Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого-судді Животова Г.О.,
суддів Сахна Р.І., Єлфімова О.В.,
з участю прокурора Шевченко О.О.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 31 травня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1
Вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2010 року засуджено
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина
України, раніше судимого за вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 квітня 2010 року за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 1000 гривень,
за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано покарання за попереднім вироком від 02 квітня 2010 року у виді штрафу, та остаточно за сукупністю вироків ОСОБА_2 визначено остаточне покарання - три роки позбавлення волі зі сплатою штрафу в сумі 1000 гривень.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 2, 4 ст. 76 КК України.
На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в сумі 1000 гривень постановлено виконувати самостійно.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2010 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 23 червня 2010 року приблизно о 16 год. 20 хв. з робочого столу в приміщенні магазину «Комп'ютерна мода» по проспекту Металургів, 100 у м. Маріуполі, шляхом вільного доступу повторно таємно викрав належний ОСОБА_3 мобільний телефон «Нокіа 2700», чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 949 гривень.
У касаційних скаргах прокурорами, не оспорюючи доведеність вини засудженого та правильність кваліфікації дій засудженого, порушується питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. На обґрунтування своїх вимог вказують на те, що суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не в достатній мірі врахував дані про особу останнього, який на час постановлення вироку за повторний злочин не відбув покарання, призначене за попереднім вироком та вдруге вчинив умисний корисливий злочин. Також стверджують, що судом було безпідставно визнано пом'якшуючими такі обставини як праця засудженого за наймом приватних осіб, наявність на утриманні малолітньої дитини. Крім того, вважають, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував підстав залишення апеляції прокурора без задоволення та не навів мотиви прийнятого рішення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційні скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у злочині, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на наведених у вироку доказах, які судом належно досліджені та оцінені. Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України кваліфіковані правильно.
Доводи прокурорів, наведені у касаційних скаргах про необґрунтоване звільнення ОСОБА_1 районним судом на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно із законом ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.
Призначаючи покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше судимий, на обліку в диспансерах не стоїть, за місцем проживання характеризується задовільно, працює за наймом в приватних осіб, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання та інші обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, які суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання.
Рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суд належним чином умотивував.
Наведені в касаційній скарзі доводи щодо неможливості виправлення засудженого без відбування покарання, не є достатніми для визнання неправомірним застосування ст. 75 КК України.
Окрім того, питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням у судових дебатах порушив саме прокурор.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Зазначені доводи прокурорів перевірялися і судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував у своєму рішенні і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, колегією суддів по справі не виявлено.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
Вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 вересня 2010 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2010 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурорів - без задоволення.
Животов Г.О. Сахно Р.І. Єлфімов В.О.