Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207
Іменем України
29.03.2011Справа №5002-2/1390-2006
за позовом ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» (м. Сімферополь, вул.. Р.Люксембург, 11)
до ВАТ «Укртелеком» в особі Кримської дирекції ВАТ «Укртелеком» (м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург, 1)
про стягнення 8 720 100,00 грн.
Суддя Толпиго В.І.
Представники сторін:
Від позивача : ОСОБА_1 - представник, довіреність у справі.
Від відповідача : ОСОБА_2 - ю/к, довіреність у справі.
Суть спору:
ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до ВАТ «Укртелеком» в особі Кримської дирекції ВАТ «Укртелеком» про стягнення 1 719 438,62 грн. збитків, 7 661 440,00 грн. недоотриманого доходу.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між ТОВ МКМ «Телеком» та ПК «Кримтел» було укладено договір від 20.12.1993 р. № 12/93, згідно якого позивач придбав обладнання. За договором купівлі-продажу від 18.10.2000 р. № 1810001 було змінено порядок виконання зобов'язань за договором від 20.12.1993 р. № 12/93 та згідно актам приймання-передачі позивач отримав в законне володіння обладнання АТС-22 для надання послуг зв'язку населенню у м. Ялта. Після монтажу АТС-22 доступ спеціалістів позивача відповідачем було припинено. Позивач неодноразово направляв до відповідача листи із проханням допустити спеціалістів до обладнання, однак, вказані листи залишились без відповіді. В результаті дій відповідача позивачу нанесено збитку на суму 1719438,62 грн. та недоотриманого доходу на суму 7661,44 грн.
18.02.2010 р. відповідач у судовому засіданні надав суду письмове пояснення, у якому зазначено, що висновок експерта від 20.11.2009 р. №Є/037/09 є незаконним, тому що у свідоцтві про присвоєння кваліфікації експерта не вказаний номер, дата видачі та строки дії свідоцтва.
18.02.2010 р. від відповідача надійшло клопотання, яким він просить суд відкласти розгляд справи до отримання висновку перевірки прокуратурою АР Крим правомірності дачі висновку від 20.11.2009 р. №Є/037/09 експертом Годіним С.В.
18.02.2010 р. позивач у судовому засіданні надав суду пояснення від 17.02.2010 р., у якому зазначено, що позивач після підписання актів прийому-передачі права власності від 21.05.2001 р, від 29.08.2001 р. та від 26.11.2001 р. є власником АТС -22.
Представник відповідача 15.04.2010 року у судовому засіданні надав суду заяву від 25.03.2010 року №09/75, якою вважають висновок експертизи незаконним.
23.09.2010р. у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання, в якому просить поставити перед спеціалістами ТОВ «МКМ Телеком Лтд» наступні питання: 1) чи знаходиться станція EWSD (АТС-22), раніше встановлена у м. Ялта, в робочому стані та чи придатна вона до експлуатації? 2) визначити розмір необхідних затрат, що повинно понести ТОВ ВК «Кримтел», для відновлення робото спроможності керуючого обчислювального комплексу комутаційного обладнання EWSD та його програмного забезпечення?
15 березня 2011 року судове засідання відбулося за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2 - ю/к, довіреності у справі.
У судовому засіданні 15.3.2011 року оголошувалась перерва на 29.3.2011р, після перерви судове засідання було продовжене.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.
Стаття 6 Цивільного кодексу Української РСР, що діяв у період виникнення спірних правовідносин, передбачає, способи захисту цивільних прав та інтересів шляхом : визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Відповідно до ст. 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків..
На підставі контракту № 12/93 від 20 грудня 1993р., укладеного між ТОВ МКМ "Телеком" та ВК "Кримтел" ЛТД, компанією "Кримтел" було придбане комплектне обладнання типу ЕWSD.
Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до ВАТ «Укртелеком» в особі Кримської дирекції ВАТ «Укртелеком» про відшкодування збитків у вигляді вартості обладнання у розмірі 1 719 438,62 грн. та у вигляді недоотриманого прибутку у розмірі 7 661 440,00 грн.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.
