01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.06.2011 № 26/395
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кошіля В.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача не з'явились,
від відповідача не з'явились,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська група морепродуктів» на рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2011 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська група морепродуктів»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Островок Рітейл Груп»
про стягнення 39 560,58 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська група морепродуктів» (далі позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Островок Рітейл Груп» (далі відповідач) 39 560,58 грн., з яких 28 570,41 грн. основний борг, 990,17 грн. індексу інфляції та 10 000,00 грн. витрат на юридичні послуги.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.03.2011 у справі № 26/395 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 28 570,41 грн. основного боргу, 285,70 грн. державного мита та 170,44 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій та збитків задовольнити повністю.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчить відповідний штамп апеляційного господарського суду на звороті у лівому нижньому куті ухвали від 17.05.2011 про прийняття апеляційної скарги до провадження з відміткою про відправку документа, здійсненою згідно із вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 21399.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, 17.02.1010 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 183/01/10 (далі договір), відповідно до умов якого позивач, як постачальник, поставляє і передає у власність відповідача, як покупця, товар, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а відповідач приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором (п. 1.1. договору).
Моментом здійснення поставки товарів позивачем є їх отримання відповідачем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товаротранспортна накладна, видаткова накладна тощо.) (п. 2.5. договору).
Відповідно до п. 2.6. договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою відповідача видаткової (товарно-транспортної) накладної (п. 2.5.).
Відповідач здійснює розрахунок з позивачем за поставлений товар не пізніше 15 банківських днів з моменту набуття права власності на поставлений товар (п. 5.2. договору).
Розрахунок проводиться у безготівковій формі, в національній грошовій одиниці (п. 5.3. договору).
Умовами розділу 6 договору передбачено, що позивач зобов'язаний поставити відповідачу товар на умовах даного договору, а відповідач зобов'язаний прийняти та оплатити поставлені товари у розмірі та в термін, передбачений даним договором.
Матеріали справи свідчать, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи (а. с. 21-55), отримання товару за видатковими накладними підтверджується підписом представника відповідача та печаткою відповідача на вказаних накладних; за накладними повернення постачальнику (а. с. 56-63) відповідачем було повернуто деякий товар, що позивачем не заперечується та підтверджується.
Таким чином, з урахування повернення товару, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за договором товар становить 28 570,41 грн.
27.04.2010 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу щодо погашення заборгованості (а. с. 64), в якій просив впродовж семи днів з моменту отримання даної вимоги перерахувати грошові кошти в розмірі 28 570,41 грн. на рахунок позивача, отримання якої відповідачем підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 04946669 (а. с. 65).
Відповідь відповідача на вказану вимогу в матеріалах справи відсутня, як відсутні і докази повернення грошових коштів в розмірі 28 570,41 грн.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За умовами ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджується та відповідачем не заперечується, що відповідач свого обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за договором, доказів про її погашення відповідач не надав, то апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товару в розмірі 28 570,41 грн. обґрунтовано задоволена господарським судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть майнову відповідальність, встановлену цим договором та діючим законодавством України.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач свого обов'язку щодо належного виконання умов договору не виконав, а саме не перерахував на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 28 570,41 грн., то апеляційний господарський суд вважає, що господарський суд першої інстанції не обґрунтовано відмовив у задоволені вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції, який за розрахунком апеляційного господарського суду становить 171,42 грн. (28 570,41 х 100,9 (індекс інфляції за березень 2010 року) : 100 - 28 570,41 = 257,13; 28 570,41 х 99,7 (індекс інфляції за квітень 2010 року) : 100 - 28 570,41 = - 85,71; 28 570,41 х 99,4 (індекс інфляції за травень 2010 року) : 100 - 28 570,41 = - 171,42; 28 570,41 х 99,6 (індекс інфляції за червень 2010 року) : 100 - 28 570,41 = - 114,28; 28 570,41 х 99,8 (індекс інфляції за липень 2010 року) : 100 - 28 570,41 = - 57,14; 28 570,41 х 101,2 (індекс інфляції за серпень 2010 року) : 100 - 28 570,41 = 342,84).
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідач 10 000,00 грн. витрат на юридичні послуги апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Статтею 44 ГПК України встановлено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.
Із наявних у справі документів, наданих позивачем на підтвердження понесення 10 000,00грн. витрат на юридичні послуги, зокрема, договору № 06/10 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 11.02.2010, додаткової угоди (замовлення) від 11.02.2010, акту здачі-прийому виконаних послуг, складеного 14.02.2011, довіреності від 07.06.2010 представника позивача, не вбачається того, що позивачу були надані юридичні послуги адвокатом або адвокатським об'єднанням.
Таким чином, сплачену позивачем суму 10 000,00 грн. витрат на юридичні послуги немає підстав віднести до складу судових витрат та покласти їх на відповідача у порядку, встановленому ст. 49 ГПК України.
Також відсутні підстави, передбачені нормами ГК України та ЦК України, для стягнення суми 10 000,00 грн. витрат на юридичні послуги як збитків, оскільки ці витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходиться у необхідному зв'язку із заявленими позивачем вимогами, що ґрунтуються на порушенні зобов'язання, передбаченого умовами договору, а тому апеляційний господарський суд позбавлений можливості задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат на юридичні послуги за недоведеністю доказів.
Слід також зазначити, що 10 000,00 грн. витрат на юридичні послуги не співрозмірні із сумою позову (28 570,41 грн.).
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції зміні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська група морепродуктів» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2011 у справі № 26/395 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Островок Рітейл Груп» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, офіс 39, код 36423758) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська група морепродуктів» (02660, м. Київ, пр-кт Визволителів, 7, код 33344878) 28 570,41 грн. основного боргу, 171,42 грн. збитків від інфляції, 287,43 грн. державного мита, 171,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.»
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Островок Рітейл Груп» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, офіс 39, код 36423758) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська група морепродуктів» (02660, м. Київ, пр-кт Визволителів, 7, код 33344878) 54,09 грн. відшкодування витрат за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.
5. Матеріали справи № 26/395 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді