12.05.11р.Справа № 5005/4566/2011
За позовом Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів", м. Запоріжжя
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровськ", м. Дніпропетровськ
про визнання кредитного договору недійсним
Суддя Суховаров А.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, довір. б/н від 20.09.10р.;
від відповідача: ОСОБА_2, довір. б/н від 19.01.11р.
Суть спору:
Приватне підприємство "Фабрика делікатесних сирів" (далі - позивач) звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровськ" (далі - відповідач), у якому просить господарський суд визнати недійсним кредитний договір на відкриття мультивалютної кредитної лінії № 2085-02-07 від 28.11.07р., який укладений між сторонами у справі.
Вмотивовує позовні вимоги посиланням на те, що банк маючи можливість надати позивачу кредитні кошти у валюті України -гривні, порушуючи вимоги чинного законодавства, надав останньому кредитні кошти в іноземній валюті, тоді як у позичальника жодної необхідності отримувати кредитні кошти у іноземній валюті не було, оскільки в подальшому вчинялись всі дії для фактичного отримання грошових коштів у гривні. Отже, банком навмисно було покладено на позивача додаткові витрати, пов'язаних з різницею між офіційним курсом долара США до гривні та ринковим курсом, за яким продавалась валюта. Таким чином, на думку заявника, відповідач навмисно та цілеспрямовано ввів позивача в оману, так як вчинення банком свідомих дій по наданню позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті, якими останній не може скористатися на території України, саме по собі стало наслідком введення позивача в оману щодо відповідних істотних обставин.
Відповідач позов не визнає. У відзиві вмотивовує свої заперечення посиланнями на те, що спірний кредитний договір укладений не під впливом обману, а на підставі вільного волевиявлення позивача на отримання мультивалютної кредитної лінії як в національній валюті, так і у доларах США. Окрім того зазначає, що не відповідають дійсності посилання позивача на те, що банк нібито надавав позичальнику кредитні кошти тільки у іноземній валюті -доларах США, яку продавав на міжбанківському валютному ринку та проводив зарахування на рахунок позивача еквіваленту у національній валюті України - гривні, оскільки жодного разу надання кредиту позичальнику не здійснювалося шляхом конвертації доларів США у гривні, що підтверджується документами про рух коштів по позичковим рахункам останнього.
В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
встановив:
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України (надалі по тексту ГК України), який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).
Виходячи зі змісту положень статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього ж кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Так, 28.11.2007 року між позивачем (позичальником) та відповідачем (позичкодавцем) було укладено договір на відкриття мультивалютної кредитної лінії № 2085-02-07 (далі - Договір), згідно з у мовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредит шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 50 000 000,00 грн. з можливістю кредитування як в гривнях, так і у доларах США, а позивач, в свою чергу, повернути кредитні кошти за узгодженим сторонами та визначеним в п. 2.2 графіку до 20.01.13р., та сплатити проценти за користування кредитом за встановленою банком процентною ставкою у розмірі: за кредитом наданим у гривні (без ПДВ) -15% річних; за кредитом, наданим у доларах США (без ПДВ) -11% річних.
17.07.09 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 187/02-09 про внесення змін до Договору, за змістом якого сторони дійшли згоди про збільшення мультивалютної кредитної лінії до 89 000 000,00 грн., а також було змінено графік погашення кредиту та збільшено розмір відсотків за користування кредитними коштами наступним чином: на суму заборгованості в межах ліміту кредитної лінії 50 000 000,00 грн. -18% річних за наданим у гривні кредитом, та 11% річних за наданим у доларах США кредитом; на суму заборгованості в межах ліміту кредитної лінії 39 000 000,00 грн. -25% річних за наданим у гривні кредитом, та 17% річних за наданим у доларах США кредитом.
Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі спірного кредитного договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
На виконання умов п. 3.1 Договору відповідачем відкриті на ім'я позивача позичкові рахунки у філії "Відділення Промінвестбанку у м. Дніпропетровськ".
При цьому, положеннями названого вище пункту Договору передбачено, що кредит в національній валюті надається банком позивачу шляхом оплати платіжних доручень безпосередньо з позичкових рахунків, тоді як надання кредиту в іноземній валюті в межах кредитної лінії надається згідно заявок позичальника, наданих відповідачу за 1 (один) день до дати видачі в доларах США в межах сум, відповідно до умов цієї угоди.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Вивчивши документи долучені до матеріалів справи господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на те, що відповідач навмисно ввів позичальника в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, так як свідомо надавав позивачу кредитні кошти в іноземній валюті, які останній використати не може, зокрема, на оплату проектних та будівельно-монтажних робіт, закупити обладнання та на виробничі потреби, з огляду на те, що всі розрахунки та платежі на території України проводяться тільки у валюті України -гривні.
Відповідно норм ст. 230 Цивільного кодексу України, під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман -це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
При цьому, неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України є встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину.
Пунктом 20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.09р. за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що правочин визначається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Отже, наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, тоді як обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Однак, враховуючи вищенаведене позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, по-перше, факт введення позичальника в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину; по-друге, наявність умислу у діях позичкодавця щодо введення позивача в оману, насамперед для спонукання укласти спірний кредитний договір. До того ж, позивачем так і не надано суду чітких пояснень які саме дії відповідача є обманом, а посилання позивача на надання кредитних коштів тільки у іноземній валюті, після ознайомлення з умовами спірної угоди взагалі не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Згідно ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик), належать до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяється юридичним особам, які мають банківську ліцензію.
Частиною 1 статті 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі (ч. 2 ст. 345 ГК України).