Тоді як позивач не представив суду належних та допустимих доказів правомірності своїх вимог до ВАТ «Укртелеком» в особі Кримської дирекції ВАТ «Укртелеком» про відшкодування збитків у вигляді вартості обладнання у розмірі 1 719 438,62 грн. та у вигляді недоотриманого прибутку у розмірі 7 661 440,00 грн на підставі наступного:
Згідно з ст. 6 ЦК Української РСР одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання є стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Відповідно до ст..440 ЦК Української РСР шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.
Присуджуючи відшкодування шкоди, суд, арбітраж або третейський суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки (ст..453 ЦК Української РСР).
Відповідальність є наслідком правопорушення, склад якого утворюють суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом правопорушення є зобов'язальні правовідносини, в які вступили кредитор і боржник. Суб'єктивну сторону цивільного правопорушення утворює провина. Об'єктивну сторону правопорушення створюють: - наявність збитків, протиправність поведінки боржника, що виразилася в невиконанні або неналежному виконанні узятого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками.
Отже, за загальними принципами відповідальності за надання шкоди, підставою для її відшкодування є наявність певних умов в їх сукупності, а саме протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, пряма шкода спричинена цією поведінкою, вина особи та причино - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Проте, позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що ВАТ «Укртелеком» в особі Кримської дирекції ВАТ «Укртелеком» пошкодило обладнання, а також причинно - наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою і виниклими збитками позивача.
Представлені позивачем документи підтверджують лише наявність пошкоджень обладнання, але ніяк не можуть бути доказом того, що дані пошкодження майну заподіяні відповідачем або його працівниками.
Більш того, відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". (ст..115 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст..64 Закону України «Про судоустрій України» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на території України.
Таким чином, обов'язковість виконання судового рішення виникає у момент набрання ним чинності.
Судом встановлено, що Вищий господарський суд України постановою від 13.5.2003р по справі №18/225 задовольнив касаційну скаргу ВАТ «Укртелеком» на постанову Київського апеляційного суду від 24.02.2003р та рішення Арбітражного суду м. Києва від 31.05.2001р по справі №18/225за позовом ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» про укладення договору оренди приміщень по вул. Московська, 9 у м. Ялта, скасував зазначені рішення, прийняв нове рішення про відмову у позові. Тим самим Вищий господарський Україні підтвердив відсутність у ВАТ «Укртелеком» зобов'язань з надання своїх виробничих приміщень для розміщення обладнання АТС-22. Знаходження обладнання ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» у виробничих приміщеннях Відповідача являється незаконним з моменту його розміщення.
Сам позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на рішення Господарського суду АР Крим від 21.11.2001р, відповідно до якого позовні вимоги ВК „Кримтел" ЛТД до ВАТ «Укртелеком» в особі її Кримської дирекції про усунення порушення при здійсненні права користування та володіння ВК „Кримтел" ЛТД обладнанням АТС-22 у м. Ялта визнані обґрунтованими та суд спонукав ВАТ «Укртелеком» в особі її Кримської дирекції забезпечити видачу пропусків та безперешкодний доступ спеціалістів ВК „Кримтел" ЛТД до обладнання у приміщення за адресою: м. Ялта, вул. Кірова, 135 „Б", м. Ялта, вул. Московська, 9.
Проте, судом встановлено, що Господарський суд АР Крим 31.08.2004 переглянув по нововиявленим обставинам рішення Господарського суду АР Крим від 21.11.2001р та рішенням №2-6/397.1-2004 відмовив ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» у задоволенні позову до щодо зобов'язання ВАТ «Укртелеком» в особі її Кримської дирекції видати пропуски фахівцям ВК „Кримтел" ЛТД у приміщеннях за адресою:м.Ялта, вул..Кірова, 135 літ «Б», м.Ялта, вул..Московська, 9 та забезпечення безперешкодний доступ фахівців ВК «Кримтел» ЛТД» до обладнання АТС -22 у приміщеннях за адресою м.Ялта, вул.Кірова, 135 літ «Б», м.Ялта, вул.Московська, 9.
