Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 313
Іменем України
04.04.2011Справа №5002-24/530-2011
За позовом Приватного підприємства «Сайт»(98500, м.Алушта, вул.60 років СРСР, 10, кв.45)
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Скінія-Тур»( 98500, м.Алушта, с.Кипарисне, вул. партизанська, 5 // 98600, м.Ялта, пер.Халтурина, 23, кв.43)
про стягнення 55 672,04 грн.
Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова
представники:
Від позивача - ОСОБА_3, представник, довіреність 3131 від 26.01.2011 р.
Від відповідача - ОСОБА_4, представник за довіреністю від 28.02.2011р., НОМЕР_1 виданий 27.01.1998р.
Обставини справи: до господарського суду звернулося Приватне підприємство «Сайт» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скінія-Тур» про стягнення 55 672,04грн.
Позовні вимоги мотивовані наступним: між ПП «Сайт» та ТОВ «Скінія-Тур» 17 серпня 2010р. був укладений договір безвідсоткової позики за №17/08/20101.
Відповідно п.1 договору позики позивач передає відповідачу грошові кошти у розмірі 75000,00 грн., а відповідач зобов'язується повернути грошові кошти позикодавцю в строк до 14 листопада 2010р.(п.5.1. договору).
Платіжним дорученням №80 від 17.08.10р. у розмірі 500000,00 грн., та №87 від 20.08.10р. у розмірі 25000,00 грн., позивач у відповідності з вимогами п.2.1. договору перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у загальній сумі 75000,00 грн.
Відповідач платіжним дорученням №392 від 01.10.10р. у розмірі 960,00 грн., №418 від 21.10.10р. у розмірі 15400,00 грн., №428 від 28.10.10р. у розмірі 3300,00 грн., частково повернув позивачу суму позики у розмірі 19660,00 грн.
Як зазначає позивач, станом на січень 2011 року відповідач не повернув позивачу 55340,00грн.
Позивач стверджує, що 10.12.10р. спрямував на адресу відповідача претензію та лист, в яких просив сплатити 55340,00 грн., та на час подання позову відповіді не отримав.
П.6.1. договору передбачено, у разі несвоєчасного повернення позики відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,01% за кожний день прострочення.
Ґрунтуючись на вищевикладеному, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 55672,04 грн., у тому числі - заборгованість за договором 55340,00 грн., пеня у розмірі 332,04 грн.
Відповідач клопотанням просив суд зупинити провадження по справі до розгляду позову ТОВ «Скінія - Тур» до ПП «Сайт» про визнання недійсним договору позики №17/08/20101 від 17.08.2010 р. Відповідач зауважує на тому, що у разі задоволення вказаного позову суттєво зміниться ситуація по даній справі та правове положення сторін.
У підтвердження того, що вказаний позов було прийнято до розгляду відповідачем було представлено копію ухвали ГС АР Крим від 31.03.2011 р. по справі №5002-21/1217-2011.
Позивач проти зупинення провадження по справі заперечував.
Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вказаного клопотання в зв'язку з наступним.
Відповідно до частини 1 статті 69 чинного Господарського процесуального кодексу України процесуальні строки розгляду справи судом обмежені двохмісячним строком, який обчислюється від дня одержання позовної заяви.
З урахуванням змін, внесених до статті 69 Господарського процесуального кодексу України Законом України «Про судоустрій та статус суддів», що набрав чинності 30 липня 2010 року, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Однак суд зауважує на тому, що строк розгляду справи, визначений вищевказаною нормою, спливає 10.04.2011 р. Клопотань сторін про продовження строку розгляду справи від сторін не надходило.
Таким чином, у разі зупинення провадження по даній справі та її подальшого поновлення та призначення для подальшого розгляду, суд буде вимушений вийти за межі встановленого Законом двомісячного строку, що є порушенням норм чинного законодавства України.
Також суд зауважує на тому, що у разі якщо позов ТОВ «Скінія - Тур» по справі №5002-21/1217-2011 буде задоволено та це рішення суду вступить в законну силу, то ТОВ «Скінія - Тур» буде мати можливість звернутися до суду з заявою про перегляд рішення суду по даній справі за нововиявленими обставинами.
Також суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, усі документи, зокрема, оригінали, були досліджені у судовому засіданні за участю представників обох сторін та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи відкладався та оголошувалася перерва, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
17.08.2010 року між позивачем по справі ( Позикодавець ) та відповідачем ( Позичальник ) був укладений договір позики №17/08/20101 ( поверненої фінансової допомоги ).
Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що позивач передає позичальнику 75 000 грн., а відповідач зобов'язався їх повернути до закінчення строку позики.
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору позикодавець не має права на отримання процентів.
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору позивач зобов'язався надати позику на протязі 3 - х днів ( в строк до 20.08.2010 р. ) з моменту підписання даного договору. Позика надається шляхом перерахування на рахунок відповідача.
Судом встановлено, що позивач в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання позики, що підтверджується платіжними дорученнями від 17.08.2010 р. №80 на суму 50 000 грн. та від 20.08.2010 р. №87 на суму 25 000 грн. ( а. с. 6 - 7 ), а також банківськими виписками.
Відповідно до п. 3.1 вказаного договору строк надання позики складає 90 днів з моменту підписання даного договору.
При цьому відповідно до п. 3.2 вказаного договору вказаний строк не може бути продовжено за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди.
