Рішення від 31.05.2011 по справі 47/151

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/15131.05.11

За позовом Прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в

особі Київської міської ради

До Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

Про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку

Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 -представник за довіреністю (довіреність від 23.05.2011 р.);

Від відповідача ОСОБА_1 (особу встановлено);

Прокурор Холявінська І.В. -посвідчення № 70 від 26.03.2009 р.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 31.05.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Деснянського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до відповідача про зобов'язання останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку АДРЕСА_1, з фактичною площею 2 500 кв. м., яка використовується ним під розміщення малої архітектурної форми, привівши її у придатний стан.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2011 р. було порушено провадження у справі № 47/151, розгляд справи було призначено на 31.05.2011 р.

В судовому засіданні 31.05.2011 р. прокурор викладені у позові в інтересах держави вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. В обгрунтування поданого в інтересах держави позову прокурор наголошує на тому, що відповідачем здійснюється використання земельної ділянки фактичною площею 2 500 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 без документів, що посвідчують право власності, оренди або користування земельною ділянкою, що суперечить ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, що на думку прокурора згідно ст. 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов'язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

Київська міська рада направила свого представника в судове засідання 31.05.2011. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, мотивуючи їх тим, що відповідач -ФОП ОСОБА_1 самовільно та без відповідних правовстановлюючих документів займає земельну ділянку фактичною площею 2 500 кв.м., яка використовується ним під розміщення малої архітектурної форми та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Всупереч вимогам ст. ст. 9, 12, 80, 84, 125, 126, 212 Земельного кодексу України відповідач не звільняє зазначеної земельної ділянки, що є підставою для зобов'язання відповідача в судовому порядку звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

Відповідач в судовому засіданні проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити. В обгрунтування усних заперечень посилався на те, що розміщення малої архітектурної форми здійснено ним на земельній ділянці площею 2 500 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 на підставі договорів № 272, № 273 від 10.01.2008 р. на право тимчасового користування землею (на умовах оренди).

Розглянувши надані матеріали справи, заслухавши прокурора, представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2008 між Деснянською районною у місті Києві радою, як орендодавцем, та відповідачем -ФОП ОСОБА_1,як орендарем, були укладені договори на право тимчасового користування землею (на умовах оренди) № 272 , № 273 згідно умов яких Деснянська районна у місті Києві рада на підставі рішення від 26.06.2007 № 13 «Про надання земельних ділянок»надала, а відповідач прийняв в короткострокову оренду строком на три роки земельну ділянку площею 142,0 кв.м. для встановлення торговельного кіоску площею 19,8 кв.м. та літнього майданчика площею 100,0 кв.м., та земельну ділянку площею 142,0 кв.м. в т.ч. для встановлення торговельного кіоску площею 19,8 кв.м.м та літнього майданчика площею 100,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером кварталу 8000000000:62:258.

Відповідно до актів приймання-передачі земельної ділянки, складених до договорів № 272, № 273 від 10.01.2008, підписаних представником Деснянської районної у м. Києві ради та відповідачем, Деснянська районна у м. Києві рада (орендодавець) передала, а відповідач (орендар) прийняв у своє володіння і користування земельні ділянки площею 142,0 кв.м. та 142,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером кварталу 8000000000:62:258.

Як зазначив прокурор у позові, управлінням Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Головного управління Держкомзему у м. Києві відповідно до ст.ст. 187, 188 Земельного кодексу України та ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003, проведено перевірку законності використання земельної ділянки, що розташована: АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 26.07.2010 р. (далі -акт від 26.07.2010 р.).

Відповідно до акту від 26.07.2010, встановлено, що відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 2 500 кв.м. під розміщення малої архітектурної форми на підставі договорів оренди земельної ділянки від 10.01.2008 р. № 272, № 273, термін дії яких закінчився, на підставі чого Державною екологічною інспекцією було винесено припис від 26.07.2010 про усунення порушень земельного законодавства ФОП ОСОБА_1 , який останнім отримано та прийнято до виконання.

