91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
06.06.11 Справа № 14/58пд/2011(6/280пд.
За позовом
Приватного підприємства “Фелікс”, м. Краснодон Луганської області
до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” в особі філії в м. Луганську, м. Луганськ
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Відкрите акціонерне товариство “Завод гірничорятувальної техніки “Горизонт”, м. Луганськ
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Закрите акціонерне товариство “Старобільський завод замінника незбираного молока”, м. Старобільськ Луганської області
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганська фірма “Силует”, м. Луганськ
про визнання договорів недійсними
Суддя Лісовицький Є.А.
Представники:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - ОСОБА_1., довіреність б/н від 29.06.10;
від 3-ї особи (ВАТ “Завод гірничорятувальної техніки “Горизонт”) - не прибув;
від 3-ї особи (ЗАТ “Старобільський завод замінника незбираного молока”) - не прибув;
від 3-ї особи (ТОВ “Луганська фірма “Силует”) - не прибув.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Суть спору: позивачем заявлені вимоги про:
- визнання недійсним кредитного договору № CR 08-239/900 від 14.05.2008, укладеного між ПП “Фелікс” та ЗАТ “ОТП Банк”;
- визнання недійсним договору поруки № SR 08-220/900 від 14.05.2008, укладеного між ВАТ “Завод гірничорятувальної техніки “Горизонт” та ЗАТ “ОТП Банк” в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору від 14.05.2008 № CR 08-239/900;
- визнання недійсним договору поруки № SR 08-222/900 від 14.05.2008, укладеного між ЗАТ “Старобільський завод замінника незбираного молока” та ЗАТ “ОТП Банк” в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору №CR 08-239/900 від 14.05.2008;
- визнання недійсним іпотечного договору № PL 08-340/900 від 14.05.2008, укладеного між ТОВ “Луганська фірма “Силует” та ЗАТ “ОТП Банк” в частині забезпечення зобов'язань позивача по кредитному договору № CR 08-239/900 від 14.05.2008.
Відповідач заперечує проти позову з мотивів, викладених у відзиві, заявив клопотання про відкладення розгляду справи для врегулювання спору мирним шляхом. Дане клопотання судом відхиляється, оскільки строк розгляду справи закінчується, суд неодноразово відкладав розгляд справи у тому числі за клопотанням відповідача з метою добровільного врегулювання спору.
Розглянувши матеріали справи, суд, -
14 травня 2008 року між Приватним підприємством «Фелікс»(надалі за текстом - Позивач) та ЗАТ «ОТП Банк»(надалі за текстом - Відповідач) був укладений кредитний договір № СR 08-239/900. Згідно укладеного договору Банк зобов'язався надати Позивачу кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування - 8 000 000,00 грн., а Позивач повернути кредит та сплатити відсотки за користування.
Позивач вважає, що при укладанні вказаного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов, а саме, п. 1.4.1 кредитного договору № СR 08-239/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.
В даному випадку позивач вважає, що сторонами не було узгоджено ціни договору.
Пунктом 2.3.6 кредитного договору № СR 08-239/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що «Протягом терміну дії цього Договору в період з 01 травня 2008 року по 01 вересня 2008 року включно, Позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточні рахунки Позичальника та Поручителів, відкритих у Банку, в сумі, що становить не менше ніж 13 070 000,00 гривень або еквівалент цієї суми в інших валютах.
Починаючи з «01»серпня 2008 року та до закінчення терміну дії цього Договору Позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточні рахунки Позичальника та/або Поручителів, відкритих у Банку, в сумі, що становить не менше ніж 22 000 000,00 гривень або еквівалент цієї суми в інших валютах».
На думку позивача, вказане положення кредитного договору суперечить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Пунктом 2.3.8 кредитного договору № СR 08-239/900 від 14 травня 2008 року встановлено, що протягом терміну дії цього Договору позичальник зобов'язаний своєчасно сплачувати банку комісію за управління Кредитом впродовж терміну дії цього Договору в розмірі 0,9 % від ліміту фінансування.
За доводами позивача, в кредитному договорі відсутній предмет управління - майно яке передається. Позивач не передавав та не мав намір передавати в управління Відповідачу будь-яке майно.
Пунктом 2.3.9 кредитного договору передбачено, що протягом дії цього Договору Позичальник зобов'язаний здійснювати, а також забезпечувати здійснення Поручителями, операцій щодо купівлі іноземної валюти через (за допомогою) Банку у розмірі, що дорівнює або перевищує 80% загального обсягу операцій Позичальника та Поручителів щодо купівлі іноземної валюти, але в будь-якому випадку в розмірі, що дорівнює або перевищує еквівалент суми 3 330 000,00 гривень.
Позивач вказує, що це положення кредитного договору суперечить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг, та обмежує свободу підприємницької діяльності Позивача.
Пунктом 2.3.13 кредитного договору передбачено, що протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов'язаний забезпечити, щоб власниками, учасниками, засновниками Позичальника протягом терміну дії цього Договору не приймалися рішення та не здійснювалися будь-які дії щодо нарахування та розподілу та виплати на користь третіх осіб (в тому числі на користь власників, учасників, засновників, акціонерів Позичальника прибутку (дивідендів), що був або буде отриманий Позичальником в результаті здійснення(ведення)господарської діяльності Позичальника, без письмового дозволу (має містити підписи двох уповноважених осіб Банку та відбиток печатки Банка) на це Банку.
Позивач вважає, що вказані пункти договору є незаконними, у зв'язку з чим слід визнати недійсним увесь договір, у зв'язку з тим, що питання про порядок нарахування відсотків є істотною умовою кредитного договору.
