Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "06" червня 2011 р. Справа № 12/5007/32/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Сікорської Н.А.
судді
за участю представників сторін
від позивача : не з"явився,
від відповідача : не з"явився,
розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар" (м. Житомир)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургторгпостач" (м.Житомир)
про стягнення 430068,65 грн.
Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області про стягнення з відповідача - ТзОВ "Укрметалургторгпостач" 430068,65 грн. заборгованості, з яких 260000,00 грн. основного боргу, 23407,13 грн. пені, 67101,52 грн. 10% річних, 79560,00грн. інфляційних.
Представниками позивача в судовому засіданні від 17.05.2011р. подано заяву про зменшення позовних вимог (а.с.71,72), за якою зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення пені та заявлено до стягнення з відповідача 260000,00грн. основного боргу, 20094,80 грн. пені, 67101,52 грн. 10% річних, 79560,00 грн. інфляційних.
Вказана заява прийнята господарським судом до розгляду згідно ухвали суду від 20.05.2011 р. (а.с.96), відповідно спір вирішується у межах поданої заяви.
17.05.2011 р. до суду надійшло клопотання про забезпечення позову (а.с.40-41), згідно якого позивач просить заборонити відчужувати у будь-який спосіб майно, що належить ТОВ "Укрметалургторгтостач" та накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах ціни позову на суму 426756,15 грн. Вказане клопотання прийнято судом до розгляду ухвалою суду від 20.05.2011 р., цією ж ухвалою зобов"язано відповідача, серед іншого, надати письмовий відзив на заяву про забезпечення позову (а.с.96). На час розгляду справи 06.06.2011 р. відзиву на заяву про забезпечення позову відповідачем не подано.
У відзиві на позовну заяву (а.с.88-91) ТзОВ "Укрметалургторгпостач" визнав позов частково, вважає необгрунтованими вимоги позивача про сплату 23407,13 грн. пені, 67101,52 10% річних та 20000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та просить суд відмовити у позові в цій частині.
Зокрема, щодо необгрунтованості вимоги про сплату пені відповідач вказує, що дійсно, договором безпроцентної позики від 04.08.2008 р. дійсно передбачено сплату пені у розмірі 1% за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Разом з тим, відповідач зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності для стягнення пені.
З посиланням на ч.6 ст.232 ГК України та умову договору від 04.06.2008 р., за якою зобов"язання з повернення позики мало бути виконано відповідачем до 01.09.2008 р., останній вказує, що повинен був сплатити пеню за період з 01.09.2008 р. до 01.03.2009 р. Відповідач вказує, що оскільки згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність строком у 1 рік, строк позовної давності про стягнення пені закінчився 01.03.2010 р, тому, посилаючись на ч.4 ст.267 ЦК України, відповідач заявив про застосування позовної давності та просить відмовити позивачу у стягненні з підстав пропуску строку позовної давності.
У відзиві на позов зазначено також про необгрунтованість вимог про виплату додаткових процентів, посилаючись на умови п.1.2. договору, в якому зазначено, що позика надається позичальнику на безпроцентій основі та вказуючи, що стягнення процентів за таким договором суперечить меті його укладення.
Вважає також, що 10% річних не може бути засобом забезпечення зобов"язань відповідачем, встановленим на користь позивача.
Наголошує відповідач на недоведеності суми витрат на оплату послуг адвоката, вважаючи, що такі витрати не є судовими витратами та не підлягають відшкодуванню відповідачем, а також вказуючи на неспіврозмірність суми витрат на оплату послуг адвоката.
В засідання суду 06.06.2011 р. сторони своїх представників не направили, про причини неявки в суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.97-98).
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що спір може бути вирішено за наявними у справі матеріалами без участі представників сторін.
Дослідивши матеріали справи господарський суд
05 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оскар" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрметалургторгпостач" (позичальник) укладено договір безпроцентної позики (а.с.11), відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти (позика), а останній зобов"язується повернути її позикодавцеві в порядку та у строк, визначені цим договором.
Змістом п.1.2. договору від 05.06.2008 р. встановлено: у зв"язку з тим, що між сторонами за цим договором налагоджуються тісні взаємовигідні ділові стосунки та перспективне довгострокове співробітництво, позичальнику позика надається на безпроцентній основі.
Відповідно до п.1.3. договору, позика не носить цільового характеру та використовується позичальником на власний розсуд.
Відповідно до п.2.1., п.2.2. договору сума позики становить 300000,00 грн.; надається частинами шляхом її перерахування з поточного банківського рахунку позикодавця на поточний банківський рахунок позичальника у термін до 01.08.2008 р.
У відповідності до п.2.3. договору належним та достатнім доказом отримання позики (її частини) позичальником є завірені банком позикодавця копії платіжних доручень про перерахування позикодавцем на поточний банківський рахунок позичальника грошових коштів, що складають суму позики (її частину).
В пункті 3.1. договору сторонами обумовлено, що позика в сумі, що зазначена у п.2.1. цього договору, надається позикодавцем позичальнику на граничний строк до 01 вересня 2008 року.