26.07.2010 р. державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві Головного управління Держкомзему у місті Києві винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 003147, якою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 всупереч статті 126 Земельного кодексу України використовує земельну ділянку площею 2 500 кв.м. під розміщення малої архітектурної форми на підставі договорів оренди земельної ділянки від 10.01.2008 р. № 272, № 273, термін дії яких закінчився, а тому постановлено визнати винним відповідача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 63 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 170,00 грн.

Згідно наявних у справі пояснень ФОП ОСОБА_1, наданих до прокуратури Деснянського району міста Києва, 10.01.2008 р. між ним та головою Деснянської районної у м. Києві ради Захаричевим Ю.Ю. укладено договори на право тимчасового користування землею (на умовах оренди) на підставі рішення райради № 13 від 26.06.2007 р.,з терміном дії на три роки. Термін дії вказаних договорів не продовжено, оскільки ФОП ОСОБА_1 звертався до суду з приводу отримання права власності на нерухоме майно, але на даний час вказаною організацією жодного документу щодо дозволу на розміщення МАФ - не надано.

Державна екологічна інспекція в м. Києві листом № 04-13/2594 від 02.08.2010 звернулась до прокурора Деснянського району міста Києва. в якому зазначала про те, що 26.07.2010 представниками прокуратури разом із представниками Державної екологічної інспекції м. Києва було проведено перевірку правомірності розташування закладу громадського харчування ФОП ОСОБА_1 у АДРЕСА_1, якою встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки лісового фонду, ФОП ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності, йому вручено припис та проведено розрахунок збитків, а матеріали перевірки скеровано до прокуратури для прокурорського реагування.

Згідно Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 1060/03 від 21.09.2010, складеного Головним управлінням земельних ресурсів, інспектором по використанню і охороні земель міста Києва в присутності ФОП ОСОБА_1 проведена перевірка земельної ділянки у АДРЕСА_1, за результатами якої встановлено, що ФОП ОСОБА_1 без відповідного документа на право власності або користування використовується земельна ділянка площею 2 500,00 кв.м., яка самовільно зайнята останнім і на якій розміщено заклад громадського харчування (кафе), який складається з нежилих будиночків, альтанок загальною площею 140,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, і право власності на які зареєстровано за ФОП ОСОБА_1 на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації від 10.11.2008, ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.11.2008 (реєстраційне посвідчення № 023214 Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим № 9354-п).

Також, відповідачем для долучення до матеріалів справи додано рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2011 № 58/1, яким задоволено позов прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (КМДА) до ФОП ОСОБА_1 про стягнення з останнього 11 950,13 грн. шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки площею 0,21 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду мотивовано тим, що право користування суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 землями вказаного лісогосподарства підтверджено лише на земельні ділянки загальною площею 0,0284 га договорами оренди №№ 272,273 від 01.01.08, строк дії яких закінчився. Інші площі земельної ділянки використовуються відповідачем самовільно, без будь-яких правовстановлюючих документів, передбачених ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, що і стало підставою для стягнення шкоди.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно п. 5 Положення про державну інспекцію контролю за використанням і охороною земель, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.02 № 1958, держінспекція в межах своєї компетенції має право звертатись до органів прокуратури щодо повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень Ради.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ», місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

За вказаних підстав суд вважає, що прокурор вірно визначив Київську міську раду в якості органу, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно з статтею 2 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Закон України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” (ст. 10) відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.

Порядок проведення перевірок з питань використання земель та складання відповідних актів перевірок встановлюється Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 № 312.

Відповідно до п. 4.2. зазначеного Порядку при проведенні перевірки державний інспектор: установлює особу, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем; при встановленні факту зміни власника чи користувача об'єкта нерухомості уживає заходів для з'ясування особи фактичного власника чи користувача; установлює правомірність використання земельних ділянок іншими землекористувачами, яким вони не надані у власність чи користування; перевіряє наявність документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою; перевіряє дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; уточнює відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним мірам ліній на місцевості.

