33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"31" травня 2011 р. Справа № 5004/340/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 13.04.11 р. у справі № 5004/340/11
за позовом підприємця ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес-ВЛ"
до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Луцька регіональна дирекція" ПАТ ВТБ Банк
про розірвання кредитного договору №0.93-42/08-СК від 06.06.2008 року
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд з позовом до Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк в особі відділення "Луцька регіональна дирекція ПАТ "ВТБ - Банк" про розірвання кредитного договору № 09.96-42/08-СК від 06.06.08р..
Рішенням господарського суду Волинської області від 13.04.2011 року (суддя Гончар М.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував зокрема положеннями ч. 1 ст. 652, ст. 629, ЦК України, вказавши, що настання фінансової світової кризи в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, а тому не може бути віднесене до змін обставин, якими сторони керувалися при укладенні кредитного договору та, відповідно, підставою для розірвання вказаного договору. Матеріалами справи підтверджено волевиявлення сторін на укладення кредитного договору та додаткових угод до нього, договори укладені у формі, встановленій законом і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України припинити провадження у справі. В доповненні до апеляційної скарги, просить скасувати рішення місцевого суду та передати справу для розгляду до господарського суду Волинської області по суті позовних вимог.
У обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що в порушення ст. 84 ГПК України, судове рішення не містить зазначення на заявлене ним клопотання про припинення провадження у справі, суд не розглянув по суті таке клопотання й не виніс відповідної ухвали, не врахував рішення господарського суду Волинської області по справі № 5/105-40 від 28.09.2010 року про вирішення спору між тими ж сторонами на той же предмет спору, яким задоволено позов про дострокове стягнення з апелянта та третьої особи кредитних коштів. При цьому, судом не враховані положення ст. 598, п. 1 ст. 611, ст. 651 ЦК України щодо припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього. Апелянт вважає, що в силу рішення господарського суду Волинської області по справі № 5/105-40 від 28.09.2010 року, припинилось право відповідача нараховувати та вимагати від відповідача сплати відсотків за користування кредитними коштами, пені, як умов користування коштами та відповідальності, що були визначені кредитним договором від 06.06.2008 року, оскільки зобов'язання за цим договором припинились внаслідок його одностороннього фактичного розірвання відповідачем. Стверджує, що подавши клопотання про припинення провадження у справі, фактично на підставі ст. 22 ГПК України змінив предмет або підставу позову.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи. Відповідач зокрема вказує, що в п. 9.3. кредитного договору визначено строк його дії до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, тобто до моменту повернення позичальником кредиту та сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій. Вважає, що твердження апелянта не узгоджуються з положеннями ст.ст. 611,651 ЦК України, ст. 188, ст. 206 ГК України.
Третя особа на стороні відповідача ТзОВ «Експрес - ВЛ»подало до суду письмові пояснення, в яких підтримало апеляційну скаргу та зазначило, що місцевим господарським судом не розглянуто по суті зміни до позовної вимоги про припинення провадження у справі, що є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
Будучи належним чином повідомленими про місце, дату, час судового засідання, сторони участь повноважних представників під час розгляду справи в апеляційному суді не забезпечили, про поважність причин неявки суд не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертались, а тому з урахуванням положення ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 13.04.2011 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення, виходячи з наступного.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 06.06.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк»(далі в постанові банк) та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, як позичальником, укладено генеральну угоду №42 та кредитний договір №09.96-42/08-СК, а також додаткові угоди до кредитного договору за яким позичальник отримав грошові кошти в сумі 452765,00 грн., строком до 05.06.2013 року під 19,5% річних до 02.11.2008 року та під 22% річних до 05.06.2013 року.
20.05.2010р. фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до Луцької філії ВАТ «ВТБ Банк»з листом №20-1 про внесення змін до кредитного договору в зв'язку із світовою фінансово-економічною кризою в частині продовження строку користування кредитом до 05.06.2016р., зменшення плати за користування кредитом до 18,5% та внесення змін до графіка погашення кредиту (а.с. 31-34).
Листом від 01.06.2010 року банком було відмовлено позивачу у такому клопотанні.
Отже, предметом спору між Банком та фізичною особою -підприємцем є дострокове розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кредитний договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.3.).
Частиною 1 ст. 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору у рамках ст. 652 ЦК України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.
Серед причин, які на думку позивача, обумовили необхідність внести зміни до договору, позивачем виділяється виникнення світової фінансової кризи, яку сторони не могли передбачити в момент укладення кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 6 ГК України, забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання визначено загальним принципом господарювання в Україні.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що посилання позивача на настання фінансової світової кризи не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні ч.ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки економічна криза в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін.
Вказуючи, що у зв'язку з фінансовою кризою, виконання спірного договору сторонами призвело до порушення їхніх майнових інтересів, позбавило заінтересовану строну, того, на що вона розраховувала, та зазначаючи про наявність одночасно чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, позивачем, не наведено доказів у розумінні ст. 33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови.
Разом з тим, апеляційним господарським судом не встановлено обставин, які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України.
Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову про розірвання договору.
Окрім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що залишене без розгляду клопотання про припинення провадження у справі, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 104 ГПК України не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки ст. 78, ст. 80 ГПК України не містять обов'язку суду виносити ухвалу про відмову в припиненні провадження у справі.
Апеляційний господарський суд також не може погодитись із твердженням апелянта про те, що розглянутий судом спір про стягнення боргу за кредитним договором по справі № 5/105-40 та даний спір про дострокове розірвання кредитного договору є тотожними спорами, тобто спорами про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому п. 2 ст. 80 ГПК України в даному разі не підлягав застосуванню, а провадження у справі припиненню.
Твердження апелянта про припинення зобов'язань між сторонами за кредитним договором внаслідок задоволення господарським судом Волинської області (справа № 5/105-40) позову банку про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором також не заслуговує на увагу.
При цьому, апеляційний господарський суд вважає, що дострокове присудження до виконання основного зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішенням суду і не виключає стягнення процентів, пені та збитків, а також інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку). Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника. У подальшому при невиконанні рішення суду у кредитора виникає право стягувати суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки зобов'язальні правовідносини не припинилися.
Статтею 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином, а не внаслідок ухвалення рішення суду.
З уваги на відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та у відповідності до вимог ст. 103 ГПК України, апеляційний господарський суд не вбачає підстав направлення справи до господарського суду першої інстанції для розгляду по суті.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Волинської області від 13.04.2011 року у справі № 5004/340/11 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.