79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.06.11 Справа № 5015/2086/11
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я., за участю представника позивача Ікавого М.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Страхове товариство “Гарантія”, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Київ в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Львів про стягнення 15218 грн. 73 коп.
Відкрите акціонерне товариство “Страхове товариство “Гарантія”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Київ в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Львів про стягнення 15218 грн. 73 коп.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 14.04.2011 р. призначив розгляд справи на 05.05.2011 р. Ухвалами суду розгляд справи відкладався на 23.05.2011 р., 06.06.2011 р.
В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та ОСОБА_2. було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту “ВАЗ 21140”. Відповідно до умов даного договору, позивач зобов'язувався відшкодувати шкоду, завдану застрахованому автомобілю внаслідок страхового випадку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, які належать ОСОБА_2 та ОСОБА_1, транспортному засобу ОСОБА_2 було спричинено механічні пошкодження. ОСОБА_1 було визнано винним у вказаному ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності. Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ОСОБА_2 після вказаного ДТП склала 13024 грн. 39 коп., яку позивач виплатив як суму страхового відшкодування. На момент ДТП відповідачем була застрахована цивільна відповідальність ОСОБА_1 Позивач звернувся з вимогою до відповідача про відшкодування суми страхового відшкодування, однак відповідачем вказана вимога залишена без задоволення. У зв'язку з цим, відповідно до ст.ст. 993, 1166, 1187 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, просив стягнути з відповідача 13024 грн. 39 коп. страхового відшкодування. Враховуючи те, що відповідачем на вимогу позивача не було сплачено суму страхового відшкодування, останньому нарахована пеня в розмірі 1096 грн. 73 коп., 3% річних в розмірі 211 грн. 96 коп., інфляційні втрати в розмірі 885 грн. 65 коп. Також представник позивача просив покласти на відповідача судові витрати, в тому числі витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2604 грн. 88 коп.
Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи), проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позов, тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Представнику роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В судовому засіданні 06.06.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2011 р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне.
24 квітня 2009 р. між ВАТ “СТ “Гарантія” (страховик) та ОСОБА_2. (страхувальник) було укладено договір №5-221/09.034 добровільного страхування наземного транспорту.
Об'єктом страхування за цим договором є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядження транспортним засобом ВАЗ 21140-120-20, державний номер НОМЕР_1.
Згідно п. 9 договору №5-221/09.034 від 24.04.2009 р. страховим випадком є, зокрема, дорожньо-транспортна пригода.
Договір №5-221/09.034 від 24.04.2009 р. діє з 9 травня 2009 р. до 8 травня 2010 р.
25 серпня 2009 р. ОСОБА_1, керуючи автомобілем “ВАЗ” (державний номерний знак НОМЕР_2) у м. Трускавець, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме: при виїзді з перехрещення проїзних частин транспортний засіб ОСОБА_1 опинився на смузі зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем ВАЗ 21140-120-20, державний номер НОМЕР_1, що призвело до механічного пошкодження транспортного засобу ОСОБА_2
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12.10.2009 р. ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
16 листопада 2009 р. страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 25.09.2009 р. складено висновок №2642 дослідження спеціаліста-автотоварознавця щодо визначення розміру матеріального збитку у зв'язку з аварійними пошкодженнями, спричиненими автомобілю ВАЗ 2114 номер НОМЕР_1, в якому зазначено, що матеріальний збиток, нанесений власнику автомобіля ВАЗ 2114 номер НОМЕР_1 внаслідок його пошкодження при ДТП становить 14632 грн. 94 коп. (в тому числі ПДВ 20%).
11 грудня 2009 р. позивач згідно страхового акту №1168 від 04.12.2009 р. сплатив страхове відшкодування у розмірі 13024 грн. 39 коп. (платіжні доручення №2319 від 11.12.2009 р., №2320 від 11.12.2009 р., в частині 924 грн. 00 коп. сторони уклали угоду про залік взаємних боргів).
Судом також встановлено, що між ВАТ “НАСК “Оранта” та ОСОБА_1 06.02.2009 р. було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВВ/8451502).
Як вбачається з листа Моторного (транспортного) страхового бюро України за вих. №1788/7-3-11 від 26.01.2011 р., станом на 25.08.2009 р. (дату ДТП) транспортний засіб ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1, був забезпеченим згідно з полісом №ВВ/8451502.
23.07.2010 р. позивач надіслав відповідачу претензію на суму 13024 грн. 39 коп., яка залишена останнім без задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, станом на дату судового розгляду шкода в розмірі в розмірі 13024 грн. 39 коп. позивачу не відшкодована.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.
Статтею 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача виплаченого ним страхового відшкодування є підставною та підлягає до задоволення.
Згідно ст. 6 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Пунктом 1.3. Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.
Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти (п. 9.1. Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”).
Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого.
Відповідно до п. 12.1. Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, до задоволення підлягає сума виплаченого позивачем страхового відшкодування за виключенням суми франшизи в розмірі 510 грн. 00 коп.
Позивачем також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача пені в розмірі 1096 грн. 73 коп., інфляційні втрати в розмірі 885 грн. 65 коп., 3% річних в розмірі 211 грн. 96 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань відповідача перед позивачем, отже, за приписами норм ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ч. 3 ст. 198 ГК України, ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи (відповідача) відповідальної за заподіяний збиток лише у межах фактичних витрат, тобто, без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки чинне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення, оскільки з боку відповідача існує обов'язок щодо відшкодування шкоди внаслідок деліктного зобов'язання, а тому положення ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, що відображено, зокрема, у постанові від 17.06.2010 р. по справі №39/371.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).
Позивачем також не представлено правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені). Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені є безпідставною та до задоволення не підлягає.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 12514 грн. 39 коп. шкоди в порядку регресу. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.
На підтвердження надання послуг адвокатом, представником долучено копію договору про надання правової допомоги від 01.04.2008 р., додаток №1 до цього договору, рахунок №02г-2011, платіжне доручення №181. Згідно цих документів договір та додаткова угода укладені між відповідачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, рахунок на оплату послуг виставлявся ФОП ОСОБА_4, кошти за надані послуги були перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_4 Таким чином, з долучених документів не вбачається, що у справі №5015/2086/11 послуги надавалися саме адвокатом ОСОБА_4 і ним, як адвокатом, отримана винагорода за представництво інтересів позивача у даній справі. Натомість інших доказів, які б підтверджували витрати позивача на оплату послуг адвоката у справі №5015/2086/11, позивачем не представлено. Відповідно до ст. 44 ГПК України, до складу судових витрат можна віднести витрати на юридичну допомогу, надану лише адвокатом. Таким чином, вимога про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2604 грн. 88 коп. до задоволення не підлягає.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 16, 511, 993, 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст.ст. 1, 6, 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Київ, вул. Жилянська, 75 (ідентифікаційний код 00034186) в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Львів, вул. Бортнянського, 12 (ідентифікаційний код 02308191) на користь Відкритого акціонерного товариства “Страхове товариство “Гарантія”, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 3 (ідентифікаційний код 14229456) 12514 грн. 39 коп. шкоди в порядку регресу, 125 грн. 14 коп. державного мита, 194 грн. 06 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Суддя