Відповідно до п. 4.3. наведеного Порядку при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор: з'ясовує обставини та суть скоєного порушення земельного законодавства; установлює особу, яка здійснила порушення земельного законодавства; установлює, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину; обстежує земельну ділянку і встановлює, чи завдана юридичними чи фізичними особами шкода земельним ресурсам унаслідок їхньої господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Також, відповідно до листа-роз'яснення Держкомзему України від 11.11.2008 № 14-17-4/12991 “Щодо застосування терміну “Самовільне зайняття земельної ділянки”, згідно із вищезазначеним терміном не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду). Даний перелік рішень є вичерпним. У разі використання земельної ділянки за наявності будь-яких інших рішень зазначених органів (наприклад про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, про погодження місця розташування об'єкту тощо), дані дії слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки. У вищевказаному листі-роз'ясненні зазначено, що під “Вчиненням дій, які відповідно до закону є правомірними”, про що йдеться у визначенні терміну самовільне зайняття земельної ділянки”, слід розуміти укладання цивільно-правових угод, які передбачені чинним законодавством.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вище викладене, судом встановлено, що відповідачу на підставі укладених з Деснянською районною у місті Києві радою договорів оренди земельної ділянки № 272 та № 273 від 10.01.2008 було надано у тимчасове користування терміном на три роки земельну ділянку площею 142,0 кв.м. для встановлення торговельного кіоску площею 19,8 кв.м. та літнього майданчика площею 100,0 кв.м., та земельну ділянку площею 142,0 кв.м. в т.ч. для встановлення торговельного кіоску площею 19,8 кв.м.м та літнього майданчика площею 100,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером кварталу 8000000000:62:258.

Після закінчення терміну дії вказаних договорів оренди земельної ділянки № 272 та № 273 від 10.01.2008 р., відповідачем земельні ділянки площею 142,0 кв.м. та 142,0 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером кварталу 8000000000:62:258 звільнені та повернуті у власність громади міста - не були, доказів того, що зазначений договір було продовжено - суду станом на момент вирішення спору -не надано, як не надано доказів того, що орган, уповноважений на розпорядження землями територіальної громади міста Києва -Київська міська рада в порядку ст. ст. 9, 116 Земельного кодексу України приймала рішення про продовження терміну дії зазначених договорів.

До того ж, як встановлено судом та підтверджується Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 1060/03 від 21.09.2010, складеного Головним управлінням земельних ресурсів, інспектором по використанню і охороні земель міста Києва в присутності ФОП ОСОБА_1 проведена перевірка земельної ділянки у АДРЕСА_1, за результатами якої встановлено, що ФОП ОСОБА_1 без відповідного документа на право власності або користування використовується земельна ділянка площею 2 500,00 кв.м., яка самовільно зайнята останнім і на якій розміщено заклад громадського харчування (кафе).

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку загальною площею 2 500 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 під розміщення закладу громадського харчування за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку загальною площею 2 500 кв.м. за вище зазначеною адресою, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставою для зобов'язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

Також, суд враховує і те, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно, при цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства. А тому наявність у відповідача права власності на об'єкти нерухомості на земельній ділянці загальною площею 2 500 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 -не звільняє його від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства, що також узгоджується з правовою позицією Пленуму Вищого господарського суду України, викладеній у постанові № 6 від 17.05.2011.

З огляду на викладене, вимоги прокурора, заявлені у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради про звільнення ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 500 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та повернення її Київській міській раді, та про зобов'язання відповідача привести у придатний для використання стан (у попередній стан)-є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Державне мито за вимогу немайнового характеру і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов'язати Фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_2) звільнити земельну ділянку за адресою : АДРЕСА_1 площею 2 500 кв.м. та повернути Київській міській раді.

3. Зобов'язати Фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_2) звільнити земельну ділянку за адресою : АДРЕСА_1 площею 2 500 кв.м. у придатний для використання стан (у попередній стан).

4. Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2) в дохід Державного бюджету України 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Видати наказ у відповідності до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення -06.07.2011

Попередній документ
16108770
Наступний документ
16108773
Інформація про рішення:
№ рішення: 16108771
№ справи: 47/151
Дата рішення: 31.05.2011
Дата публікації: 16.06.2011
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: