79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.06.11 Справа№ 5015/2945/11
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом:Приватного підприємства “ВМ Капітал” (м.Львів)
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТЕКС ЗАХІД” (м.Львів)
про:стягнення заборгованості в розмірі 150 000,00 грн.
Суддя :В.М. Пазичев
При секретарі :І.Є.Башак
Представники сторін:
від позивача:Галонський В.М.- директор Приватного підприємства “ВМ Капітал”
від відповідача :Ласаєва О.А.- директор Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТЕКС ЗАХІД”
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства “ВМ Капітал” (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТЕКС ЗАХІД” (м.Львів) про стягнення заборгованості в розмірі 150 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 01.06.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 06.06.2011 року. В судовому засіданні 06.06.2011 року розгляд справи відкладено до 09.06.2011 року, для надання доказів по справі.
Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 01.06.2011 року, про відкладення від 06.06.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
06.06.2011 року за вх.№12632/11 позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Представник позивача позов підтримав повністю, просив позовні вимоги задоволити з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 01.06.2011 року, про відкладення від 06.06.2011 року не виконав повністю, відзив на позов представив.
06.06.2011 року за вх.№12639/11 відповідач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 06.06.2011 року відповідач подав відзив на позов, в якому визнає позовні вимоги позивача.
06.06.2011 року за вх.№12633/11 сторони подали заяву про затвердження мирової угоди, оформлену та підписану обома сторонами.
07.06.2011 року за вх.№12881/11 відповідач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Позов розглянуто в присутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 09.06.2011 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
19 травня 2011 року між сторонами за реєстровим №3066 укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1., відповідно до розділу 1 якого, передбачено укладення між сторонами в термін до 27.05.2011 року основного договору щодо купівлі-продажу нежитлової будівлі, загальною площею 80,3 кв.м., яка розташована за адресою: м.Львів, проспект Чорновола В., будинок 2.
Згідно п.2.1 попереднього договору, відповідач зобов»язався укласти основний договір та продати позивачу будівлю в термін до 27 травня 2011 року включно при виконанні ним п.2.3 попереднього договору, яким встановлено обов»язок позивача сплатити відповідачу 150 000,00 грн. як попередню оплату за нежитлову будівлю по майбутньому платежу за основним договором.
Позивачем, в якості попередньої оплати, сплачено відповідачу 150 000,00 грн., з яких 30 000,00 грн. - платіжним дорученням №1 від 26.05.2011р., 80 000.00 грн. - платіжним дорученням №2 від 26.05.2011 р., 40 000,00 грн. - платіжним дорученням №3 від 27.05.2011р.
Всупереч умовам попереднього договору, відповідач основний договір (договір купівлі-продажу) у строк до 27.05.2011р. включно не уклав, на підписання договору до нотаріуса не з»явився, а на запит позивача повідомив листом №1/28/5 від 28.05.2011р. про необхідність надання йому додаткового часу для підготовки документів та про потребу у перегляді ціни продажу будівлі.
Як зазначає позивач, згідно п.3.4 попереднього договору, у випадку невиконання відповідачем зобов»язань щодо підготовки документів для укладення основного договору купівлі-продажу у визначений строк, він негайно повертає покупцю 150 000,00 грн. Однак, як вбачається з повідомлення відповідача, останній таке повернення здійснювати не бажає, а його вимога про перегляд ціни основного договору є неприйнятною для позивача. В силу неможливості досягнути згоди щодо основних умов договору, незважаючи на укладення попереднього договору, відповідач неправомірно володіє перерахованими йому грошовими коштами, чим грубо порушує права та інтереси позивача.
Позивач стверджує, що правові підстави на володіння отриманими відповідачем грошовими коштами у сумі 150 000,00 грн. у останнього відсутні.
Позивач наголошує, що, враховуючи вищенаведене, станом на день подання позовної заяви, всупереч умовам попереднього договору, відповідач не повернув позивачу отримані грошові кошти і його заборгованість складає 150 000,00 грн., чим порушено умови зобов»язання.
Відповідач подав в судовому засіданні 06.06.2011 року відзив, в якому зазначає, що він не виконав умови попереднього договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19.05.2011 року, а саме: згідно з умовами вищезазначеного договору в термін до 27.05.2011 року не був укладений основний договір та не було продано покупцеві нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Чорновола,2, оскільки не були підготовлені у вищезазначений термін всі необхідні документи для укладення договору купівлі-продажу. Відповідач зазначає, що позивач виконав своєчасно умови попереднього договору, а саме: перерахував 150 000,00 грн. на рахунок ТзОВ “Новотекс-Захід”. Кошти, перераховані позивачем, не були повернені позивачу, оскільки були витрачені на господарську діяльність відповідача. Відповідач стверджує, що позивач звертався з проханням повернути кошти, у зв”язку з тим, що не були вчасно виконані умови попереднього договору купівлі-продажу нежитлової будівлі. Однак, кошти не були повернені, оскільки вони були заплановані для використання у процесі господарської діяльності. Відповідач зазначає, що, оскільки підприємство не має можливості повернути кошти, тому має намір повернути майном.
