"01" червня 2011 р. Справа № 5016/664/2011(4/43)
м. Миколаїв
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
( АДРЕСА_2, 54040)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
(АДРЕСА_1, 54031)
про визнання договору оренди приміщень від 01.01.2008р. дійсним,
суддя В.Д. Фролов
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_3 за довіреністю № 5533 від 05.09.2008 р.
від відповідача: ОСОБА_4 за довіреністю № 1784 від 25.05.2010 р.
в засіданні приймає участь:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулась до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі -Відповідач) про визнання договору оренди приміщень від 01.01.2008 р., укладеного між позивачем і відповідачем дійсним. Також просить покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач всупереч вимогам частини 2 статті 793, Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, ухиляється від нотаріального посвідчення договору оренди, який виконується обома сторонами.
У зв'язку із цим Позивач звернулась до суду про визнання договору оренди дійсним з посиланням на частину 2 статті 220 Цивільного кодексу України, згідно з приписами якої, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Відповідач заперечує позов з огляду на те, що позов не підлягає розгляду в господарському суді Миколаївської області, а позовні вимоги Позивача суперечать фактичним взаємовідносинам сторін і чинному законодавству.
Заслухавши представника позивача, відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, господарський суд -
Як підтверджується матеріалами справи, 01 січня 2008 року між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 з одного боку (надалі - орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (надалі - орендар) укладено договір оренди приміщення (надалі -договір).
Згідно з умовами договору орендодавець передав орендарю в платне користування індивідуально визначене майно площею 300 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (надалі за текстом - приміщення) на термін до 01 січня 2013 року.
Позивач вказує на те, що неодноразово, як в усній так і в письмовій формі, звертався до відповідача про належне оформлення договору, а саме нотаріальне його посвідчення, однак відповідач на протязі року ухилявся та продовжує ухилятися від нотаріального посвідчення вищезазначеного договору. При цьому сам договір виконувався обома сторонами.
Відповідач з цим не погоджується з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частиною 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За змістом згаданих норм момент вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, пов'язується з державною реєстрацією. У зв'язку з цим, до зазначеного моменту вони не с укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін, тому такі правочини не можна визнати дійсними з підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Крім того, у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Відповідно до ст. 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж: на три роки, підлягає державній реєстрації.
Враховуючи викладене, договір оренди приміщень від 01.01.2008 р., за яким строк оренди встановлюється принаймні у 5 років (якщо його розраховувати з 01.01.2008 р. до 01.01.2013 р.), не може бути визнано дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Відсутні підстави для застосування норм ч. 2 ст. 220 ЦК України до ситуації, що склалася, з таких причин.
Норми цієї статті передбачають декілька передумов для можливості визнання договору дійсним:
1) наявність домовленостей сторін щодо усіх істотних умов договору та обов'язкове підтвердження цього письмовими доказами;
2) повне або часткове виконання договору;
3) ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також; умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Схожі приписи містить і ст. 638 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Разом з тим, наданий позивачем договір оренди приміщень від 01.01.2008 р. не містить істотних умов щодо складу і вартості майна з урахуванням її індексації, орендної плати з урахуванням її індексації; порядку використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Сторонами не досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору, а відтак він є неукладеним.
Відсутнє також повне або часткове виконання договору.
Так, згідно з вимогами ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Пунктом 2.1. договору оренди приміщень від 01.01.2008 р. передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання акту прийому-передачі та діє до 01.01.2013 р., а п. 4.1.1. встановлює обов'язок орендодавця передати приміщення орендарю впродовж п'яти днів з моменту підписання договору.
В той же час відсутні докази передавання приміщення за актом, що свідчить про те, що навіть за умови наявності існування і узгодження сторонами всіх істотних умов, договір не набрав чинності, а відповідно ніяким чином не міг виконуватись.
Більш того, відсутні й інші докази виконання договору (окрім не передавання приміщення, позивач не довів ніяким чином наявність розрахунків за договором тощо). Додані позивачем три претензії, пояснення ОСОБА_3 ніяким чином не доводять жодних обставин, на які посилається позивач, адже складені ним самим або його представником, тобто особами, які є процесуально зацікавленими у даній справі.
Позивачем не доведено факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, адже, по-перше, договір ніяким чином не міг бути посвідчений нотаріально, оскільки він є неукладеним, а, по-друге, позивач ніколи не звертався до відповідача з подібними пропозиціями.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не надав жодних належних доказів на підтвердження припущень та обставин, на які він посилається у позовній заяві.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Зважаючи на наведене, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,
1. У задоволені позовних вимог відмовити.
Суддя В.Д.Фролов