Позичальник повертає позикодавцю надану ним позику не пізніше строку, вказаного в п.3.1. цього договору. Позика повертається у безготівковому порядку, шляхом переказу позичальником суми позики на поточний банківський рахунок позикодавця. Повернення позики може здійснюватись частинами з дотриманням позичальником передбаченого п.3.1. граничного строку повернення всієї суми позики (п.п.3.2.,3.3.,3.5 договору).
Змістом пунктів 4.1., 4.2. договору встановлено, що у випадку порушення зобов"язання, що виникає з цього договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто, виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що у разі порушення позичальником строків повернення позики, передбачених договором, позичальник сплачує позикодавцю:
- суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення;
- 10% річних від простроченої суми;
- пеню у розмірі 1% від своєчасно неповернутої суми позики, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення.
Згідно п.6.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов"язань.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору безпроцентної позики від 05.06.2008р. ТОВ "Оскар" було перераховано на банківський рахунок ТОВ "Укрметалургторгпостач" 150000,00 грн. згідно платіжного доручення №115 від 05.06.2008 р. та 110000,00 грн. згідно платіжного доручення №143 від 04.07.2008 р. (а.с.13,14).
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З пояснень представників сторін, наданих в судовому засіданні 17.05.2011 р. та наявних матеріалів справи судом встановлено, що позика в сумі 260000,00 грн. не була повернута відповідачем позивачу в строк до 01.09.2008 р., як передбачено п.3.1. договору.
В акті звірки розрахунків №180 від 19.04.2011 р., підписаному представниками обох сторін та засвідченому їх печатками, відповідач визнав суму боргу за договором безпроцентної позики від 05.06.2008 р. станом на 01.04.2011 р. (а.с.77).
Доказів повернення позики відповідачем позивачу станом на час розгляду справи суду не надано.
У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.
Вищевикладені обставини справи свідчать про порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором безпроцентної позики від 05.06.2008 р.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України встановлено наслідки порушення договору позичальником, а саме, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що за договором позики відповідач не виконав свої зобов'язання, то вимога про стягнення 260000,00 грн. боргу, що складається з суми неповернутої позики підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем нараховано пеню відповідно до п.4.4. договору безпроцентної позики в сумі 20094,80 грн. (згідно заяви про зменшення позовних вимог, а.с.71-71), нарахованої на суму боргу виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р. (уточнений розрахунок ціни позову, а.с.73).
Слід зазначити, що розглядаючи питання обґрунтованості заявленого позову в частині стягнення 20094,80 грн. пені, господарський суд враховує таке.
Статтею 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування.
Зокрема, ч.6 цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У даному випадку, інший період нарахування пені, ніж визначено наведеною нормою, сторонами у договорі не обумовлено. Прострочення відповідача щодо повернення суми позики обчислюється з 02.09.2008 р., тобто, нарахування пені, передбаченої договором (п.4.4.) припинилось 02.03.2009 р.
Згідно п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Враховуючи вищезазначене, виходячи з вимог вказаних норм, та з урахуванням заявленої відповідачем заяви про застосування позовної давності, щодо вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р. позивачем пропущено строк позовної давності, що відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові.
Таким чином, доводи відповідача з даного приводу є обґрунтованими, у позові в частині стягнення 20094,80 грн. пені слід відмовити.
Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У даному випадку, договором від 05.06.2008 р. сторони встановили інший, ніж передбачено наведеною нормою, розмір процентів річних за прострочення у поверненні суми позики, а саме - 10 % річних від простроченої суми, що не суперечить чинному законодавству.
Доводи відповідача щодо безпідставності нарахування позивачем процентів річних на суму боргу за договором позики є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному розумінні і тлумаченні норм чинного законодавства.
Зокрема, нарахування до стягнення з нього процентів річних за прострочення ним повернення отриманої від позивача суми позики жодним чином не суперечить суті договору безпроцентної позики, оскільки в даному випадку, нарахування 10% річних передбачено за договором лише у випадку порушення позичальником строку повернення позики, а не проценти на суму позики, на одержання яких має право позикодавець від позичальника відповідно до положень ст.1048 ЦК України.
Як уже зазначалось, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано на суму заборгованості 79560,00грн. інфляційних за період з вересня 2008 року по лютий 2011 року та 67101,35 грн. 10% річних за період з вересня 2008 року по квітень 2011 року (в уточненому розрахунку, а.с.73 зазначено, що нарахування 10% річних здійснено в т.ч. з вересня 2010 року по квітень 2011 року, водночас зазначено кількість днів в цьому періоді 212, тобто, фактично проценти річних нараховані по березень 2011 року включно).
Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що нарахована позивачем сума 79560,00 грн. інфляційних за період з вересня 2008 року по лютий 2011 року в межах правомірно нарахованого розміру, а тому зазначена позивачем сума заявлена обгрунтовано та підлягає стягненню з відповідача. Слід зазначити, також, що правомірним є нарахування та стягнення з відповідача 10 % річних, нарахованих за період з 02.09.2008 р. по 31.03.2011 р. на суму боргу 260000,00 грн., що становить 67006,59 грн. В решті позову в цій частині, а саме щодо стягнення 94,76 грн. 10% річних, слід відмовити.
Як уже зазначалось, позивачем подано клопотання про забезпечення позову, в якому позивач просить заборонити відчужувати у будь-який спосіб майно, що належить ТОВ "Укрметалургторгпостач" на накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах ціни позову на суму 426756,15 грн.
Як підставу для вжиття заходів до забезпечення позову, в заяві зазначено реальну загрозу невиконання відповідачем можливого рішення суду про стягнення на користь позивача боргу по отриманій, але не повернутій позиці. Позивач посилається на існування у відповідача заборгованості перед іншими особами, зокрема, перед Управлінням Пенсійного фонду України в сумі 65166,57 грн. та перед Державною податковою інспекцією у м.Житомирі в сумі 17924,32грн., на підтвердження чого позивачем надано постанови Житомирського окружного адміністративного суду по справам щодо стягнення з відповідача сум заборгованості перед названими установами.
Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вживати заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь - якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Інших підстав для застосування названих заходів закон не передбачає.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю тощо на момент виконання рішення.
Перелік заходів до забезпечення позову визначений статтею 67 ГПК України. Зокрема, до заходів забезпечення позову, що застосовуються господарськими судами, відносяться накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві та заборона вчиняти певні дії.
У відповідності до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
За вимогами статті 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Згідно п.15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. №01-8/973, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним видом заходів до забезпечення позову і предметом відповідної позовної вимоги; імовірності настання обставин, зазначених у статті 66 ГПК України та запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
При цьому, свідчення про те, що за час провадження у справі майно відповідача (в тому числі грошові суми), може зникнути, погіршитись тощо, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення господарського суду, повинне бути достатньо вагомим.
Заявник, в порядку статті 33 ГПК України, не подав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених заходів до забезпечення позову. Подані позивачем докази не є обґрунтованими доказами того, що майно відповідача (в тому числі грошові суми), може зникнути, погіршитись, тощо, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення господарського суду, тому суд не вбачає підстав для застосування таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову в сумі 426756,15 грн. та заборони відповідачеві відчужувати у будь-який спосіб належне йому майно.
Враховуючи викладене, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, наявності зв'язку між заявленими заходами до забезпечення позову і предметом позовної вимоги заявлене позивачем клопотання про забезпечення позову суд відхиляє.
У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на оплату послуг адвоката в сумі 20000,00 грн. Розглядаючи питання щодо підставності зазначеної вимоги господарський суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зі змісту п.5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 р. за №01-8/1270 вбачається, що судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.
Позивачем подано до матеріалів справи засвідчені належним чином копії: договору №3 від 06.12.2010 р. про надання юридичних послуг, укладений позивачем з адвокатом ОСОБА_1 (а.с.12); довіреності на представництво інтересів позивача адвокатом Костюкевич-Тарнавською О.В. №76/1 від 11.01.2011 р. (а.с.70); квитанцій до прибуткового касового ордера, які свідчать про оплату ТОВ "Оскар" адвокату ОСОБА_1 за договором №3 про надання юридичних послуг від 06.12.2010 р. грошових коштів на загальну суму 20000,00грн. (а.с.75).
Як вбачається з договору №3 від 06.12.2010р. ОСОБА_1 здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва НОМЕР_1, виданого 14.07.2003 р. Житомирською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури. Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем дійсно понесені витрати на оплату послуг адвоката в сумі 20000,00 грн.
У відповідності до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", суд може обмежити розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.
У пункті 12 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними доповненнями і змінами) зазначено: "Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи".
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
У відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
У даному випадку щодо обгрунтованості розміру оплати адвокатських послуг господарським судом враховується обсяг юридичних послуг адвоката, визначений договором №3 від 06.12.2010 р.; обсяг та складність матеріалів, підготовлених адвокатом, що містяться в матеріалах справи; тривалість розгляду та складність судового спору у даній справі, по якій адвокатом здійснювалось юридичне супроводження, підготовка матеріалів і представництво в суді; а також час фактичної зайнятості адвоката в судових засіданнях з метою представництва інтересів позивача при розгляді даного господарського спору. Претензій до якості роботи адвоката, яким надавались юридичні послуги позивач не має.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з представництва інтересів відповідача розміру гонорару, господарський суд дійшов висновку про необхідність обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, визначивши вказані витрати в сумі 10000,00 грн.
Згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вищезазначеного, та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також витрати на оплату послуг адвоката, покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,33,49,82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургторгпостач" (10029, Житомирська область, м.Житомир, вул.Котовського, буд.29, ідентифікаційний код 35485703)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оскар" (10030, Житомирська область, м.Житомир, вул.Котовського, буд.50, ідентифікаційний код 30104121)
- 260000,00 грн. основного боргу;
- 79560,00 грн. інфляційних;
- 67006,59 грн. 10% річних:
- 4065,67 грн. витрат по сплаті державного мита;
- 224,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- 9527,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
3. В решті позову відмовити.
4. Клопотання про забезпечення позову відхилити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Суддя Сікорська Н.А.
Повне рішення складено 09 червня 2011 року.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу (рек. із зв. повід.)
3 - відповідачу (рек. із зв. повід.)