Суду не було надано доказів того, що сторонами по справі було укладено додаткову угоду щодо продовження строку надання позики.
Відповідно до п. 4.1 вказаного договору по закінченню строку, вказаного у п. 3.1 даного договору, позичальник зобов'язався на протязі трьох днів повернути суму позики позикодавцю.
Позика повертається шляхом перерахування на рахунок позикодавця або шляхом внесення до каси готівки.
Відповідно до п. 5.1 вказаного договору він вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 14.11.2010 р.
Таким чином, з урахуванням вищевказаних умов договору, а саме п. п. 3.1, 4.1, до 17.11.2010 р. включно відповідач повинен був повернути позивачу суму позики.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Однак відповідач, у порушення умов вищевказаного договору, у жовтні 2010 р. лише частково сплатив позивачу суму позики, а саме: у розмірі 19 660 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №392 від 05.10.2010 р. на суму 960 грн., №418 від 21.10.2010 р. на суму 15 400 грн. і №428 від 28.10.2010 р. на суму 3300 грн. ( а. с. 41 - 43 ).
Як вбачається з призначень платежу у вказаних платіжних дорученнях відповідач сплачував саме повернення позики відповідно до договору №17/08/20101 від 17.08.2010 р.
Відповідач, у порушення вимоги ст. 33 ГПК України, не представив суду доказів повернення позивачу позики у розмірі 55 340 грн.
При таких обставинах, позовні вимоги в частині стягнення суми позики за вищевказаним договором у розмірі 55 340 грн. підлягають задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 332,04 грн. за неповернення суми позики.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки при розгляді справи судом була встановлена наявність прострочення з боку відповідача щодо оплати платежів, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені обґрунтованими.
Відповідно до п. 6.2 договору позики у разі порушення строку повернення позики позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,01% за кожен день прострочення.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.
Статтями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Однак при цьому позивачем було надано декілька розрахунків пені ( а. с. 5 на суму 442,72 грн., а. с. 30 на суму 592,14 грн., а. с. 45 на суму 747,09 грн. ).
Однак суд зауважує на тому, що у поданому позові позивач просить стягнути пеню у розмірі 332,04 грн., а у вищевказаних розрахунках ( а. с. 30, 45 ) сума пені постійно збільшувалася в зв'язку зі збільшенням строку за який нараховується пеня ( з початку до 01.03.2011 р., а потім до 29.03.2011 р. ).
Однак позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, правом на збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені не скористався, а тому сума пені, що вказана у позові, залишається незмінною.
А таким чином, суд приймає до уваги період нарахування пені, що вказаний у розрахунку, що був доданий до позову первісно, тобто з 14.11.2010 р. по 01.02.2011 р. ( а. с. 5 ).
Однак при цьому суд не погоджується з початком періоду нарахування пені - 14.11.2011 р., оскільки, як вже було вказано вище у пункті 4.1 вказаного договору позики було зазначено, що по закінченню строку, вказаного у п. 3.1 даного договору ( 90 днів ( 17.08.2010 р. по 14.11.2010 р.) ), позичальник зобов'язався на протязі трьох днів повернути суму позики позикодавцю.
Тобто суму позики відповідач повинен був повернути не до 14.11.2010 р., а до 17.11.2010 р. включно.
Таким чином, розрахунок пені необхідно розпочинати з 18.11.2010 р.
При таких обставинах за неповернення позики розмір пені за період з 18.11.2010 р. по 01.02.2011 р. складає 420,58 грн.
Однак, оскільки позивач правом на збільшення розміру позовних вимог не скористався, а суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, то позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 332,04 грн. підлягають задоволенню.
Державне мито у розмірі та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.
Згідно ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).
Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача 55 672,04 грн.
Так 1 відсоток від вказаної суми становить 556,72 грн., тоді як з квитанції №116 від 11.01.2011 р. вбачається, що держмито сплачено у розмірі 591,00 грн.
Отже, сума зайве сплаченого державного мита у розмірі 34,28 грн. підлягає поверненню позивачу.
В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повне текст рішення буде складено 06.04.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 06.04.2011 р.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82 - 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Скінія-Тур», 98500, м. Алушта, с. Кипарисне, вул. Партизанська, 5 // 98600, м. Ялта, пер. Халтурина, 23, кв.43, ( р/р 26002310052601 в ФАБ «Південний», м. Ялта, МФО 384522, ЗКПО 33955325 ) на користь приватного підприємства «Сайт», 98500, м. Алушта, вул.60 років СРСР, 10, кв.45, ( р/р НОМЕР_2 в «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, МФО 380805, ЄДРПОУ 31817259 ) борг у розмірі 55 340 грн., пеню у розмірі 332,04 грн., а також 556,72 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Повернути з Державного бюджету м. Сімферополя ( р/р 31115095700002; Одержувач - Державний бюджет м. Сімферополя; Код платежу - 22090200 ; ЄДРПОУ - 34740405; Банк - ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь; МФО 824026) на користь приватного підприємства «Сайт», 98500, м. Алушта, вул.60 років СРСР, 10, кв.45, ( р/р НОМЕР_2 в «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ, МФО 380805, ЄДРПОУ 31817259 ) 34,28 грн. державного мита зайво сплаченого на підставі квитанції №116 від 11.01.2011 р.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.