01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2011 № 52/53
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.06.2011 року по справі № 52/53 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Атем», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 14.03.2011 року) по справі № 52/53 (суддя - Чебикіна С.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Промбуд-
монтаж», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» м. Київ
про стягнення 68 232,36 грн.
У січні 2011 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 20 000,00 грн. основного боргу, 13 518,90 грн. пені, 3 830,14 грн. 3% річних, 30 883,31 грн. інфляційної складової боргу, а загалом 68 232,36 грн. у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань за договором підряду № 368/08 від 14.08.2007 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.03.2011 року (підписаного 14.03.20111 року) у справі № 52/53 позовні вимоги задоволені частково вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Промбуд-монтаж» 20 000 грн. 00 коп. основного боргу, 30 883 грн. 31 коп. інфляційної складової боргу, 3 812 грн. 06 коп. 3% річних, 13 399 23 коп. пені, 680 грн. 94 коп. державного мита та 235 грн. 52 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Атем» м. Київ, звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом до того ж порушено вимоги ст. 69 ГПК України, оскільки рішення судом винесено до закінчення встановлених ст. 69 ГПК України процесуальних строків що потягло за собою порушення процесуальних прав відповідача, так як останній не скористався своїм правом заявлення про закінчення строку позовної давності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року по справі № 52/53 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 07.06.2011 року.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав її необґрунтованості та безпідставності та просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2011 року по справі № 52/53 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.08.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Атем» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрспецбуд-монтаж» (підрядник) укладено договір підряду № 368/08, за умовами якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити роботи.
Строк дії договору: початок - з моменту підписання, закінчення: з моменту виконання зобов'язань (п. 4.4 договору).
Згідно п. 2.1 договору ціна договору становить 220 000,00 грн.
Відповідно до п. 3.3 договору кінцевий розрахунок за договором провадиться замовником не пізніше 5 днів після повного завершення робіт, включаючи усунення виявлених під час приймання недоліків та підписання акту приймання виконаних робіт.
На виконання умов договору позивач в повному обсязі виконав всі роботи передбачені договором, на загальну суму 220 000,00 грн., що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт від 05.11.2007 року на суму 220 000,00 грн.
Проте, замовник за виконані роботи вартістю 220 000,00 грн. розрахувався частково - у сумі 200 000,00 грн., що підтверджується виписками банку з рахунку позивача, і має заборгованість перед останнім в сумі 20 000,00 грн.
Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання з виконання робіт за спірним договором, а замовник не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт та має перед позивачем заборгованість у сумі 20 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 19.10.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрспецбуд-монтаж» (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Промбуд-монтаж» (новий кредитор/позивач) було укладено договір № 2 про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до ТОВ «Атем» (боржник) належне первісному кредитору на підставі договору підряду № 368/08 від 14.08.2007 року (а.с. 9 -10).
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Застережень щодо неможливості зміни кредитора договір підряду № 368/08 від 14.08.2007 року не містить.
За договором відступлення права вимоги, новий кредитор одержує право вимагати від боржника сплати прямого боргу в розмірі, визначеному п.п. 2.1 цього договору, а також набуває прав нараховувати всі передбачені зазначеними вище правочинами та законодавством України штрафні санкції та вимагати від боржника їх сплати (п.п. 1.3 договору).
Згідно п.п. 2.1.1 договору борг боржника перед первісним кредитором за договором підряду № 368/08 від 14.08.2007 року складає 20 000,00 грн.
Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем не надано а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду.
Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 20 000,00 грн. є обґрунтованими, і тому правомірно задоволені.
Щодо строку позовної давності, то колегія апеляційного суду зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦКУ). В даному випадку, перебіг строку позовної давності починається з 11.11.2007 року, тобто не пізніше 5 днів після повного завершення робіт та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, які відповідно до акту були прийняті 05.11.2007 року.
Однак, відповідно до норм ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
З матеріалів справи вбачається, що боржником у січні та квітні 2008 року було здійснено часткові оплати, а відтак, строк позовної давності переривається та відповідно закінчується в квітні 2011 року.
А тому, твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку позовної давності за основним зобов'язанням є безпідставними.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 3 830,14 грн. та інфляційних в розмірі 30 883,31 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором підряду № 368/08 від 14.08.2007 року, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 30 883,31 грн. інфляційної складової боргу, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та правильність нарахування перевірені судами першої та апеляційної інстанцій.
