Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к.
Іменем України
28.03.2011Справа №5002-9/174-2011
За позовом Громадської організації "Ялтинська міська ліга танців "А", (98603, м. Ялта, вул. Видовий проїзд, буд. 6, кв. 12)
До відповідача Приватного підприємства "Транспортна компанія "Ірина", (95021, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд. 94, гуртожиток, кімн. 720 Б)
Про стягнення 79 850,00 грн.
Суддя ГС АР Крим Н.С.Пєтухова
Представники:
Від позивача - ОСОБА_1, пред-к, дов. пост. № б/н від 14.02.2011 року.
Від відповідача - ОСОБА_2., пред-к., дов. пост. від 18.10.2010 року.
Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом, у якому просить стягнути з відповідача 79 850,00 грн. матеріального ущербу, а також 798,50 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позивні вимоги мотивовані тим, що приватним підприємством "Транспортна компанія "Ірина" був спричинений матеріальний збиток Громадської організації "Ялтинська міська ліга танців "А" у розміру 79850,00 гривень. При здійсненні замовлення по перевезенню пасажирів 15 листопада 2010 року в місті Тернопіль багаж групи був завантажений в багажний відсік наданого ПП «Транспортна компанія «Ірина» автобуса (держ.номер Ак4836аа). Однак, 16 листопада по прибуттю в місто Ялта, речей пасажирів в багажнику автобуса виявлено не було, що підтверджується актом від 16.11.2010 року. Позивачем були порушені умови договору від 11 листопада 2010 року на перевезення пасажирів по маршруту Ялта-Тернопіль, Тернопіль-Ялта.
Відповідач проти позову заперечує по мотивам, викладеним у відзиву на позов вх. № 3729 від 01.02.2011 року, а саме пояснив, що даний спор не підлягає розгляду у Господарському суді.
У судовому засіданні 17.03.2011року була оголошена перерва до 28.03.2011року до 10:20 годин для надання позивачем письмових заперечень на відзив відповідача.
28.03.2011року судове засідання відбулось у присутності представника відповідача - Жароворонкової Г.В., пред-к., дов. пост. від 03.08.2010 року. Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Причина не явки представника позивача суду не відома..
Розглянувши матеріали справи, а також додатково надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.
11 листопада 2010 року між Приватним підприємством «Транспортна компанія «Ірина» і Громадською організацією "Ялтинська міська ліга танців "А" був укладений договір на перевезення пасажирів по маршруту Ялта-Тернопіль, Тернопіль-Ялта(далі Договір), для участі дитячого танцювального колективу у відкритому турнірі по спортивних бальних танцях «Титули України 2010» а також «Кубку України» в категорії юніори II.
Згідно п. 2.2 даного Договору перевізник зобов'язується: надати Замовнику автобуси для перевозки пасажирів відповідно до Замовлення; забезпечити своєчасну подачу автобусів в обумовлений час та місце відповідно до Замовлення; забезпечити належний технічний, санітарний стан автобусів та відповідну візуальну інформацію; інструктувати водіїв щодо Правил дорожнього руху та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.
Позивач у позивної заяві вказує, що при здійсненні замовлення по перевезенню пасажирів 15 листопада 2010 року в місті Тернопіль багаж групи був завантажений в багажний відсік наданого ПП «Транспортна компанія «Ірина» автобуса (держ.номер Ак4836аа). Однак, 16 листопада по прибуттю в місто Ялта, речей пасажирів в багажнику автобуса виявлено не було, що підтверджується актом від 16.11.2010 року.
Позивач вважає, що в результаті дій відповідача, матеріальний збиток складає 79850,00 гривень.
Приписи статті 1166 Цивільного кодексу України передбачають загальні підстави деліктної відповідальності за завдану майнову шкоду, наявність яких необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди. Такими підставами є: протиправність дій особи, збитки (майнова шкода, якої зазнала потерпіла сторона), причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками (а саме, збитками), вина особи, яка вчинила правопорушення.
В той же час, суд звертає увагу на те, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків (шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню не підлягають завдані збитки.
Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”від 27.03.1992 №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.
Виходячи з цього, позивач повинен довести суду факт спричинення та розмір шкоди, заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем наявні договірні правовідносини на перевезення пасажирів за маршрутом Ялта - Тернопіль, Тернопіль - Ялта, а інших умов щодо перевезення багажу вказаний правочин не містить, жодного доказу щодо укладення сторонами договору на перевезення багажу позивача не надано.
Відповідно до вимог ст. 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів). Таким чином, обов'язок перевізника на видачу багажу вляється лише у випадку сплати пасажиром за багаж та надання пасажиром багажної квитанції.
Відповідно до вимог ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийнятгя їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до вимог ст. 41 Закону України „Про автомобільний транспорт" пасажир зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення.
Відповідно до вимог п. 40 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою KM України від 18.02.1997 року № 176, за договором перевезення пасажира автобусом перевізник зобов'язується безпечно перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання ним багажу - доставити до пункту призначення багаж та видати його пасажиру або уповноваженій ним особі. Пасажир зобов'язується внести установлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу до багажного відділення - плату за його перевезення.
Відповідно до вимог п. 41 вказаних Правил пасажир повинен мати квиток на проїзд, квитанцію на перевезення багажу міжміськими маршрутами регулярних перевезень, які дійсні тільки на зазначений у них день і рейс автобуса.
Однак, з урахуванням вищевказаних нормативних вимог, позивачем не пред'явлено належних доказів в формі багажних квитанцій, які відповідно до вимог ч. 2 ст. 910 ЦК України, ст. 41 Закону України „Про автомобільний транспорт", п. п. 40, 41 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою KM України від 18.02.1997 року № 176, є підтвердженням укладення договору перевезення багажу.
Позовні вимоги ґрунтуються на спричиненні матеріальної шкоди саме пасажирам, тобто фізичним особам, а не позивачеві.
Розмір завданих збитків також є необгрунтованим, а надані до позову переліки зниклих речей пасажирів не є належними доказами в розумінні положень ст. 34 ГПК України.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При таких обставинах, суд не знаходить законних підстав для задоволення позивних вимог.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 28.03.2011р. були оголошені тільки вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення оформлений відповідно до ст. 84 ГПК України і підписаний 29.03.2011 р.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 77, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Петухова Н.С.