Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311
Іменем України
04.04.2011Справа №5002-18/740-2011
За позовом - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1)
До відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2
Про стягнення 1032,39 грн.
Суддя І.К. Осоченко
Від позивача - ОСОБА_3 - представник, довіреність від 17.03.2010 р.
Від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, АР Крим, м. Сімферополь - позивач, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АР Крим, Джанкойський район, с. Дніпровка - відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 876,00 грн.; пеню у розмірі 68,79 грн.;штраф у розмірі 87,60 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений Договір поставки товару 1181-д/10 від 24.02.2010 р. Згідно з п.1.1. Договору поставки Поставщик (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю (відповідачу), а Покупець (відповідач) зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити Продукцію на умовах та в строки, передбачені Договором. Факт поставки та передачі у власність Покупця (відповідача) товару підтверджується видатковою накладною: № РН-409444-д від 25.06.2010 р. Заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 876,00 грн. і стала підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач у судове засідання двічі не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд -
24.02.2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір поставки продукції № 1181-Д/10.
Згідно з пунктом 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити продукцію, на умовах та у строки, передбачені дійсним договором.
Звертаючись до суду, позивач просить стягнути з відповідача 1032,39 грн., з яких: 876,00 грн. - сума основного боргу, 68,79 грн. - сума пені та штраф у сумі 87,60 грн. посилаючись на вищевказаний договір поставки продукції № 1181-Д/10 від 24.02.2010 року та на те, що факт поставки товару підтверджується видатковою накладною РН-40944-д від 25.06.2010 року.
Дослідивши у судових засіданнях договір поставки продукції № 1181-Д/10 від 24.02.2010 року та видаткову накладну РН-40944-д від 25.06.2010 року, судом встановлене наступне.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, підставою для відображення у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до пункту 2 статті 9 зазначеного Закону та пункту 2.4 вказаного Положення первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, установи, від імені якої складений документ; зміст, обсяг та підстава для здійснення господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд звертає увагу, що у видатковій накладній РН-40944-д від 25.06.2010 року, за якою позивач здійснив поставку відповідачу, не вказана підстава такої поставки.
Аналогічна позиція міститься у Листі Міністерства фінансів України від 11.06.2007, № 31-34000-10-16/11926 «Щодо окремих питань з бухгалтерського обліку».
Відповідно до пункту 1.2 договору поставки продукції № 1181-Д/10 від 24.02.2010 року асортимент, кількість та ціна продукції, яка поставляється покупцеві визначається у накладних, наданих постачальником, та є невід'ємною частиною дійсного договору.
Тобто суд зауважує, що за умовами договору не можна визначити асортимент і кількість товару.
Також, пунктом 2.1 договору поставки продукції № 1181-Д/10 від 24.02.2010 року передбачено, що асортимент і кількість продукції визначається у заявці, яка передається покупцем через торгового представника постачальника за допомогою засобів електронного зв'язку, окремо по кожній групі товарів.
Проте суду не представлено заявки відповідача щодо асортименту і кількості продукції, як того вимагає пункт 2.1 договору поставки продукції.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, договір поставки № 1181-Д/10 від 24.02.2010 року не містить конкретного його предмету, у зв'язку із чим не вбачається взаємозв'язку між вказаним договором і поставкою товару, яка була здійснена на підставі накладної РН-40944-д від 25.06.2010 року.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про позадоговірну поставку товару, яка була здійснена на підставі накладної РН-40944-д від 25.06.2010 року.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі
Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі накладної РН-40944-д від 25.06.2010 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 передав, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 прийняла товар (чипси та пиво) на загальну суму 879,00 грн.
Факт отримання товару підтверджується підписом відповідача у вищевказаній накладній в графі «отримав».
Тобто, виходячи з вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, сторони фактично уклали між собою договір поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Проте відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати придбаної продукції, у зв'язку із чим за ним рахується заборгованість у сумі 876,00 грн.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Прийняття відповідачем товару, яке підтверджується матеріалами справи, породжує зустрічне зобов'язання щодо його оплати.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач не представив суду доказів оплати суми заборгованості у розмірі 876,00 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
За вказаних обставин позовні вимоги щодо стягнення суми боргу у розмірі 876,00 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача пеню у сумі 68,79 грн. та штраф у сумі 87,60 грн., посилаючись на пункт 8.3 договору поставки товару від 24.02.2010 року.
Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Дійсно, відповідно до пункту 8.3 договору поставки від 24.02.2010 року, у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожен день прострочення платежу; у разі, якщо про строчка становить більше 20 календарних днів, покупець сплачує штраф у сумі 10% від вартості неоплаченого товару.
Проте приймаючи до уваги позадоговірну поставку товару, яка була здійснена на підставі лише накладної РН-40944-д від 25.06.2010, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у сумі 68,79 грн. та штрафу у сумі 87,60 грн., у зв'язку із чим суд відмовляє у цій частині позовних вимог.
Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
04.04.2011 р. у судовому засіданні судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 05.04.2011 року
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 876,00 грн. заборгованості, 86,55 грн. державного мита та 200,25 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 68,79 грн. та штрафу в сумі 87,60 грн. у позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.