Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322
Іменем України
28.03.2011Справа №5002-32/957-2011
Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Массандра» (98600, АР Крим, м. Ялта, смт. Массандра, вул.. Миру, 6 ідентифікаційний код 24040228)
До відповідача Державного підприємства «Гурзуф» (98640, АР Крим, м. Ялта, смт. Гурзуф, вул.. Приветна, 4 ідентифікаційний код 00412843)
Про стягнення 6 380 000, 00 грн.
За участю представників:
Від позивача - ОСОБА_1., довіреність б/н від 20.11.2010р. у справі.
Від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 59 від 28.05.2010р. у справі.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Обставини справи: Закрите акціонерне товариство «Торговий дім «Массандра» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державного підприємства «Гурзуф» про стягнення 6 380 000, 00 грн. у тому числі 5 800 000, 00 грн. - суми основного боргу та 580 000, 00 грн. штрафу.
Ухвалою господарського суду від 17.03.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 28.03.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договорами поставки № 49 від 15.09.2009р., № 34 від 22.10.2009р., № 35 від 04.11.2011р., б/н від 03.03.2010р. в частині поставки виноробної продукції, внаслідок чого за відповідачем утворилась дебіторська заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
У судовому засіданні представник позивача надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою відмовився від стягнення з відповідача суми штрафу.
Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав з урахуванням змінених позовних вимог.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
15.09.2009р., 22.10.2009р., 04.11.2011р., 03.03.2010р. між Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Массандра» (Покупець) (позивач) та Державним підприємством «Гурзуф» (Постачальник) ( відповідач) були укладені Договори поставки № 49, № 34, № 35 та б/н (а.с. 24, 26, 29, 33).
За своєю правовою природою, зазначені договори є договорами поставки, які укладені відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з пунктом 1.1 Договорів, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити товар.
Пунктом 4.5 Договорів встановлено, що Постачальник зобов'язується надати товар Покупцеві в строк до 31.12.2010р.
Відповідно до пункту 2.1 Договору № 49 від 15.09.2009р. Покупець здійснює попередню оплату в сумі 700 000, 00 грн.
У виконання зазначеного пункту позивачем була здійснена оплата в розмірі 700 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням на зазначену суму ( а.с. 25).
На виконання пункту 2.1 Договору № 34 від 22.10.2009р. позивачем була здійснена попередня оплата в розмірі 1 000 000, 00 грн., яка передбачена умовами зазначеного договору, та що підтверджується платіжним дорученням № 1543 від 22.10.2009р. та № 1544 від 22.10.2009р. ( а.с. 27-28).
Згідно з пунктом 2.1 Договору № 35 від 04.11.2009р., Покупець зобов'язується здійснити попередню оплату в сумі 1 900 000, 00 грн.
Зазначене зобов'язання також було виконане позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 1607 від 04.11.2009р. на суму 600 000, 00 грн., № 1725 від 24.11.2009р. на суму 600 000, 00 грн., № 1885 від 17.12.2009р. на суму 700 000, 00 грн. ( а.с. 30-32).
Також позивач виконав своє зобов'язання за договором б/н від 03.03.2010р. щодо передоплати 2 200 000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями на зазначену суму ( а.с. 34-39).
Проте, відповідач, отримавши грошові кошти, зустрічне зобов'язання за договорами не виконав, товар позивачеві не поставив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 5 800 000, 00 грн.
Пунктом 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 662 Цивільного кодексу встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не надано доказів виконання зобов'язання, щодо поставки товару в обсязі, встановленому договором.
Пунктом 16 Інформаційного листа від 29.06.2010 р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу? Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Таким чином, суд вважає за необхідне застосувати приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Як зазначається в приписах коментованої статті перелік ситуацій, при виникненні яких допускається застосування норм коментованої статті, не є вичерпним, отже, ці положення можуть поширюватися і на інші відносини, якщо має місце безпідставне збагачення.
Відповідачем не надано доказів того, що грошова сума в розмірі 5 800 000, 00 грн. була отримана ним обґрунтовано.
Матеріали справи ж навпаки свідчать про те, що відповідачем безпідставно були отримані грошові кошти в розмірі 5 800 000, 00 грн. та відповідач неправомірно користується цими грошовими коштами, оскільки обов'язок з поставки товару за договором не був виконаний.
Крім того, відповідач у відзиві на позов основну суму заборгованості визнав.
Пунктом 6 статті 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 5 800 000, 00 грн. та підлягає стягненню з відповідача.
Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 580 000, 00 грн.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого товару передбачений пунктом 5.3 Договорів.
Проте у судовому засіданні представник позивача надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою відмовився від стягнення 10% штрафу.
Так, виходячи з норм статті 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, судом досліджено правомірність відмови позивача від позову:
- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (довіреністю);
- при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;
- не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;
- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;
- не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі відмовитись від позову .
Приймаючи до уваги той факт, що звернення з позовом до господарського суду було ініційоване саме позивачем, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 580 000, 00 грн. штрафу.
Судом встановлено, що відмова позивача від позову не порушує будь-чиї законні права та охоронювані законом інтереси.
Таким чином, клопотання позивача підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України провадження по справі підлягає припиненню у випадку відмови позивача від позову та якщо відмова прийнята господарським судом.
Пунктом 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що у випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи внесене з цієї справи державне мито не повертається.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 78, пунктом 4 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гурзуф» (98640, АР Крим, м. Ялта, смт. Гурзуф, вул.. Приветна, 4 ідентифікаційний код 00412843) на користь Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Массандра» (98600, АР Крим, м. Ялта, смт. Массандра, вул.. Миру, 6 ідентифікаційний код 24040228) 5 800 000, 00 грн., 23 181, 82 грн. державного мита та 214, 55 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині провадження у справі припинити.
4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
За згодою представників у судовому засіданні 28.03.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 30.03.2011р.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Направити рішення на адресу сторін відповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.