Разом з цим слід визначити, що в якості забезпечення виконання зобов'язань Позивача за вказаним кредитним договором від 14 травня 2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»(надалі за текстом - Поручитель 1) та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір поруки № SR 08-220/900, згідно умов якого Поручитель 1 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором -Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року.
Також, 14 травня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань Позивача за вказаним кредитним договором між Закритим акціонерним товариством «Старобільський завод замінника незбираного молока»(надалі за текстом -Поручитель 2) та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір поруки № SR 08-222/900, згідно умов якого Поручитель 2 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором -Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року.
Крім того 14 травня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов'язань Позивача за вказаним кредитним договором між ТОВ «Луганська фірма «Силует»та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008р.
Позивач вважає, що є недійсними і договори поруки та іпотечний договір, які були укладені з третіми особами в частині забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору.
Відповідач з доводами позивача не погодився та надав відповідні заперечення.
Оцінивши матеріали справи, та доводи сторін у їх сукупності суд прийшов до наступного.
14.05.2008 року між позивачем та відповідачем у справі був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 08-239/900.
Згідно п. 1.1 договору щодо визначення предмету договору, банк надає позичальнику кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та використати інші зобов'язання, встановлені в цьому договорі.
Разом з цим, пунктом 1.4.1 кредитного договору № СR 08-239/900 визначено, що проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами.
Згідно розділу договору «Визначення термінів»- »- фінансова індикативна процентна ставка, яка розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. »визначається на 11.00 за лондонським часом для валюти долари США на строк в один місяць. При реалізації цього договору, LIBOR визначається за даними системи REUTERS на відповідну дату.
Також вказаним пунктом договору передбачено порядок нарахування відсотків за кредит в гривнях.
Так, проценти за кредит в гривнях розраховуються банком від суми кредиту в гривнях на підставі поточної ринкової процентної ставки в розмірі, що встановлюється сторонами в кредитній заявці по відношенню до кожного траншу в гривнях із розрахунку 365 днів на рік.
Згідно статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Банківське кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч.1 ст.11 ЦК України), тобто між сторонами склалися цивільні правовідносини, врегульовані положеннями Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості .
Відповідно до статті 629 вказаного Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Аналогічні приписи містяться і в ст.ст. 345, 346 Господарського кодексу України.
Положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним .
Таким чином , в кредитному договорі повинні бути в обов'язковому порядку визначені положення щодо розміру і порядку нарахування та одержання процентів.
При цьому, як вбачається з умов спірного Договору № CR 08-239/900 від 14.05.2008р. , процента ставка визначена в розмірі LIBOR + 7 %.
Дана процентна ставка є міжбанківською та розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації.
Відповідно до діючих норм LIBOR застосовується як Лондонська міжбанківська ставка пропозицій. Вказана ставка застосовується для розрахунків між банками та є величиною яка свідчить про те, під які проценти банки можуть кредитувати один одного.
Так, зважаючи на наявний рівень ліквідності банківської системи та прогноз її зміни надалі, беручи до уваги обсяг операцій на міжбанківському кредитному ринку та вартість ресурсів на ньому, керуючись ст. 25 Закону України «Про Національний банк України», статтями 47 та 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність»та Положенням про процентну політику Національного банку України , затвердженим постановою Правлінням Національного банку України від 18.08.04р. № 389 , Правління Національного банку України прийнято постанову від 09.02.05р. № 33 , якою рекомендовано банкам під час визначення ціни за залученими коштами в національній валюті орієнтуватися на розмір облікової ставки Національного банку України плюс 5-7 відсоткових пункти ( в залежності від терміну залучення коштів), в іноземній - на розмір ставки LIBOR плюс 1-3 відсоткових пункти ( в залежності від терміну залучення коштів).
Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 03.08.04р. № 363 розмір ставки LIBOR доводиться щоденно службовим розпорядженням Національного банку України «Про офіційний курс гривні до іноземних валют», а також розміщується на офіційному web-сайті Національного банку України.
Таким чином , суд дійшов висновку, що застосування у кредитних правовідносинах процентної ставки LIBOR+ не суперечить нормам діючого законодавства та з урахуванням вищенаведеного є загальнодоступним значенням.
Посилання позивача на те , що дана ставка не є фіксованою і змінюється декілька раз на місяць, судом не приймається, оскільки відповідно до умов спірного Договору з урахуванням доповнень та змін розмір LIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця , в якому було надано перший Транш в доларах США і застосовується при розрахунку процентів за Кредит у визначеній валюті протягом періоду до першого Банківського дня місяця , що є наступним за місяцем , в якому було надано перший Транш. Тобто, значення ставки LIBOR застосовується один раз на місяць .
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках , встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Надавши правову оцінку спірному кредитному договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки спірний договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони спірного кредитного договору на добровільних визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит.
Не надано позивачем і доказів недійсності договору поруки № SR 08-220/900 від 14.05.2008, договору поруки № SR 08-222/900 від 14.05.2008, іпотечного договору № PL 08-340/900 від 14.05.2008.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень. Позивачем не обґрунтовано недійсність оспорюваних пунктів, не доведено факт порушення прав, не надано будь-які доказів в підтвердження вимог.
За таких підстав у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.49, 82, 84, 85 ГПК України суд, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні 06.06.11 було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення. Дане рішення набирає законної сили через десять днів з дня підписання рішення, виготовленого відповідно до вимог ст.84 ГПК України.
Дата підписання рішення 08.06.11.
Суддя Є.А.Лісовицький