Вказане рішення поставлено на тієї підставі, що ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» спірне обладнання розмістив у приміщеннях, що належать ВАТ «Укртелеком» та у ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» відсутні правові підстави для розміщення обладнання.
Постановами апеляційної та касаційної інстанцій вказане рішення ГС АРК від 31.08.2004р залишено без змін, а апеляційна та касаційна скарги ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД» без задоволення.
Відповідач не має юридично оформлених відносин з Позивачем, пов'язаних з розміщенням обладнання АТС-22, у зв'язку з чим перебування цього обладнання є незаконним і порушує права і інтереси ВАТ «Укртелеком» у користуванні приміщеннями, що належать йому на праві власності.
Відповідач не приймав у позивача спірне обладнання, акт про якісний стан обладнання, у якому б було відображено стан обладнання відповідачем не складався. Яких-набудь інших документів, що підтверджують прийняття відповідачем у позивача обладнання для забезпечення його якісних показників позивач до суду не представив.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.5.2003р по справі №2/362 за позовом ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД до ВАТ «Укртелеком» про визнання договору оренди укладеним касаційна скарга ВАТ «Укртелеком» була задоволена, рішення від 13.8.2001р ГС м.Києва та постанова від 24.02.2003р Київського апеляційного господарського суду скасовані та у позові відмовлено.
Рішенням ГС АРК від 05.6.2003р по справі №2-5/4180.1-2003, з урахуванням ухвали ГС АРК від 15.7.2004р по справі №2-5/4180.1-2003, за позовом ВАТ «Укртелеком» до ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД про усунення перешкод у користуванні приміщеннями позов було задоволено та зобов'язано ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД демонтувати та вивезти обладнання АТС-22, що розміщене у приміщеннях ЦЭС-5 на п'ятому поверсі у будинку №9 по вул..Московська у м.Ялта та усунути перешкоди у користуванні ВАТ «Укртелеком» приміщеннями ЦЭС-5 на п'ятому поверсі у будинку №9 по вул..Московська у м.Ялта.
Вказане рішення було залишено у силі постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.10.2003р, а також постановою Вищого господарського суду України від 09.3.2004р по справі №2-5/4180.1-2003.
На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що обладнання АТС-22, яке належить ТОВ ВК «Кримтел» ЛТД перебувало у виробничих приміщеннях ВАТ «Укртелеком» безпідставно та у Відповідача немає зобов'язань перед позивачем з надання своїх виробничих приміщень для розміщення обладнання АТС-22.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає що у даному випадку не доведений сам факт понесених збитків у тому числі і у вигляді неодержаного прибутку з вини відповідача.
Більш того, враховуючи, що відповідно до п.6 Роз'яснень Вищого Арбітражного суду України №02-5/215 від 01.04.1994р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (з подальшими змінами та доповненнями), в ході розгляду спору відповідачем доведена відсутність вини у збитках понесених позивачем.
Посилання позивача на висновок експерту №Э/037/09 від 20.11.2009р, також не можу бути прийнятий судом до уваги, оскільки даним висновком встановлена лише непридатність до використання обладнання позивача, проте вказаний висновок не доводить вину відповідача у тому, що обладнання позивача непрацездатне.
Таким чином, позивачем не доведено правомірності своїх вимог відшкодування збитків у вигляді вартості обладнання у розмірі 1 719 438,62 грн. та у вигляді недоотриманого прибутку у розмірі 7 661 440,00 грн.
Більш того, враховуючи, що обов'язок доказування певних обставин у справі покладається на особу, що звернулася з певними позовними вимогами, ненадання нею доказів в підтвердження цих обставин є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Витрати по оплаті держмита, інформаційно-технічних послуг судового процесу відносяться на позивача.
В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Рішення оформлене та підписане 04.4.2011р.
Керуючись ст.ст. 49,77,82,84,85 ГПК України
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.