"07" червня 2011 р. Справа № 5016/857/2011(4/50)
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
при секретарі Кондратова О.В..,
з участю представників сторін:
від позивача, не з'яився,
від відповідача, не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5016/857/2011(4/50) За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомир”,
вул. Новозаводська, 1, м. Миколаїв, 54028,
до відповідача Приватного підприємства “ВОЗНЕСЕНСЬК ЛІС”,
с.Рацинська Дача, Вознесенський район, Миколаївська область, 56543,
про стягнення в сумі 4734,90 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Автомир” (далі-позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Приватного підприємства “ВОЗНЕСЕНСЬК ЛІС” (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 4734,90 грн.
Представник позивача в ході розгляду справи підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.
Про час і місце судового засідання сторін повідомлено належним чином. Проте відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався, позов не заперечив і не спростував, відзив на позовну заяву не надав. При цьому, направлені на юридичну адресу відповідача ухвали суду з повідомленням про день, час і місце розгляду справи повернуті органами зв'язку з позначкою «такої адреси немає». Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, то повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, що повернуто органами зв'язку з позначкою «такої адреси немає» з урахуванням конкретних обставин цієї справи, суд вважає належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення відповідача про вчинення судом певних процесуальних дій, а тому визнає можливим розглянути справу за відсутності представника останнього.
Відповідно до положень ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, при цьому суд виходив з такого:
Постановою господарського суду Миколаївської області по справі № 18/106/09 від 18.11.2009р. позивача було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру і призначено ліквідатором Шульгу Д.Л.
На виконання положень ст. 31, 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, керуючись приписами протоколу № 2 засідання комітету кредиторів позивача від 07.12.2009р., Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994р. № 69, ліквідатором Шульгою Д.Л. був виданий наказ № 2 від 10.12.2009р., відповідно до якого була запроваджена процедура інвентаризації, в тому числі дебіторської заборгованості позивача, а також призначена повноважна робоча інвентаризаційна комісія, яка здійснила інвентаризацію з дотриманням всіх приписів чинного законодавства.
Відповідно до Інвентаризаційного опису дебіторської заборгованості позивача від 01.02.2010р., затвердженого ліквідатором Шульгою Д.Л. та повним складом членів інвентаризаційної комісії, ліквідатор Шульга Д.Л. встановив, що дебіторська заборгованість відповідача становить 4734,90 грн., яку він просить стягнути з відповідача.
Суд не погоджується з позицією позивача, оскільки відповідно до вимог статті 33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення дебіторської заборгованості у розмірі 4 734, 90 грн., посилається лише на інвентаризаційний опис дебіторської заборгованості ТОВ “Автомир” від 01 лютого 2010 року, затвердженого ліквідатором підприємства-боржника ТОВ “Автомир”Д.Л.Шульгою і повним складом членів інвентаризаційної комісії.
Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно приписам п. 1 ст. 55, п. 1 ст. 67 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Згідно п. 1 ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Відповідно до змісту п. 1 ст. 173, ст. 174 та п. 1 ст. 175 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
Правила глави 22 Господарського кодексу України поширюються на існуючі господарські зобов'язання.
Підстави та межі господарсько-правової відповідальності мають місце лише у вчиненому правопорушенні в сфері господарювання.
Таким чином, всупереч зазначеним процесуальним нормам позивач не довів суду належними доказами, по-перше, факт наявності між сторонами господарських зобов'язань, по-друге, наявну заборгованість по цим зобов'язанням.
Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Оцінивши надані позивачем докази, суд згідно ст. 43 ГПК України, дійшов висновку, що товариство не довело належними доказами наявність боргу відповідача перед позивачем по спірним відносинам, а отже не підтвердило порушення своїх прав та законних інтересів відповідачем.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Оформлене відповідно до статті 84 цього Кодексу, рішення підписано 07.06.2011 року.
Суддя С.М.Коваль