. 3 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року) із застосуванням ст. 44 КК України 1960 року на 7 років 5 місяців 10 днів позбавлення волі без конфіскації майна, а на підставі ч. 3 ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) зараховано ОСОБА_7 в строк відбування призначеного покарання фактично відбуте покарання за вироком Апеляційним судом м. Севастополя від 23.11.1998 у виді 5 років 4 місяців 3 днів позбавлення волі з 19.04.1998 по 22.08.2003.
Постановлено вважати ОСОБА_7 таким, що відбув призначене покарання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 80000 грн. - моральної шкоди, а з ОСОБА_7 - 15000 грн.
Предмети та речі: монтировку, брюки, каміння - виключено з числа речових доказів.
За вироком суду засуджених визнано винними в тому, що вони, 19.04.1998 близько 1 год. 10 хв., знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, діючи спільно за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння чужим майном, шляхом розбійного нападу, озброївшись обрізом двоствольної мисливської рушниці ТОЗ-БЛ, 1967 року випуску № НОМЕР_1 16 калібру та металевою монтировкою, розробивши план нападу та розподіливши між собою ролі, згідно яких ОСОБА_7 повинен був забезпечити безпеку скоєння злочину, проникли на територію садової ділянки НОМЕР_2 садоводчеського товариства «Зелентрест», розташованого у районі Молочної балки в м. Севастополі, належного подружжю Ольховских. ОСОБА_7, озброєний металевою монтировкою, а ОСОБА_5 - обрізом двоствольної мисливської рушниці ТОЗ-БЛ 16 калібру вторглися до житлового будинку на території зазначеної ділянки, в якому спали господарі ОСОБА_8, при цьому ОСОБА_5, здійснивши два постріли з обрізу для залякування потерпілих, і погрожуючи їм вбивством, примусив їх лягти на підлогу.
З метою доведення до кінця свого злочинного умислу, зверненого на заволодіння чужим майном, діючи умисно та узгоджено, ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_5 обріз рушниці і залишився в будинку для охорони потерпілих, а ОСОБА_5 повернувся на подвір'я, де почав викрадати з сараю курей і качок, складаючи їх у мішки та рюкзаки. В цей час між ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_9 зав'язалася бійка, в ході якої ОСОБА_7, відчувши, що не в змозі протистояти опору з боку потерпілих, став кликати на допомогу ОСОБА_5 Останній, повернувшись до будинку, виходячи за рамки досягнутої з ОСОБА_7 домовленості щодо розбійного нападу на потерпілих, керуючись раптово виниклим умислом на протиправне позбавлення життя ОСОБА_9, з метою вбивства з корисних мотивів, монтировкою наніс не менше 8 сильних ударів по голові та іншим частинам тіла потерпілого, внаслідок чого останньому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер.
Потерпіла ОСОБА_8, скориставшись тим, що була на деякий час залишена нападниками без уваги, втекла з місця події, їй внаслідок спільних злочинних дій ОСОБА_7 і ОСОБА_5 були спричинені легкі тілесні ушкодження, які не потягнули короткочасного розладу здоров'я.
Після скоєння умисного вбивства ОСОБА_9, ОСОБА_5, продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння майном ОСОБА_9 зник з пограбованим з місця злочину.
У зміненій касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини засуджених у вчиненні злочинів та кваліфікації їх дій: ОСОБА_5 за п. «а» ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року) та ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року) порушує питання про зміну вироку, у зв'язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону. У скарзі прокурор вказує на те, що не погоджується з тим, як суд застосував кримінальний закон та визначив покарання засудженому ОСОБА_7, посилаючись на те, що обрахування його розміру не відповідає вимогам ст. 73 КК України (в ред. 2001 року) та ст. 25 КК України (в ред. 1960 року), а також, вважає, що суд не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 48 КК України (в ред. 1960 року) минули строки давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності та помилково застосував при призначенні покарання ч. 3 ст. 42 КК України (в ред. 1960 року), зарахувавши засудженому строк відбутого покарання за попереднім вироком від 23.11.1998. Крім цього, прокурор зазначає, що суд, задовольняючи цивільний позов тільки в частині відшкодування немайнової шкоди, не мотивував підстави прийняття такого рішення та не обґрунтував розмір відшкодування моральної шкоди .
Отже, прокурор просить змінити ОСОБА_7 розмір покарання України до 7 років 5 місяців позбавлення волі без конфіскації майна. Звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 48 КК України (в ред. 1960 року) у зв'язку зі спливом строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності. Виключити з резолютивної частини вироку посилання на ч. 3 ст. 42 КК України (в ред. 1960 року). Вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої скасувати і в цій частині направити справу на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. В решті вирок суду залишити без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати вирок та закрити кримінальну справу щодо нього у зв'язку з непричетністю його до скоєних злочинів, та вважає, що досудове слідство і судовий розгляд у справі проведено неповно, однобічно, з обвинувальним ухилом, справа щодо нього сфальсифікована органами досудового слідства і розслідувалась з грубим порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, а висновки суду, на його переконання, не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях, сумнівних і недопустимих доказах, та на показаннях засудженого ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_8, до яких, на його думку, слід відноситися критично. Також засуджений звертає увагу на те, що суд не з'ясував всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема, не провів експертизи з метою виявлення на знарядді вбивства (монтировці) слідів рук людини та не викликав свідка ОСОБА_1., який міг би свідчити на його користь.