Статтею 2 названого вище Закону унормовано поняття коштів -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Положення ст.ст. 47, 49 цього ж Закону визначають, що операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу, які у відповідача наявні, про що також не заперечується позивачем.
Тобто, предметом кредитного договору -є лише грошові кошти незалежно від виду валюти, яка використовується.
В той же час, аналіз умов п. 6.8 Договору вказує на надану позивачем гарантію, що ця спірна угода відображає повне розуміння ним предмета Договору та інших його положень, що містяться в ньому, а в силу положень п. 6.13 цього ж кредитного договору сторони погодили, що з укладенням спірної угоди вони досягли згоди з усіх її істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними для цього Договору.
Окрім того, згідно вимог ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 333, 339, 345 ГК України та Банківської ліцензії відповідач здійснює кредитні операції та не може спонукати будь-яку юридичну чи фізичну особу на укладення кредитного договору, а тільки розглядає оферту позичальника та вивчає надані ним документи на можливість здійснення кредитування.
За умовами п. 1.7 Договору, мультивалютна кредитна лінія -це кредитна лінія, за якою позичальник (позивач у справі) має можливість отримувати кредит у декількох видах валют, а у відповідності до п. 2.1 спірного кредитного договору предметом цієї угоди є зобов'язання відповідача надати позивачу кредит шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 89 000 000,00 грн. з можливістю кредитування в гривнях та доларах США, на умовах встановлених цим Договором, де позивач зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, встановлені цим договором.
Таким чином, положеннями самого ж Договору передбачені права позивача отримувати кредитні кошти як в гривнях, так і в доларах США або відповідно до волевиявлення позичальника тільки в гривнях, або тільки в доларах.
Окрім того, відповідно до положень ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.10р. у справі № 25/253-10, яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційної інстанції від 02.02.11р. про прийняття відмови від апеляційної скарги, встановлено вільне волевиявлення ПП "Фабрика делікатесних сирів" на укладення спірного кредитного договору саме на відкриття мультивалютної кредитної лінії спочатку у сумі 47 млн.грн., а потім у сумі 50 млн.грн., у т.ч. 20 557,607 тис.грн. та 5 830,177 тис.доларів США (в гривневому еквіваленті 29 442,393 тис.грн.) під сплату відсоткової ставки, а пізніше на збільшення мультивалютної кредитної лінії до 89 000 000,00 грн.
Разом з тим, вказаним вище рішенням господарського суду Дніпропетровської області встановлена правомірність надання відповідачем частково кредиту в іноземній валюті, а також те, що отримання кредиту в іноземній валюті не є розрахунками за товари чи послуги.
Внаслідок чого, у господарського суду існує достатньо підстав вважати спірний кредитний договір укладений не під впливом обману, а на підставі вільного волевиявлення насамперед позивача на отримання мультивалютної кредитної лінії як в національній валюті, так і у доларах США.
Щодо посилань позивача на порушення банком (відповідачем у справі) встановленого чинним законодавством порядку проведення розрахунків та платежів на території України, які можуть проводитися тільки у валюті України -гривні, тим самим порушуючи одну із основних своїх функцій, як суб'єкта банківської системи України, по здійсненню контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через його установу -надав позивачу кредитні кошти у іноземній валюті, господарський суд зазначає наступне..
Як зазначалось вище, приписами п. 2.1 Договору передбачена можливість кредитування позивача в гривнях та доларах США. Відповідно до абзацу 2 п. 3.1 Договору кредит в національній валюті надається відповідачем позивачу шляхом оплати платіжних доручень безпосередньо з позичкових рахунків за № 2063235234907/980, № 2073733234907/980, № 2063035434907/980 та № 2073633334907/980/840, відкритих в філії банку відповідача у м. Дніпропетровську на рахунки контрагентів позивача.
Згідно абз. 2 п. 3.1 Договору кредит в доларах США надається позивачу з позичкових рахунків № 2073733234907/840, № 2073633334907/840 на поточний рахунок за № 2600630234907/840 для подальших розрахунків з контрагентами позивача та/або часткової конвертації іноземної валюти у національну валюту України або в іншу іноземну валюту за рахунок Позивача.
Вивчивши документи долучені до матеріалів справи господарський суд вказує на те, що позивачем надавались відповідачу як платіжні доручення для розрахунків у гривні з резидентами в України, так і платіжні доручення для розрахунків в іноземній валюті з іноземними підприємствами за придбаний товар.
До того ж, у пункті 27 листа Національного банку України від 06.02.2007 р. № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями», на який мається посилання у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.10р. у справі № 25/253-10, зазначено, що відповідач на момент укладення Договору мав право здійснювати операції з валютними цінностями у вигляді залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Тому суд вважає, що оспорюваний кредитний договір укладено з додержанням вимог до письмової форми правочину, які визначені статтею 207 Цивільного кодексу України, оскільки позивач і відповідач в момент укладення Договору в належній формі досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов, а також всіх інших умов, які необхідні для кредитних договорів. Тоді як, зміст спірного кредитного договору доводить, що він повністю відповідає вимогам, ст.ст. 638, 1046, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 345 Господарського кодексу України, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Таким чином, спірний кредитний договір укладався з наміром сторін у справі створити правові наслідки та породив такі наслідки, волевиявлення на укладення Договору на отримання кредиту шляхом відкриття мультивалютної кредитної лінії було вільним і відповідало внутрішній волі позивача, було спрямоване на реальне настання правових наслідків.
Викладене є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя А.В. Суховаров
Рішення підписано - 17.05.11р.