Отже, загальна сума боргу, що підлягає сплаті відповідачем становить 150 000,00 грн.
Станом на момент розгляду справи відповідач не подав докази погашення заборгованості.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного :
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.
У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 182 ГК України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Згідно ч.4 ст. 182 ГК України, зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.
Згідно ч.5 ст. 182 ГК України, відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 635 Цивільного кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Отже, як встановлено в ході судового розгляду справи, у встановлені попереднім договором строки, тобто до 27.05.2011 року, основний договір між сторонами укладений не був, а належних та допустимих доказів внесення у встановленному чинним законодавством України порядку змін до умов попереднього договору, включаючи щодо строку укладення основного договору, учасниками судового процесу не надано. Тоді, згідно ст. 182 ГК України та ст.635 ЦК України, зобов”язання позивача щодо попередньої оплати відповідачу коштів в сумі 150 000,00 грн. припиняються.
Таким чином, у відповідності до п.3.4 попереднього договору, у випадку невиконання продавцем взятих на себе відповідно до умов даного договору зобов”язань, а саме, невиконання зобов”язань щодо підготовки документів для укладення основного договору купівлі-продажу у визначений даним договором строк, він (продавець) негайно повертає покупцю -150 000,00 грн.
Крім того, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, проти позовних вимог не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Оскільки в судовому засіданні судом встановлено, що умови договору відповідачем не виконані повністю, а також відповідач в судовому засіданні визнав факт заборгованості перед позивачем, у суда відсутні підстави вважати, що такі дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані інтереси інших осіб.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов визнав і не подав докази погашення боргу, і у суду немає підстав вважати, що дії відповідача суперечать законодавству або поршують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства “ВМ Капітал” (м.Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТЕКС ЗАХІД” (м.Львів) про стягнення заборгованості в розмірі 150 000,00 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.
У відповідності до ч. 1 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
06.06.2011 року за вх.№12633/11 сторони подали заяву про затвердження мирової угоди, оформлену та підписану обома сторонами.
Частиною 3 ст. 78 ГПК України встановлено, що мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.
Згідно даної мирової угоди, відповідач визнає заборгованість перед позивачем в розмірі 150 000,00 грн. та в якості погашення цього боргу, відповідач зобов”язується передати позивачу нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 80,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Львів, пр-т.Чорновола В. (вул.700-річчя), будинок 2.
Однак, у позовній заяві, мова йде про вимогу позивача стягнути з відповідача суму 150 000,00 грн., яка безпідставно утримується відповідачем в зв”язку з ухиленням останнього від виконання своїх зобов”язань відповідно до умов попереднього договору щодо укладення основного договору.
Отже, в умовах мирової угоди, поданої сторонами, йдеться не про зобов'язання за попереднім договором № 3066 від 19.05.2011 року, а про інші зобов'язання, які не є предметом позову у справі № 5015/2945/11.
Суд наголошує, що станом на 09.06.2011 року позивач ні предмет, ні підставу позову не змінював, розмір позовних вимог не збільшував.
Таким чином, суд не може погодитись з сторонами про те, що зазначена угода є мировою, оскільки, згідно зі статтею 78 ГПК України, мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову, тому правових підстав до затвердження такої угоди немає, а дана мирова угода затвердженню судом не підлягає.
Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.
Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.
Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №4 від 30.05.2011 року на суму 1 500,00 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №5 від 30.05.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “НОВОТЕКС ЗАХІД” (79000, м.Львів, пл.Маланюка,2/2А, код ЄДРПОУ 35664671, п/р 2600001100965 в ЦФ ПАТ “Кредобанк”, МФО 325365, інші реквізити в матеріалах справи відсутні) на користь Приватного підприємства “ВМ Капітал” (79040, м.Львів, вул.Городоцька,226; п/р 2600601344466 в ЦФ ПАТ “Кредобанк”, МФО 325365, код ЄДРПОУ 37693950) - борг у сумі 15 000 (сто п”ятдесят тисяч) грн. 00 коп., 1 500 (тисяча п”ятсот) грн. 00 коп. - сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Суддя : В.М. Пазичев
Суддя Пазичев В.М.