79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
07.06.11 Справа № 5015/1106/11
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т. Б.
судді Бойко С. М.
Марко Р. І.
при секретарі судового засідання Н. Чорній
за участю представників сторін:
від позивача -не з'явився
від відповідача (апелянта) -не з'явився
розглянув апеляційну скаргу Корпорації «Енергоресурс-Інвест», м. Львів № 341 від 21.04.2011 р.
на рішення господарського суду Львівської області від 11.04.2011 р. (суддя Мазовіта А. Б.)
у справі № 5015/1106/11
за позовом ТзОВ «Малакіон», м. Київ
до відповідача Корпорації «Енергоресурс-Інвест», м. Львів
про стягнення 295 921, 70 грн.
рішенням господарського суду Львівської області від 11.04.2011 р. у справі № 5015/1106/11 частково задоволено позов ТзОВ «Малакіон», м. Київ, з Корпорації «Енергоресурс-Інвест», м. Львів на користь позивача стягнуто 261 900 грн. основного боргу, 598, 39 грн. 3 % річних, 2 924, 89 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 233, 26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення 30 000 грн. основного боргу провадження у справі припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, отримавши товар від позивача, частково оплатив його вартість, в результаті чого у нього виникла заборгованість, на суму якої нараховано 3 % річних. Однак, суд врахувавши ст. 530 ЦК України, здійснив перерахунок 3 % річних. Також враховуючи часткову сплату основного боргу під час судового розгляду справи, суд припинив провадження в цій частині позовних вимог.
У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати, посилаючись на те, що на час розгляду справи немає рішення господарського суду про визнання укладеного правочину між сторонами дійсним, це питання не виносилось на вирішення належним чином, тобто така вимога не містилась у позовній заяві. Крім цього, апелянт зазначив, що підписи осіб на видаткових накладних №№ МЛ-0481, МЛ-0510 та МЛ-0519 не збігаються.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що згідно попереднього усного договору ТзОВ «Малакіон»підготувало та виставило пропозицію Корпорації «Енергоресурс-Інвест»рахунки на поставку продукції. Письмовим підтвердженням прийняття пропозиції ТзОВ «Малакіон»позивач вважає дії по оформленню Корпорацією «Енергоресурс-Інвест»довіреностей № 2049 від 25.08.2010 р., № 2112 від 02.09.2010 р. та № 2113 від 08.09.2011 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженими представниками Корпорації та прийняття товарно-матеріальних цінностей згідно видаткових накладних № МЛ-0481 від 25.08.2010 р., № МЛ-510 від 03.09.2010 р. та № МЛ-0519 від 08.09.2010 р., які підписані представниками обох сторін. Позивач вказав, що відповідач частково сплатив борг в сумі 740 000 грн., а також після подання апеляційної скарги -50 000 грн.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ТзОВ «Малакіон» з 25.08.2010 р. по 08.09.2010 р. поставлено Корпорації «Енергоресурс-Інвест» згідно видаткових накладних № МЛ-0481 від 25.08.2010 р., № МЛ-0510 від 03.09.2010 р., № МЛ-0519 від 08.09.2010 р., довіреностей на отримання матеріальних цінностей № 2049 від 25.08.2010 р, № 2112 від 02.09.2010 р., № 2133 від 08.09.2010 р. та товарно-транспортних накладних товар на загальну суму 951 900 грн.
У зв'язку з тим, що відповідачем вартість отриманого товару було сплачено лише в розмірі 660 000 грн., позивач 14.01.2011 р. надіслав відповідачу претензію № 1, в якій вимагав оплатити суму заборгованості, однак, вказана претензія залишена відповідачем без належного реагування.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 291 900 грн.
Відповідно до надісланої позивачем заяви, відповідач ще додатково сплатив суму основного боргу в розмірі 30 000 грн. після порушення провадження у справі.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що місцевим господарським судом підставно припинено провадження у справі в частині стягнення 30 000 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до п. 11 ст. 80 ГПК України.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.
Відповідно до домовленостей, досягнутих сторонами, позивач здійснив поставку відповідачу товару, що підтверджується належним чином оформленими накладними та довіреностями. Таким чином, позивач вчинив дії щодо передачі товару та передав такий, а відповідач прийняв товар, підтвердивши прийняття підписом уповноваженої особи на накладній та передачею довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.
При цьому, слід вказати, що посилання апелянта про невідповідність підписів на видаткових накладних не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається із видаткових накладних № МЛ-0481 від 25.08.2010 р., № МЛ-0510 від 03.09.2010 р. та № МЛ-0519 від 08.09.2010 р. (а. с. 21 -23) зі сторони відповідача (одержувача товару) вони підписані особами, підписи яких відображені у довіреностях № 2049 від 25.08.2010 р., № 2112 від 02.09.2010 р. та №2133 від 08.09.2010 р. (а. с. 27 -29).
З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обов'язок у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги.
Оскільки строк виконання зобов'язання сторонами визначений не був, позивач, в порядку ст. 530 ЦК України, направив відповідачу вимогу (претензію) про сплату боргу, яка залишена без розгляду та задоволення.
Відповідно до ч. 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Ст. 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог цієї статті, позивачем нараховано та заявлено до стягнення за період з 25.08.2010 р. по 17.02.2011 р. 3 % річних в сумі 4 021, 70 грн.
Оскільки у зобов'язанні між сторонами не було встановлено строку оплати вартості товару, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату вартості товару протягом 7 днів з дня отримання вимоги. Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, претензія (вимога) була надіслана 14.01.2011 р., у зв'язку з цим право нарахування 3 % річних у позивача виникає після спливу 7 днів (з врахуванням часу на поштовий обіг) з дня пред'явлення такої претензії (вимоги), тобто з 24.01.2011 р. Позивачем нараховано 3 % річних, починаючи з 25.08.2010 р., тобто до моменту виникнення у відповідача обов'язку з оплати після заявленої претензії (вимоги). Відповідно до проведеного судом першої інстанції перерахунку, розмір 3 % річних за період з 24.01.2011 р. до 17.02.2011 р. становить 598, 39 грн.
Враховуючи наведене, апеляційна інстанція вважає, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано задоволив позовні вимоги в частині стягнення 261 900 грн. основного боргу, 598, 39 грн. 3 % річних. Відповідно, в частині стягнення 30 000 грн. основного боргу провадження підставно припинено, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Львівської області від 11.04.2011 р. у справі № 5015/1106/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Корпорації «Енергоресурс-Інвест», м. Львів -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С. М.
Суддя Марко Р. І.
Повний текст постанови виготовлений 10.06.2011 р.