Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216
Іменем України
22.03.2011Справа №5002-25/139-2011
за позовом Заступника прокурора м. Феодосії, (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Українська, 5) в інтересах держави в особі Щебетівської селищної ради, (98187, АР Крим, м. Феодосія, смт. Щебетівка, вул. Леніна, 26)
до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1)
про визнання недійсним договору оренди та спонукання до повернення майна
Суддя Копилова О.Ю.
представники:
від позивача - не з'явився
від відповідача - ОСОБА_2., дов. від 10.02.2011, представник
прокурор - Меренцов С.І., посвідчення НОМЕР_1
Обставини справи:
Заступник прокурора м. Феодосії звернувся до господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Щебетівської селищної ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди комунального майна від 01.03.2008, який укладений між Щебетівською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача звільнити та повернути частину нежилого будинку площею 74кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2, який використовується як магазин, вартістю 52 800,00 грн., мотивуючи позовні вимоги тим, що оспорюваний договір, всупереч вимогам, що встановлені частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України не пройшов нотаріального посвідчення.
Позивач письмовими поясненнями на позовну заяву підтримав позовні вимоги заступника прокурора м. Феодосії в повному обсязі.
Відповідач заперечує проти позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, та вважає, що в розумінні ст. 210 та ст. 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації, у зв'язку із чим не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 22 лютого 2011 року строк розгляду справи продовжений на 15 днів за клопотанням позивача в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні, що відбулось 14 березня 2011 року було оголошено перерву до 22 березня 2011 року, про що сторони були сповіщені під підпис в бланку перерви.
Після перерви розгляд справи за участю представника відповідача та прокурора продовжений.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, суд -
встановив:
14 грудня 2007 року рішенням 19 сесії 5-го скликання Щебетівської селищної ради «Про дозвіл на укладення договору оренди нежилого приміщення та договору часткового землекористування для розміщення магазину продовольчих товарів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1.» №1017 вирішено дозволити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. протягом місяця укласти з Щебетівською селищною радою договір оренди строком на 10 років нежилого приміщення в АДРЕСА_2 площею 74,0 кв.м. для розміщення магазину продуктових товарів з 01 березня 2008 року та укласти договір на часткову участь в землекористуванні за вказаною адресою.
На підставі вказаного рішення Щебетівської селищної ради 01 березня 2008 року між Щебетівською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди комунального майна №1/08 (далі Договір).
Пунктом 1. Договору зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежилого будинку, площею 74,0 кв.м., що розміщене за адресою: АДРЕСА_2 що знаходиться на балансі Щебетівської селищної ради. Майно передано в оренду з метою розміщення магазину продуктових товарів.
Відповідно до пункту 3 Договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання-передачі майна.
Договір укладено строком на 10 років, що діє з 01 березня 2008 року по 01 березня 2018 року (пунктом 32 Договору).
Згідно пункту 4 Договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно.
Прокурор в обґрунтуванні заявлених позовних вимог посилається на те, що договір оренди комунального майна №1/08 від 01 березня 2008 року, всупереч вимогам частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України, був складений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Так, відповідно до частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В матеріалах справи міститься лист Щебетівської селищної ради (вих. 744/02-12 від 01.06.2009) який звернений до Прокуратури м. Феодосії з проханням звернутись до господарського суду АР Крим в особі Щебетівської селищної ради з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за договором оренди, розірванні договору оренди комунального майна та зобов'язання передати орендоване майно Щебетівській селищній раді.
Зазначений лист мотивований тим, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 більше 15 місяців не вносить орендну плату за договором оренди комунального майна, у зв'язку із чим, за неї станом на 01 червня 2009 року сформувалась заборгованість у сумі 5 459,46 грн.
Однак, Прокуратура м. Феодосії листом (вих. 9235 від 09.06.09) відмовила Щебетівській селищній раді в задоволенні її клопотання, оскільки відсутня відмітка про відмову нотаріуса в оформленні нотаріального надпису на договорі оренди №1/08 від 01 березня 2008 року.
Так, матеріали справи і дійсно свідчать про те, що спірний договір був укладений в простій письмові формі без нотаріального посвідчення.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що одна із сторін спірного договору зверталась до нотаріусу з проханням посвідчити договір.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, відсутність нотаріального посвідчення договору оренди комунального майна №1/08 від 01 березня 2008 року, що передбачено частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України при укладенні договору оренди є порушенням закону, а тому господарський суд має всі підстави визнати цей договір оренди недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону.
Вищий Господарський суд України у своєму Роз'ясненні №02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (далі - Роз'яснення про визнання угод недійсними) роз'яснив, що господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, необхідно враховувати, що угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом.
Також, Вищий Господарський суд України у Роз'ясненні про визнання угод недійсними зазначив, що у зв'язку з недодержанням нотаріальної форми визнаються недійсними лише такі угоди, які відповідно до закону підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню у порядку, встановленому Законом України "Про нотаріат".
Згідно до п.1 ч.1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії як посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей тощо).
Відповідно до ст. 54 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.
Частини 1 статті 209 зазначає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, законодавством України прямо передбачено обов'язковість нотаріального посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Відповідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, суд підкреслює, що у розумінні ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не було надано суду належних доказів того, що укладений між сторонами договір відповідав обов'язковим вимогам, що встановлені частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 25 березня 2011 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати договір оренди комунального майна №1/08 від 01.03.2008, який укладений між Щебетівською селищною радою (вул. Леніна, 26, смт. Щебетівка, м.Феодосія, 98187, ідентифікаційний код 04367430, рр 33213850700028 в ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, код платежу 22080402) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) недійсним.
3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) звільнити та повернути Щебетівській селищній раді (вул. Леніна, 26, смт. Щебетівка, м. Феодосія, 98187, ідентифікаційний код 04367430, рр 33213850700028 в ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, код платежу 22080402) частину нежилого будинку площею 74кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2, який використовується як магазин, вартістю 52 800,00 грн.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Державного бюджету (одержувач - держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 34740405) 170,00 грн. державного мита.
5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Державного бюджету (р/р 31214264700002, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 34740405) 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. 3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Копилова О.Ю.