донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
07.06.2011 р. справа №17/17/2011
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів
Приходько І. В.,
Донця О. Є., Скакуна О. А.
за участю
представників сторін:
від позивача:
не з'явився;
від відповідача:
не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні технології»м. Луганськ
на рішення господарського суду
Луганської області
від
28.03.2011р.
у справі
№17/17/2011 (суддя Фонова О.С.)
за позовом
промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат»м. Київ
до
товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні технології»м. Луганськ
про
стягнення 19 966,32 грн.
Промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Агромат» (далі -Компанія) звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні технології»(далі -Товариство) про стягнення боргу у розмірі 19 966,32грн.
У ході розгляду справи позивач надавав ь заяву про зміну підстав позову, в якій наполягав на стягненні з відповідача заборгованості за отриманий товар у сумі 19 966,32 грн. на підставі договору №19/08 від 19.12.2008р. Судом першої інстанції вказану заяву залишено без розгляду у зв'язку з тим, що вона подана після початку розгляду справи по суті в порушення вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням господарського суду Луганської області від 28.03.2011 р. у справі №17/17/2011 позовні вимоги Компанії задоволені у повному обсязі з мотивів їх доведеності та обґрунтованості.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права.
Зокрема, апелянт посилається на те, що судом не взято до уваги, що поставка товару за спірними накладними відбувалась не у спрощений порядок, а на умови виконання договору № 19/08 від 19.12.2008р. (далі - Договір). Крім того, скаржник посилався на порушення судом положень ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на думку відповідача, без клопотання сторони вийшов за межі позовних вимог.
Також апелянт зазначив, що реквізити накладних, на які посилається позивач, не відповідають реквізитам накладних, що містяться в матеріалах справи, що свідчить про недоведеність позивачем факту поставки товару за накладними, які вказані в позові.
У судове засідання 07.06.2011 р. представники сторін не з'явились, хоча про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти вимог скаржника заперечував, вважає рішення обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається тільки на документи, які знаходяться в матеріалах справи та досліджувались господарським судом, а також, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд встановив наступне.
Відповідно до стверджень позивача, ним на адресу відповідача був переданий товар (будівельні матеріали) на загальну суму 19 966,32 грн. за накладними № 09/457030 від 18.09.2009р., № 09/439318 від 18.09.2009р., № 09/528159 від 04.11.2009р., № 09/5311710 від 25.11.2009р. та № 09/5311708 від 25.11.2009р., про що свідчить підпис уповноважених осіб відповідача у графі „отримав, претензій к якості і кількості товару не маю”. Повноваження вказаних осіб щодо отримання товару підтверджуються довіреностями № 685 від 18.09.2009 р., № 729 від 04.11.2009 р., № 745 від 25.11.2009 р.
Крім того, судова колегія зазначає, що взагалі проти факту отримання товару не заперечував і відповідач у письмових поясненнях та в апеляційній скарзі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема договори та інші правочини. Частиною першої ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія прийшла до висновку, що сторонами за змістом наявних у справі накладних було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов за договором поставки, що передбачені законом для даного виду зобов'язань, а саме: найменування товару, його кількість та ціну.
Отже, суд прийшов до висновку, що між сторонами було укладено господарський договір у спрощений спосіб, оскільки матеріали справи свідчать про здійснення сторонами дій, які направлені на настання відповідних правових наслідків: обов'язок позивача поставити товар, а відповідача - оплатити його. Дослідивши правочин, з якого виникли права та обов'язки сторін, судова колегія прийшла до висновку, що за своєю правовою природою та змістом це договір поставки, правовідносини за яким регулюються положеннями §§1, 3 Глави 54 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, строки оплати отриманого товару сторонами визначені не були.
Відповідно до положень п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як свідчать матеріали справи позивачем 16.12.2010 р. на адресу відповідача рекомендованою поштою було надіслано вимогу № 2398, в якій він просить сплатити заборгованість в сумі 25 452,49 грн., у тому числі за накладними №09/457030 від 18.09.2009р., №09/439318 від 18.09.2009р., №09/528159 від 04.11.2009р., №09/5311710 від 25.11.2009р. та № 09/5311708 від 25.11.2009р.
Відповідно до копії поштового повідомлення вказана вимога отримана відповідачем 20.12.2010 р. (а.с.14).
Як визначено положеннями ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору. Аналогічні положення містить ст.526 Цивільного кодексу України.
Належні та допустимі докази виконання обв'язку щодо оплати вартості отриманого товару відповідачем до суду надані не були.
Всупереч приписам вищевказаних норм, відповідач на час розгляду справи не виконав обов'язок замовника в частині оплати вартості продукції, тому позовні вимоги в цій частині цілком правомірно задоволені судом першої інстанції на суму 19 966,32 грн.
Апелянт в обґрунтування доводів скарги посилався на ті обставини, що поставка товару за спірними накладними відбувалася не на виконання домовленості між сторонами, а за умовами Договору. Проте, вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не узгоджуються з загальними засадами цивільного законодавства, як-то розумність, добросовісність та справедливість і не спростовують факту поставки товару та обов'язку відповідача сплатити вартість продукції, тому зазначене не може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Крім того, судова колегія зазначає, що ані в накладних, ані в довіреностях немає посилання на Договір в будь-якій формі.
З тих саме підстав не приймаються до уваги й доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом положень ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки посилання в рішенні на умови Договору не спростовує висновки суду щодо обов'язку відповідача оплатити отриманий товар.
Щодо доводів відповідача про невідповідність реквізитів накладних, на які посилається позивач у позовній заяві та наданих до матеріалів справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що при дослідженні матеріалів справи встановлено тотожність номерів накладних У позовні заяві позивачем не вказано лише літери первинних документів, а саме «БО», що поряд із збігом номерів, найменування товару, його кількості та вартості не дає підстав суду вважати факт поставки товару недоведеним матеріалами справи.
Твердження апелянта, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про зміну підстав позову, порушив норми Господарського процесуального кодексу України та вийшов за межи позовних вимог, не знайшли свого підтвердження, оскільки відмовивши у клопотанні про зміну підстав позову, відповідно до положень статті 22 ГПК України, суд першої інстанції має розглядати первісні позовні вимоги, що були заявлені позивачем у позовній заяві.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
З огляду на вказане, судовою колегією не приймаються до уваги заперечення апелянта, оскільки вони не підтверджуються належними і допустимим доказами та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Луганської області від 28.03.2011 р. у справі №17/17/2011 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні будівельні технології»м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 28.03.2011 р. у справі №17/17/2011 залишити без задоволення, рішення господарського суду Луганської області 28.03.2011 р. у справі №17/17/2011 -без змін.
Головуючий суддя І. В. Приходько
Судді О. Є. Донець
О. А. Скакун
Надруковано: 5 прим.
1-позивачу
2-відповідачу
3-у справу
4-ГСЛО
5-ДАГС