Захисник засудженого ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, по суті, приводить такі ж доводи щодо недоведеності вини підзахисного у вчиненні злочинів щодо ОСОБА_8 і порушує питання аналогічного змісту. Крім того, зазначає, що органами досудового слідства не були виконані вказівки Апеляційного суду м. Севастополя, викладені у постанові від 20.10.2006 про направлення справи на нове розслідування.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника та касаційної скарги прокурора в частині виключення з резолютивної частини вироку посилання на ч. 3 ст. 42 КК України, а в решті підтримав касаційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають, а касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм злочинних дій є обґрунтованими.
Викладені у касаційних скаргах засудженого та його захисника доводи про те, що досудове слідство і судовий розгляд у справі проведені необ'єктивно і неповно, з обвинувальним ухилом та упереджено, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на недостатньо досліджених та недопустимих доказах, є безпідставними.
Як встановлено перевіркою матеріалів кримінальної справи, досудове слідство і судовий розгляд у ній проведені з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, спрямованих на всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи. Викладені у вироку висновки суду про доведеність винності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у розбійному нападі, поєднаному із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та ОСОБА_5 - в умисному вбивстві з корисливих мотивів відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні і детально наведеними у вироку доказами. А зокрема, їх винність підтверджується особистими показаннями ОСОБА_7, показаннями потерпілої та показаннями ряду вказаних у вироку свідків, матеріалами численних експертиз та даними протоколів інших слідчих дій.
Суд належним чином перевіряв в судовому засіданні доводи захисника та засудженого ОСОБА_5, аналогічні тим, що викладені ними і в касаційній скарзі про те, що він не причетний до скоєння розбійного нападу та вбивства, а засуджений ОСОБА_7 та потерпіла ОСОБА_8 оговорюють його. Викладені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними, направленими на уникнення ним відповідальності за скоєне, колегія суддів розцінює аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.
Так, причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 142 та п «а» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року), підтверджується показаннями засудженого ОСОБА_7, який пояснив, що 18.04.1998 на дачі, яка належить у ОСОБА_5, розташованій на Молочній балці, він разом з іншими запрошеними гостями та господарем святкував Пасху, вживаючи алкогольні напої. Коли на вулиці стемніло, до нього підійшов ОСОБА_5 та запропонував прогулятися до однієї людини, яка йому винна. ОСОБА_5 дав йому монтировку для залякування боржника, а сам дістав з-під одягу обріз двоствольної мисливської рушниці. ОСОБА_7 повинен був забезпечити безпеку скоєння злочину. Після проникнення на територію садової ділянки вони разом з ОСОБА_5 вторглися до будинку, через відчинені двері, в якому знаходилися чоловік та жінка, при цьому ОСОБА_5, здійснивши два вистріли з обрізу, примусив їх лігти на підлогу. Після цього ОСОБА_5 передав йому обріз рушниці, а сам вибіг на двір, проговоривши щось про курей. Знаходячись у будинку, ОСОБА_7 нахилився до лежачого на підлозі чоловіка, і в той момент останній, ухопився за обріз рушниці, між ними розв'язалася боротьба, одночасно чоловік крикнув жінці, щоб вона тікала та визивала міліцію. ОСОБА_7, відчуваючи, що не в змозі подавити опір чоловіка, почав звати на допомогу ОСОБА_5, в той час хтось почав бити по голові його та чоловіка. От удару ОСОБА_7 знепритомнів, коли прийшов до тями, чоловік лежав на підлозі в калюжі крові, жінки не було. Піднявшись з підлоги та поцікавившись, чи живий чоловік, отримавши задовільну відповідь, ОСОБА_7, залишивши ОСОБА_5 в будинку, вийшов на вулицю та пішов по направленню до дачі ОСОБА_5, де був затриманий працівниками міліції.
Крім того, ці показання ОСОБА_7 знаходяться у повній відповідності з іншими доказами, які суд дослідив в судовому засіданні. Вони підтверджуються послідовними показаннями потерпілої ОСОБА_8 , які повністю узгоджуються із даними, що містяться у протоколах очних ставок та пред'явлення особи для впізнання.
Крім того, винуватість ОСОБА_5 підтверджується іншими доказами, які суд дослідив в судовому засіданні, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 щодо обставин справи, адже вони є узгодженими між собою та іншими доказами по справі; висновками судово-медичної експертизи трупа, висновками судово-медичних експертів, висновками судово-імунологічної, медично-криміналістичної, судово-медичними, балістичної, амбулаторної судово-психіатричної, амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної та судово-наркологічної експертиз; вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 14.05.2007, згідно з яким ОСОБА_5 визнано винним за ч. 1 ст. 263 КК України - незаконне зберігання та носіння вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, а саме, обрізу мисливської рушниці № НОМЕР_1, яка визнана речовим доказом та знищена, а також іншими матеріалами справи, достовірність яких не викликала сумніву, як при судовому розгляді справи, так і при її перегляді судом касаційної інстанції.
Доводи засудженого ОСОБА_5 стосовно того, що в ніч скоєння злочину 19.04.1998 він знаходився в іншому районі місця є необґрунтованими, при цьому колегія суддів виходить з того, що аналогічні доводи були предметом дослідження суду першої інстанції і свого підтвердження не знайшли. Викладені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними, направленими на уникнення винним відповідальності за скоєне, колегія суддів розцінює аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.
Суд дав належну оцінку й іншим зазначеним у вироку доказам, у тому числі поясненням засудженого та свідків, які змістовно наведені та проаналізовані у вироку.
Таким чином, виходячи з установлених судом обставин, слід визнати, що викладені у касаційних скаргах захисника та самого засудженого доводи про недоведеність його винуватості у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 142 та п. «а» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року) є безпідставними. У справі зібрано достатньо доказів, якими встановлено, що ОСОБА_5 вчинив розбійний напад, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та умисне вбивство з корисливих мотивів.
Органами досудового слідства і судом досліджені всі обставини справи, які могли мати значення для прийняття правильного рішення у справі. Висновки суду ґрунтуються на достатніх, відносних та допустимих доказах, встановлених з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, а також ч.2 ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", А отже, доводи захисника засудженого у касаційній скарзі з цього приводу також є безпідставними.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_5 та його захисника.
Колегія суддів вважає непереконливими доводи касаційної скарги прокурора, в яких він не погоджується з тим, як суд застосував кримінальний закон та визначив покарання засудженому ОСОБА_7, посилаючись на те, що обрахування його розміру не відповідає вимогам ст. 73 КК України (в ред. 2001 року) та ст. 25 КК України (в ред. 1960 року).
Посилання у скарзі прокурора на ст. 73 КК України (в ред. 2001 року) в даному випадку є неприйнятним. До ОСОБА_7 було правильно застосовано КК (в ред. 1960 року), який діяв на час скоєння ним злочину (19 квітня 1998 року), адже цим законом пом'якшується становище засудженого. Стаття 25 КК (в ред. 1960 року) передбачала, що такий вид покарання, як позбавлення волі, встановлюється на строк від 3-х місяців до 10 років. Будь-яких інших обмежень щодо обрахування розміру цього виду покарання при його призначенні КК (в ред. 1960 року) не містив. Тобто, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд призначив ОСОБА_7 покарання, як в межах ст. 25 КК України (в ред. 1960 року), так і в межах санкції статті цього закону, по якій його визнано винним, і не вбачає підстав для зміни чи скасування вироку в цій частині.
Колегія суддів також не погоджується з доводами касаційної скарги прокурора щодо необхідності виключення з резолютивної частини вироку посилання суду на ч. 3 ст. 42 КК України (в ред. 1960 року), оскільки незарахування судом ОСОБА_7 покарання фактично ним відбутого за вироком суду від 23.11.1998 року потягнуло б порушення судом кримінального закону, який суд зобов'язаний був застосувати, оскільки злочин, за який його було засуджено оскаржуваним вироком, був скоєний ним 19.04.1998, тобто до винесення вироку по першій справі.
Не підлягають задоволенню і касаційні доводи прокурора про скасування вироку в частині вирішення питання за позовом потерпілої ОСОБА_19 про стягнення із засуджених моральної шкоди, у зв'язку з тим, що, на його думку, рішення у цій частині є неправильним і немотивованим. Як видно із мотивувальної частини вироку, суд достатньо аргументовано і по суті правильно вирішив цей позов, задовольняючи його частково, хоча і не вказав, в якій сумі позов не підлягає задоволенню, але за змістом рішення суду в цій частині є зрозумілим і не викликало сумнівів у тих учасників процесу, інтересів який цей позов стосується, адже скарг від них з цього приводу не надійшло.
Між тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про необхідність застосування до ОСОБА_7 ст. 48 КК України (в ред. 1960 року), оскільки санкція ч. 3 ст. 142 КК України (в ред. 1960 року), за якою він засуджений, передбачає покарання більш суворе, ніж позбавлення волі на строк 5 років, а для такої категорії злочинів п. 4 ч. 1 ст. 48 КК України (в ред. 1960 року) передбачено, що особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння нею злочину сплинув 10-річний строк. Отже вирок щодо ОСОБА_7 в цій частині підлягає зміні, а касаційна скарга прокурора - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.394-396 КПК України, колегія суддів,
касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи - задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду м. Севастополя від 08 грудня 2010 року відносно ОСОБА_7 змінити.
На підставі ст.ст. 48, 54 КК України (в ред. 1960 року) звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання.
В решті вирок щодо засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_7 залишити без зміни.
Судді:
М.Ф. Пойда В.А. Швець С.О. Орлова