Вимоги позивача про стягнення 3% річних також правомірно визнано місцевим господарським судом обґрунтованими, однак внаслідок перерахунку, здійсненого судом першої інстанції та перевіреного апеляційним господарським судом правомірно задоволені частково в розмірі 3 812,06 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач також просить стягнути 13 518,90 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.2 договору підряду № 368/08 від 14.08.2007 року у випадку несвоєчасного виконання замовником обов'язків щодо здійснення оплати останній сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Суд першої інстанції правомірно визнав вимоги щодо стягнення пені обґрунтованими, однак внаслідок перерахунку, здійсненого судом першої інстанції та перевіреного апеляційним господарським судом зазначені вимоги задоволені частково в розмірі 13 399,23 грн.
Що стосується застосування строку позовної давності щодо стягнення пені слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в суді першої інстанції заяви про застосування строків позовної давності заявлено не було.
Судовою колегією підлягають відхиленню в зв'язку з недоведеністю доводи скаржника про те, що у зв'язку з незастосуванням судом першої інстанції ст. 69 та ст. 77 ГПК України, відповідач був позбавлений можливості надати суду першої інстанції пояснення щодо предмету спору, сум позовних вимог, відзиву на позовну заяву, і заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені та основного боргу, з огляду на наступне.
За змістом статті 22 ГПК України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов'язком сторони, яка повинна добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У п. 11 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК України» зазначається, що стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, що є порушенням припису п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.
Матеріалами справи підтверджується, що учасники судового процесу були належним чином повідомлені про місце розгляду справи та підтверджується сприяння суду першої інстанції сторонам по справі у з'ясуванні фактичних обставин справи у повному обсязі, з дотриманням принципів судочинства.
Так, відповідно до норм ст.ст. 64, 65 ГПК України 20.01.2011 року господарським судом Київської області було прийнято ухвалу про порушення провадження у справі № 52/53 та надіслано учасникам судового процесу, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Крім того, матеріали справи підтверджують, що місцевий господарський суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Так, наявною у справі ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2011 року (а.с. 42) підтверджено, що господарський суд у межах процесуальних строків відкладав розгляд справи у зв'язку з клопотанням представника відповідача. Крім того, суд першої інстанції запропонував відповідачу надати умотивовані та документально підтверджені заперечення позовних вимог.
Утім, відповідач залишив поза реагуванням запропонований йому судом спосіб повідомити суд про свою правову позицією з приводу заявлених до нього вимог і не скористався правом направити до суду заяву про застосування правил про позовну давність, тому негативні наслідки цього має нести відповідач.
Судова колегія враховує, що питання про відкладення розгляду справи у межах строків, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. У випадку нез'явлення представників сторін чи інших учасників судового процесу у судове засідання господарський суд, якщо наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
До того ж, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, відповідач мав можливість направити в судові засідання 10.02.2011 року та 03.03.2011 року іншого повноважного представника, подати відзив на позовну заяву, а також заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
Прийняття рішення зі спору по суті позовних вимог у відсутність сторони, повідомленої належним чином про час і місце судового засідання, не є порушенням принципів судочинства, адже у разі відсутності можливості направити у судове засідання представника, сторона не позбавлена права на участь у розгляді справи іншим представником чи керівником юридичної особи.
Крім того, навіть при застосуванні апеляційним господарським судом положення ч. 3 ст. 104 ГПК України, при перегляді рішення місцевого суду, яке повинен бути здійсненний судом апеляційної інстанції, останній позбавлений можливості приймати заяву про застосування строку позовної давності.
Пунктом 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 № 01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що за змістом ст.. 267 ЦК України відповідну заяву має бути зроблено в суді першої інстанції до моменту прийняття ним рішення по суті заявлених вимог. Інше означало б можливість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду (внаслідок застосування позовної давності та в зв'язку з цим необхідності відмови в позові) за відсутності підстав для такого скасування, передбачених статтею 104 ГПК.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що заява відповідача про необхідність застосування до позовних вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності за правилами ст. 258 ЦК України до вимог позивача про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» пені не може бути задоволена судом апеляційної інстанції, оскільки в силу частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З матеріалів справи вбачається та як було зазначено вище, відповідачем у суді першої інстанції не було заявлено про застосування правил про позовну давність, тому її не може прийняти суд апеляційної інстанції, адже згідно зі ст. 101 ГПК України судом апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді попередньої інстанції.
Внаслідок викладеного вище, колегія апеляційного суду прийшла до висновку що правомірної позиції суду першої інстанції про задоволення позову частково, а саме 20 000 грн. 00 коп. основного боргу, 30 883 грн. 31 коп. інфляційної складової боргу, 3 812 грн. 06 коп. 3% річних, 13 399 23 коп. пені.
Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги та слугувати підставами для скасування рішення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2011 року у справі № 52/53 - слід залишити без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Атем», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2011 року у справі № 52/53 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2011 року у справі № 52/53 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 52/53 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді
08.06.11 (відправлено)