Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322
Іменем України
04.04.2011Справа №5002-32/402-2011
За позовом - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
До відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_2.
Про стягнення 10 451, 34 грн.
За участю представників:
Від позивача - ОСОБА_3 - представник, дов. № 633 від 17.03.2010р.
Від відповідача - не з'явився.
Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Обставини справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми боргу у розмірі 10 451, 34 грн.
Ухвалою господарського суду від 03.02.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.02.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 15.02.2011р., від 09.03.2011р., 22.03.2011р., 29.03.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 - рекомендованою поштою.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором суборенди обладнання та рекламного інвентарю № 691 від 07.07.2008р. в частині своєчасного повернення обладнання, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 10 451, 34 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.
Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.
Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи ( а.с. 20).
В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
07.07.2008 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Суборендар) ( відповідач) був укладений Договір суборенди обладнання і рекламного інвентарю (а.с. 7-8).
У відповідності до пункту 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Пунктом 1 Договору сторони встановили, що Орендар зобов'язується надати суборендареві в строкове користування холодильне обладнання та/або обладнання для роздрібної торгівлі пиво - безалкогольної продукції та/або рекламний інвентар. Обов'язковою умовою при укладанні даного договору є отримання на те письмового погодження Орендодавця - ТОВ «Рідна Марка Корп».
Пунктом 1 статті 774 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
Погодження договору вбачається з підпису представника Орендодавця ТОВ «Рідна Марка Корп» безпосередньо на договорі та його довіреністю на представництво (а.с. 45).
Відповідно до пункту 4 Договору передача обладнання здійснюється на підставі Акта приймання - передачі або інших документів, де вказується кількість, характеристика, стан та заставна вартість Обладнання.
Згідно з пунктом 10 Договору суборендар зобов'язаний повернути обладнання у справному та належному товарному вигляді Орендарю чи Орендодавцеві в строк не пізніше 2-х днів з моменту надходження відповідної вимоги.
Відповідно до пункту 16 Договору у випадку неповернення обладнання в передбачені строки, Суборендар відшкодовує Орендарю заставну вартість Обладнання.
Так на виконання умов договору, сторонами був підписаний акт приймання-передачі обладнання в суборенду ( а.с. 9).
Із зазначеного акту вбачається, що заставна вартість майна становить 10 451, 34 грн.
04.12.2009р. позивачем на адресу відповідача була направлена вимога повернути орендоване майно. ( а.с. 10-11).
Проте відповідачем вказана вимога була проігнорована, обладнання повернуто не було.
У зв'язку із чим позивач був змушений направити відповідачеві вимогу щодо оплати заставної вартості обладнання.
Проте до теперішнього часу відповідач обов'язки за договором не виконав, орендоване обладнання не повернув, заставну вартість не оплатив.
Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.
Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Підставою виникнення зобов'язання в даному випадку виступає договір оренди.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Договором передбачений обов'язок орендаря повернути Обладнання у справному та належному товарному вигляді в строк не пізніше 2-х днів з моменту надходження відповідної вимоги.
Відповідна вимога була направлена позивачем 04.12.2009р. ( а.с. 10), що підтверджується поштовою квитанцією від 04.12.2009р., копія якої долучена до матеріалів справи. ( а.с.11).
Відповідно до пункту 4.1.2. Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N 1149 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2007 р. за N 1383/14650 із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 8 грудня 2009 року N 1267, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) в межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) становлять Д+3, пріоритетної - Д+1; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Так, позивачем вимога була направлена 04.12.2009р. ( п'ятниця), отже у відповідності до вищезазначеного нормативного строку пересилання, вимога вважається отриманою відповідачем не пізніше 09.12.2009р. ( з врахуванням вихідного дня об'єктів поштового зв'язку).
Отже, у суду є правові та обґрунтовані підстави вважати, що у позивача настало право вимоги відновити порушене право щодо отримання майна.
Відповідно до пункту 16 Договору, у випадку неповернення обладнання в передбачені строки, Суборендар відшкодовує Орендареві заставну вартість обладнання.
Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не скористався правом подання відзиву та обґрунтування заперечень, у випадку їх наявності. Відповідачем, всупереч вимог чинного законодавства, не надано суду доказів виконання обов'язку щодо повернення майна, тоді як позивачем, навпаки, до матеріалів справи залучені документи, на підставі яких можна твердити, що вимоги позивача підтверджуються матеріалами справи.
У відповідності до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р., № 2453-VI, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р., № 2453-VI, суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Невиконання відповідачем умов договору, його ігнорування обов'язків, покладених договірними взаємовідносинами порушують право позивача за захистом якого останній і звернувся до господарського суду.
Судові витрати покладаються на відповідача згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 10 451, 34грн. заборгованості, 104, 51 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
За згодою представників у судовому засіданні 04.04.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 04.04.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.